Та нові відкриття в зоології, такі, як зробив Кюв’є і його колеги, були надто захоплюючими, щоб зацікавити лише спеціалістів. Широка публіка теж виявляла до них інтерес. Протягом ХІХ ст. в багатьох країнах добре вихована людина була просто зобов’язана вміти підтримати розмову на цю тему.
Наприкінці ХІХ ст. професор зоології стає навіть звичайним героєм роману, помітно потіснивши в художній літературі образ закоханого офіцера. Найвідоміший літературний твір такого типу – славетний роман Артура Конан Дойля «Загублений світ», герої якого (у тому числі й двоє вчених-зоо-логів) потрапляють у місцевість, де мешкають тварини, що давно вимерли. Щоправда, хоч Конан Дойль і був досить освіченою людиною, для сучасного читача, навіть і не спеціаліста, його зоологічні міркування є трохи наївними, адже знання людства про навколишній світ, у тому числі і тваринний, весь час поповнюються. Щодо інтересу до цієї теми, то він може час від часу спадати, але ніколи не зійде нанівець.
Тварини завжди будуть для людей цікавими. І не лише ті, від яких є якась користь чи, навпаки, – шкода. Яка, скажімо, особлива користь або шкода від австралійського качконоса? Живе собі такий невеличкий начебто звір, але відкладає яйця, як птиця, або, скоріше, як плазун, рептилія (як крокодил, приміром). Дитинчат, що з тих яєць вилуплюються, вигодовує молоком, як це роблять звірі. Це звір, але чимось споріднений з плазунами. А спорідненість тварин дуже цікавить вчених. Адже люди теж споріднені з тваринами: найбільше з мавпами, але чимось – і з рибами, а чимось навіть з морськими зірками. Важливо знати – чим саме, щоб знати що в якої тварини можна взяти корисного для людини. Бо ж, приміром, з крові тварин виготовляються сироватки й вакцини проти таких небезпечних хвороб людини, як віспа або сказ. М’ясом та хутром нас також забезпечують тварини. Користуємося ми також їхнім, так би мовити, життєвим досві-дом, що складався протягом мільйонів років. Досвідом пристосування до найрізноманітніших умов існування. Бо за сотні мільйонів років тварини на планеті Земля опанували майже весь суходіл, найбільші глибини океану і навіть повітря. Для того в них є безліч пристосувань, які дуже цікавлять, зокрема, конструкторів і інженерів. Існує навіть окрема наука біоніка, яка вивчає можливості залучення певних рис з будови «живих механізмів» до людської техніки. Зазначимо, що залучати є що і є з чого. Бо в природі існує величезне розмаїття «конструкторських схем» будови тіла тварин. Про це розмаїття розповість перший розділ нашої книги, тоді як другий, менший за обсягом, присвячений взаєминам між тваринами й людьми, ролі, яку відігравали тварини у розвитку людської культури.
На Землі нині налічується близько двох мільйонів видів тварин (тільки комах – десь півтора мільйона видів). Це їх стільки існує на нашій планеті зараз. Та є ще вимерлі тварини, вони жили в сиву давнину, а потім зникли. Зоологічний вид найпростіше можна визначити як сукупність тварин, схожих між собою (так, як бувають схожими між собою батьки і діти). Тварини одного виду здатні давати плодюче потомство, схоже на себе: у слонів народжуються слоненята, у кішок – кошенята, у качок – каченята. (Звісно, йдеться про рідних дітей, а не, скажімо, про каченят, що вивелися з яєць, підкладених курці людиною.) Звичайно тварини одного виду у природі мешкають на спільній території: індійські слони в Індії та суміжних з нею країнах, африканські слоні – в Африці.
Як же вчені упорядковують це надзвичайне розмаїття тварин? Для цього була проведена величезна робота: кожен вид описали, замалювали або сфотографували; його чучело, скелет або засушений чи заспиртований зразок помістили до музейних колекцій. Щоб збагатити ці колекції, вчені вирушали в наукові подорожі, експедиції, в далекі, маловідомі краї, у плавання навколо земної кулі. Кожному виду тварин було знайдено місце серед інших видів поруч з родичами – видами, найбільш схожими між собою.
