– Десь – чи далеко, чи близько – живе чудесна птаха Симург – птаха Добра. Ця птаха така велика, що в дзьобі може нести цілого верблюда. Коли вона розправляє крила, то закриває собою сонце. Помахами крил вона викликає бурю. Несе ця птаха великі яйця і живе дві тисячі років. Тільки птаха Симург може допомогти богатирю знайти його наречену.
Богатир подякував мудрим старцям і пішов шукати птаху Симург.
Довго йшов богатир. Нарешті побачив могутню чинару, вершина якої підпирала небо. Чинара була така товста, що якби її розпиляли впоперек, то на пеньку міг би розміститися цілий кишлак.
Богатир підійшов ближче до чинари і в дуплі побачив гніздо з великими пташенятами. Пташенята були чимось стривожені і голосно кричали. Халім озирнувся навколо і помітив, що до чинари повзе по дорозі величезний змій із роззявленою пащею.
Недовго думаючи, богатир зняв з шиї ланцюг, перекинув його через плече, побіг назустріч змію і з розгону ударив його по голові ланцюгом. Змій замертво розпластався на землі. Пташенята в гнізді утихомирились і перестали кричати.
У ту мить богатир побачив, що летить величезна птаха і в дзьобі несе верблюда. Птаха сіла на гілку високої чинари, і дерево захиталося під її вагою. Птаха роздерла верблюда на шматки і кинула пташенятам, які швидко все поковтали. Богатир здогадався, що це і є птаха Симург, а в гнізді – її пташенята.
Птаха Симург побачила на дорозі вбитого змія, а богатиря під деревом і сказала:
– Раніше змій викрадав з мого гнізда яйця, а тепер захотів з’їсти і моїх пташенят. Бачу, богатирю, ти врятував моїх дітей від смерті. За це я виконаю будь-яке твоє прохання.
– А чи не ти врятувала мене від голодної смерті в ущелині дива? Чи не ти підхопила кінець залізного ланцюга і допомогла мені вибратися звідти? – запитав богатир.
– Ти вбив злодія-дива, – сказала птаха, – за це я виручила тебе з біди. Чим я можу тепер ще допомогти тобі?
Богатир запитав у птахи, як йому знайти втрачену наречену, і Симург веліла йому готуватися в далеку дорогу.
– Я віднесу тебе туди, де захована твоя наречена. Щоб летіти без зупинки, заріж сорок баранів, зв’яжи їх ланцюгом за ноги і перекинь мені через спину. Потім сідай на мене і міцно тримайся, щоб не впасти.
Богатир зробив усе, що веліла йому птаха. З шумом змахнула Симург своїми великими, могутніми крилами, швидко злетіла вгору і полетіла з богатирем над лісами, горами, морями. Птаха летіла не зупиняючись, і богатир годував її в дорозі, подаючи їй у дзьоб великі шматки баранячого м’яса. Ось уже з’їдені всі сорок баранів, а Симург все летить далі.
– Дай мені ще м’яса, нам уже небагато залишилось летіти, – сказала птаха богатирю.
Не задумуючись, Халім відкраяв шматок від свого стегна і дав птахові.
– Ось ми і прилетіли, – сказала Симург через деякий час. – Тепер іди прямо, дійдеш до великого саду. В ньому ти знайдеш свою наречену. А я полечу назад до своїх пташенят.
Богатир зійшов на землю, але зашкутильгав від болю в стегні і зупинився.
– Що з тобою? – запитала птаха.
Побачивши глибоку рану на стегні богатиря, вона зрозумів, що богатир не пожалів себе.
Тоді доторкнулася птаха Симург своїм дзьобом до рани на стегні – і вмить рана загоїлась.
Халім-богатир подякував птасі за велику послугу, розпрощався з нею і продовжував свій шлях.
Ось прийшов він до великого саду, огородженого залізною решіткою. Почав стукати в залізні ворота, та ніхто не відгукнувся. Тоді богатир вирвав залізні ворота разом із стовпами, зайшов у сад і в самому кінці саду побачив свою наречену. Зажурена сиділа вона на землі під плакучою вербою, а перед нею стояв її викрадач Садакан і вимагав, щоб вона вийшла за нього заміж.
Халім-богатир підійшов до свого ошуканця, схопив його за руки, підняв високо в повітря і з такою силою кинув униз, що той увесь в землю загруз.
Зі своєю красунею-нареченою богатир повернувся додому, зняв з шиї залізний ланцюг і всю свою богатирську силу спрямував на добрі справи.
