Уже за день на Анну чекала нова зустріч і нові враження від Янгона. В аеропорту Нгапалі сталася незапланована затримка. Літак подали пізніше на цілу годину. Наче сама доля відтягувала мить розлуки з цим маленьким раєм. Жульєн замовив каву і заглибився у свій ноутбук. Анна сиділа поруч і переглядала фото, які вони встигли зробити у цій подорожі. Три дні у раю збігли швидко, наче пісок поміж пальців. А так хотілося продовжити час іще хоча б на мить. Літак знову підкидало у польоті. Однак Анна того не помічала, притискаючись до Жульєна, який пестив її довге волосся.
Наступного дня Жульєн вирушив на роботу, а в розпорядженні Анни видався майже цілий день і довгоочікуване знайомство зі Шведагоном.
Перед самим входом у Золоте Королівство стоїть величезне дерево з табличкою «Дерево Будди». Воно таке велике, що навіть обійти його вартує певних зусиль. Коріння дерева вибилося назовні, бо вже не вміщається під землею. А от щоб обійняти дерево, треба не менше, ніж кілька пар рук. Незважаючи на велику кількість туристів, на території завжди панує тиша, спокій і благодать. Немає ні натовпу, ні шуму, ні крику. Заходячи до Шведагону, люди начебто кудись зникають.
Анна купила квиток і повільно зайшла всередину і побачила вражаюче видовище. Пагода Шведагон сяяла під сонячними променями, розливаючи спокій і благодать на всю територію храму.
У цілому світі навряд чи знайдеться така споруда, яка б перевершила Шведагон за кількістю золота, прикрас і дорогих каменів. Вінчає пагоду шпиль у формі парасольки і діамант розміром у сімдесят шість каратів. Це місце паломників не тільки з усієї Бірми, а й з Індії, Китаю та інших країн.
Анна ступала обережно, наче боялася порушити спокій усієї цієї краси і гармонії. І хоч жінка вдягла довгу сукню, кокетливий капелюшок видавав справжнє походження. Анну відразу помітив місцевий гід. Він настільки м’яко й обережно запропонував свої послуги, що жінка не змогла йому відмовити.
Чоловіка звали Нян Лі, що у перекладі з бірманської означає «Проникливий розум». Нян Лі вчителював, а у вільний час підробляв ще й екскурсоводом. За невелику платню він запропонував Анні супроводжувати її кілька годин, показуючи і розкриваючи всі секрети Шведагона. За легендою, на території храму зберігаються реліквії чотирьох Будд. Це посох Какусандхі, водяний фільтр Конагамани, частина туніки Кассапа і вісім волосин Ґаутами Будди. Але Нян Лі розкрив Анні ще дві таємниці і показав таємні реліквії – зуб Будди і відбиток його ноги. Нян Лі вів Анну стежками Шведагону, на кілька хвилин зупиняючись біля кожної реліквії.
В усіх храмах стояли у вазах живі квіти, на тацях лежали фрукти і були розставлені піали з пахощами. Зважаючи на поради гіда, Анна занурила руки у відбиток стопи Будди, повністю заповнений священною водою. Сам Нян Лі відпив води, однак Анні не дозволив, пояснюючи надмірною силою води. Насправді ж вода була недосить чистою, що могло стати небезпечним для здоров’я жінки. Потім Нян Лі підвів гостю до каменя Карми. Гід зупинився, пояснюючи правила. Підняти цей камінь під силу не кожному, бо він може виявитися досить важким чи занадто гарячим, слизьким або й крижаним. Однак той, хто зможе зрушити його, має легку карму. І справді, Анна побачила, що чоловік перед нею кілька разів намагався зрушити камінь, але так і не зміг цього зробити. Нян Лі легенько підштовхнув жінку. Прийшла її черга. Анна спершу торкнулася каменя рукою, він виявився трохи теплим і дуже гладеньким на дотик. Жінка подивилася на гіда, а той їй схвально кивнув. Анна зібралася з силами і… підняла камінь. Нян Лін захоплено заплескав у долоні, щось радісно вигукуючи своєю мовою.
Подорож Шведагоном продовжувалася, і Нян Лі вів Анну далі. Вона побачила паломників, які завмерли в молебні на кілька годин. Вони навіть не рухалися і не змінювали позу. І ніщо не могло відвернути їх від молитов і медитацій.
По периметру Шведагону встановлено вісім храмів, які символізують дні тижня (у Бірмі їх вісім, бо середа ділиться на дві частини). Кожен відвідувач шукає той храм, який відповідає його дню народження. Нян Лін тихо прошепотів на вухо Анні, що це місце здійснення мрій. Треба тільки залишити свіжі квіти у дар і полити священні фігурки водою. Тоді бажання обов’язково здійсниться. Поки Анна купувала білі орхідеї й лила воду на фігурки, у храмі, який відповідав дню її народження – неділі, Нян Лін медитував недалеко. Він попередив Анну, що головною умовою здійснення бажання має бути щирий намір. Ні в якому разі бажання не повинно бути корисливим або спрямованим на шкоду комусь або чомусь. Виливши воду в недільному храмі, Анна відшукала ще середу – день народження Жульєна. Нян Лі схвально кивнув, бо молитва за іншу людину часто буває сильнішою, ніж молитва за самого себе. Ще потрібно було вдарити у дзвін. І так залучити удачу до свого життя. Анна виконала і цей ритуал із великою ретельністю.
Завершилася екскурсія у храмі Тікової Богині. Нян Лі показав Анні рукою вгору, де над Богинею розкривалася червона витончена парасолька з ажурною різьбою. У ногах Тікової Богині завжди свіжі квіти та піали з пахощами. Ця Богиня – покровителька моряків. До неї часто приходять матері та дружини мореплавців. Анна не помітила, як швидко збіг час у Шведагоні, а велична пагода із першими сутінками ставала ще загадковішою і красивішою. І хоч жінка проходила пішки увесь день, втома не відчувалася.
Аж ось у сумочці вкотре задзвонив телефон, який Анна нарешті почула. То був стурбований Жульєн, який телефонував уже кілька годин поспіль. Анна подякувала Нян Лі та щедро з ним розрахувалася. Маленький вчитель залишався у Шведагоні, ще довго машучи Анні рукою на прощання, аж допоки її не підібрало таксі з Жульєном.
На вечір у пари була запланована зустріч з нгапальскими друзями-англійцями, які також повернулися до Янгона. Домовилися повечеряти в китайському кварталі. Ресторан здивував різноманіттям свіжих морепродуктів і овочів. Їх вибирають самі відвідувачі. Їжу готують на грилі серед вулиці.
Анна зупинила свій вибір на креветках, каракатиці, аспарагусі та кукурудзі. Компанія зібралася за маленьким столиком посеред вулиці, шуму й гамору. Зрозуміло, ні про який комфорт, а тим більше дизайн інтер’єру в китайському кварталі не йшлося. Однак страви подавали досить швидко. Усі розпочали смачну трапезу. Бен і Жульєн замовили пиво. Керол також не відмовилася від келиха. Лише Анна не визначилася з напоєм, бо була захоплена гігантськими креветками.
Ковтаючи слинку, Анна піднесла хрусткий хвостик до рота, додала аспарагусу, який здався їй занадто гарячим, тому кинула в рот прохолоднішу кукурудзу. Ніхто з присутніх не зрозумів, що трапилося. Анна вже не могла нічого пояснити. В якийсь момент їй навіть здалося, що вона перестала дихати. Анна блимала очима, відкривши рота. Але ніхто не звертав на неї уваги, аж допоки вона не вихопила у Жульєна келих із пивом і залпом не випила половину. Жульєн здивовано дивився на Анну, а з її очей градом котилися сльози. Офіціант швидко приніс воду. Анна вхопила склянку й осушила її. Лише тоді перевела подих і нарешті змогла пояснити, що трапилося. Усі замовлені Анною страви виявилися занадто пряними та гострими. Так багато було в них перцю та інших приправ. Усі веселилися, лише Анна продовжувала змахувати сльози зі свого засмаглого обличчя.
На прощання Керол ще раз запросила Анну в гості. Повертаючись знайомою дорогою, Жульєн і Анна купили на десерт великі гранати, їх зернятка танули у роті, наче цукор. А з ними танули й останні дні подорожі Анни у солодку казку.