Все розмаїття видів учені розподіляють на великі й малі групи:
види-родичі об’єднуються в роди;
найбільш схожі роди в родини;
родини – в ряди;
ряди – в класи;
класи – в типи.
Тож найбільша група, яка об’єднує схожі види, називається типом. Далі йде клас. Клас – це вже менша за тип група видів. Разом з іншими класами вона входить до складу якогось типу (проте бувають рідкісні, не схожі на інші типи, до складу яких входить лише один клас). Ми поведемо мову переважно про типи й класи. Види тварин учені розподіляють на підтипи й підкласи, таким чином «розкладаючи по шухлядах» усі види тварин. У кожного виду є назва, яку дали йому вчені, а в кожної «шухляди» – типу, класу, родини, ряду, роду – у свою чергу є своя назва. Імена видів здебільшого загальновизнані всіма науковцями світу. А ось назви «шухлядок» і спосіб «розкладання» по них видів бувають різними – з цих питань часом виникають у вчених розбіжності у міркуваннях.
Таке «розкладання по шухлядах» усього розмаїття тварин називається науковою класифікацією і номенклатурою царства Тварини. Бо вчені виокремлюють тварин в окреме царство живої природи, яке так і зветься – царство Тварини. Важливо знати, в чому його відмінність від іншого великого царства живих істот – царства Рослини. На перший погляд ця відмінність здається простою і зрозумілою. Тварини більшу частину свого життя рухаються, шукаючи їжу або рятуючись від хижаків. А рослини стоять собі на одному місці – там, де вони виросли, шукати кращих умов для життя не можуть, хіба що повернутися листям до сонечка. Не можуть і втекти від тих, хто їх їсть, єдиний їхній спосіб захисту – отрута або колючки. Але й отруйні рослини хтось їсть. А щодо колючок, можна згадати, приміром, верблюжу колючку. Вона названа так тому, що верблюди її залюбки їдять. Ось така досить проста і зрозуміла відмінність. Зрозуміла доти, доки ми не дізнаємося про тварин, які живуть, прирісши до якогось одного місця. Йдеться передусім про мідій, або візьмімо, наприклад, морську лілію. Від рослини – в неї тільки назва, бо це – тварина, дуже схожа на квіти лілеї. Подібно до квітів, вона прикріплена до одного місця. Докладніше про морські лілії та інших тварин, які схожі на рослини, ми розповімо далі, а зараз з’ясуємо: у чому ж таки полягає відмінність царства Тварини від царства Рослини.
Рослини створюють своє тіло з речовин неживої природи – мінеральних сполук, розчинених у воді або ж присутніх у ґрунті, вуглекислого газу, що вони беруть з повітря (тваринам велика кількість вуглекислого газу заважає дихати, рослини ж ним живляться, тож рослини чистять повітря, роблять його придатним для дихання тварин).
Представники тваринного царства живляться або вже готовими органічними сполуками, тобто – тілами інших тварин (це – хижаки), або ж тілами рослин: їхнім стеблом, листям, корінням, зерном, плодами (так живляться рослиноїдні тварини). Хижаку треба наздогнати здобич, рослиноїдній тварині – пошукати кращого пасовиська. Є ще тварини-тру-поїди. Вони живляться мертвими тілами інших тварин, падаллю. Але й падаль треба знайти. І зробити це швиденько, поки не випередили тебе інші трупоїди. Отже, рухливість тварин – не випадкова для них риса. Вона пов’язана з головною – живленням тварин тілами (живими або мертвими) інших тварин або рослин.
Розглядаючи далі розмаїття царства Тварини, ми з вами побачимо, що найбільшого розвитку досягли тварини, налаштовані на швидкий рух. Для свого руху тварини мають багато різних пристроїв. Ці пристрої призначені для різних умов. Здається, ніби якийсь конструктор розробив безліч живих механізмів для різних завдань. Хтось вважає, що за розмаїттям форм життя у світі стоїть могутня творча сила, хтось вбачає в цьому лише результат дії об’єктивних законів. Ми у своїй книзі не будемо торкатися цього непростого питання, але для зручності розуміння деяких проблем введемо умовний образ конструктора Природи, що, вирішуючи щоразу нові завдання, створює і нові різновиди живих істот.