* * *
Чапля-чарівниця
На березі озера жили син із матір’ю. Жили вони бідно. Син полював на качок і гусей. Якось кілька днів підряд син не вбив жодної птиці, і вони з матір’ю голодували.
Аж ось до його капкана потрапила чапля. Почав він точити ніж, щоб зарізати її, як раптом вона заговорила:
– Не вбивай мене, відпусти на волю! Все, що побажаєш, я дам тобі. Приходь у моє царство, і я щедро віддячу тобі.
– А де твоє царство? – запитав юнак.
– Вилізь зі мною на дах, випусти мене і дивись, куди я полечу. В тій стороні і знайдеш моє царство, – сказала чапля.
Мати з сином порадились і вирішили: якщо вони заріжуть чаплю і з’їдять, то все одно залишаться бідняками, а якщо відпустять її на волю, то, може, чапля зробить їх щасливими.
Заліз син на дах і випустив чаплю на волю. Чапля полетіла на схід. Юнак зібрався й вирушив у той бік шукати її царство.
Ішов він, ішов і ніяк не міг знайти царство чаплі. Аж ось, нарешті, юнак набрів на стадо кіз.
– Чиї це кози? – запитав він у пастуха.
– Це кози чаплі, – сказав пастух.
– А де живе сама чапля? – запитав юнак.
– Запитай про це у пастуха, який пасе баранів.
Довго йшов юнак, нарешті зустрів отару баранів.
– Чиї це барани?
– Ці барани – власність чаплі.
– А де живе чапля? – запитав він у пастуха.
– Навіщо вона тобі? – запитав пастух.
Юнак розповів пастуху, як чапля потрапила до нього в капкан, як він її звільнив і як вона звеліла йому прийти в її царство.
– Візьми з моєї отари двох баранів, – сказав пастух. – Сідай на мого білого верблюда і їдь на схід. Коли під’їдеш до палацу чаплі, побачиш двох псів, які охороняють ворота. Ти віддай баранів псам, а сам вільно заїжджай у двір.
– Скажи, що мені попросити у чаплі? – запитав юнак.
– Проси у неї скатертину-самобранку, – сказав пастух.
Юнак подякував пастухові за поради, взяв із собою двох баранів, сів на білого верблюда і поїхав до чаплі. Тільки він під’їхав до її палацу, як із воріт кинулись на нього два пси. Юнак кинув їм по барану і вільно в’їхав у двір. Тут він побачив чаплю, зліз із верблюда і привітався з нею.
– Пам’ятаєш, я звільнив тебе з капкана? Ось я тепер приїхав у твоє царство.
– Що б ти хотів?
– Подаруй мені скатертину-самобранку, – сказав юнак.
– Добре, – сказала чапля. – За те, що ти зберіг мені життя, подарую тобі скатертину-самобранку.
Юнак подякував чаплі, взяв скатертину-самобранку і поїхав назад тією ж дорогою. Доїхав він до пастуха, який пас баранів, і показав йому подарунок чаплі.
– Скатертино, розгорнись! – сказав пастух.
Відразу ж скатертина-самобранка розгорнулась, і на ній з’явилась різна пожива.
Юнак нагодував пастуха, поїхав далі і без пригод повернувся до матері.
З тих пір мати з сином були завжди ситі і дякували чаплі. Тепер вони могли нагодувати всякого, хто заходив до них у дім.
Скоро чутки про скатертину-самобранку розлетілись по всій країні. Дізнався про неї і падишах і наказав відібрати у бідняків скатертину та принести йому. Відібрали у матері та сина скатертину-самобранку.
– Синку, піди до чаплі й розкажи їй про наше горе, – сказала мати синові.
Син знову пішов до чаплі. Скоро дістався він до пастуха, який пас баранів, і розповів йому про все, що сталося. Пастух сказав йому:
– Нічого не кажи чаплі про це, а попроси у неї ще гарбуз.
Поїхав юнак до чаплі і попросив у неї гарбуз.
Коли він з гарбузом знову під’їхав до пастуха, той узяв у нього гарбуз, поставив перед собою на землю і закричав:
– Гей, виходьте з гарбуза!
Вмить вискочили з гарбуза люди з палицями і почали гамселити юнака. Він злякався і почав проситися.
– Назад у гарбуз! – скомандував пастух. І люди з палицями зникли.
– Тепер ти побачив, навіщо тобі треба було просити у чаплі гарбуза? – сказав пастух.
Юнак повернувся додому, пішов до падишаха і почав вимагати в нього скатертину-самобранку. Падишах розгнівався і велів прогнати його. Тоді юнак кинув гарбуз до ніг падишаха і закричав: