– Два птахи не завоюють країни Оз, – зневажливо сказав хлопець.
– Так, твоя правда, – погодився Коструббо, потім потер лоба, погладив довгу бороду й задумався.
– О, придумав! – урешті оголосив він. – Ти ж, мабуть, можеш обернути нас не тільки на птахів, а й на звірів?
– Звісно.
– А можеш ти зробити птаха звіром, а тоді звіра птахом, не обертаючи спочатку на людину?
– Можу, – відповів Кікі. – Я можу обернути себе чи інших на будь-що таке, що вміє говорити. Коли робиш це перетворення, треба вимовити одне чарівне слово, а що звірі, птахи, дракони й риби в Озі вміють говорити, то ми можемо стати будь-якими з цих створінь – якими забажаємо. Та якби я перекинувся деревом, то й лишився б довіку деревом, бо я не зміг би вимовити чарівне слово й вернутись у давню подобу.
– Розумію, розумію, – сказав Коструббо й довго кивав патлатою сивою головою, аж поки патли загойдались, ніби маятники. – Це якраз підходить до моєї думки. А тепер слухай, я тобі поясню, що надумав. Ми полетимо до Озу як птахи й сядемо в одному з густих лісів краю Лісняків. Там ти обернеш нас обох на могутніх звірів, а що у Ґліндиній Книзі вчинки звірів не записуються, то ми можемо діяти, не боячись викриття.
– Як же можуть двоє звірів зібрати військо, щоб перемогти могутній народ Озу? – спитав Кікі.
– Дуже просто. Тільки не військо з людей, завваж. Це буде зразу викрито. І поки ми будемо в Озі, ні на хвилину не вертатимемось у людську подобу, аж поки не завоюємо країни й не знищимо Ґлінди, й Озми, і Чарівника, й Дороті, й усю решту, а тоді вже не буде кого боятись.
– У країні Оз неможливо когось убити, – заперечив Кікі.
– А їх і не треба вбивати, – сказав Коструббо.
– Боюся, що не розумію вас, – відказав юнак. – Що має статися з людьми Озу і яке військо ми можемо зібрати, коли не людське?
– Зараз поясню. В лісах Озу повно звірів. Декотрі з них, у найвіддаленіших місцях, дикі й люті, вони залюбки підуть за ватажком, так само диким і лютим, як вони. Вони ніколи не турбували людей в Озі дуже дошкульно, бо не мали проводиря, який підбурював би їх. Та коли ми їх попросимо, щоб допомогли нам завоювати Оз, а в нагороду обернемо всіх звірів на людей і віддамо їм людські житла та все добро, а людей обернемо на всіляких звірів і виженемо їх, щоб жили в лісах та джунглях.
Це чудова думка, визнай, а здійснити її буде так легко, що ми це зробимо без мороки.
– І ви гадаєте, що звірі погодяться? – спитав юнак.
– Будь певен, що погодяться. Ми можемо схилити кожного звіра в Озі на наш бік – крім хіба тих, котрі живуть у Озмино-му палаці, а на них можна не зважати.
Глава 4. Замовники
Кікі Ару небагато знав як про Оз, так і про звірів, що жили там, але задум старого нома видався йому цілком розумним.
Він трошечки здогадувався, що Коструббо хоче якось обдурити його, тому вирішив не спускати з ока свого товариша. Поки він не розкриватиме чарівного слова, Коструббо не наважиться шкодити йому, а собі Кікі дав слово, що, як тільки вони завоюють Оз, він оберне старого нома на мармурову статую й триматиме його в такій подобі довіку.
Коструббо, зі свого боку, вирішив, що він, уважно стежачи й підслуховуючи, зможе вивідати юнакову таємницю, а коли навчиться чарівного слова, оберне Кікі Ару на в’язку хмизу й спалить, та й спекається його назовсім.
Отак завжди буває в лихих людей. Вони не можуть довіряти навіть один одному. Коструббо вважав, що дурить Кікі, а Кікі вважав, що дурить Коструббо, й обидва були задоволені.
– Шлях через пустелю далекий, – сказав юнак, – а піски розпечені, й над ними здіймаються отруйні випари. Зачекаймо до вечора й полетімо вночі, коли буде холодніше.
Колишній Король номів погодився, й обидва вони решту дня обговорювали свої плани. Коли настав вечір, вони розплатилися з господарем заїзду й пішли у гайок неподалік.
– Зачекайте тут кілька хвилин, я скоро вернуся, – сказав Кікі й швидко відійшов, зоставивши нома самого в гайку. Ко-струббо було цікаво, куди ж він пішов, але ном стояв спокійно на місці доти, доки обернувсь на величезного птаха. Він пронизливо крикнув із подиву й ляку й залопотів крильми. На його орлиний крик зразу озвався такий самий звідкись із-за гайка, іще один орел, навіть більший і могутніший, ніж обернений Коструббо, підлетів поміж деревами й сів поруч нього.
– Тепер можна й вирушати, – голосом Кікі сказав другий орел.
Коструббо зрозумів, що цього разу його перехитровано.
Він думав, що Кікі вимовить чарівне слово при ньому і він його підслухає, але юнак був хитріший.
Коли два орли злетіли в повітря й почали політ через Мертву Пустелю, що відокремлює країну Оз від решти світу, ном сказав:
– Коли я був Королем номів, я теж знав чарівний спосіб обертати одне на друге і гадав, що то чудовий спосіб. Але з твоїм таємним словом його й рівняти не можна. У мене були деякі талісмани, я робив певні рухи й вимовляв цілу низку заклинань, щоб когось на щось перетворити.
– А де ж поділись ваші чарівні талісмани? – спитав Кікі.
– Оте кодло з Озу забрало їх у мене – оте гидке дівчисько Дороті й ота жахлива чаклунка Озма, Правителька Озу, – тоді, коли відняли в мене моє Підземне Королівство й випхали мене нагору в оцей холодний суворий світ.
– А як же ви дозволили їм це зробити? – спитав юнак.
– Мусив, – відповів Коструббо. – Вони ж котили на мене яйця – яйця! Оті жахливі яйця! А коли яйце тільки торкнеться нома, він пропав навіки.
– І що, для номів небезпечні будь-які яйця?
– Будь-які й усякі. Яйце… – єдина в світі річ, якої я боюся.
Глава 5. Щасливий куточок Оз
Нема у світі іншої країни, такої прекрасної, як країна Оз. І нема іншого народу, такого щасливого, задоволеного й забезпеченого, як народ Озу. Там люди мають усе, чого бажають, вони люблять і просто обожнюють свою прекрасну юну Правительку Озму з Озу, і так уміло чергують працю з розвагами, що і те, й те дає тільки радість та задоволення й ніхто не має підстав нарікати. Час від часу в Озі трапляється щось таке, що ненадовго порушує щасливе життя людей; бо така багата й принадна країна Чарів напевне викликає заздрість у небагатьох чистолюбних і зажерливих виродків. Тому деякі лиходії підступно змовлялися завоювати країну Оз, щоб уярмити її народ і знищити юну Правительку, а багатства Озу загарбати собі. Але до того часу, коли жорстокий і хитрий ном Коструб-бо змовився з верхотуром Кікі Ару, всі такі спроби зазнавали невдачі. Народ Озу й не здогадувався про небезпеку. Життя у найпринаднішій у світі країні Чарів було частиною радісних щасливих днів.
Посеред Смарагдового міста, столиці володінь Озми, є величезний розкішний парк, оточений муром, що виблискує смарагдами, а посередині того саду стоїть королівський палац Озми, найрозкішніша з усіх будівель, які були і є в світі. На сотні веж та башт майорять знамена Озу, країни, де живуть озмії, жвакуни, лісняки, моргуни й стовбуни. Знамено жва-кунів синє, знамено моргунів – жовте; у лісняків воно лілове, а у стовбунів – червоне.
Колір Смарагдового міста, звичайно, зелений. На Озминому особистому прапорі – зелена серединка, а поле поділене начетверо. Ті синя, жовта, лілова і червона четвертинки засвідчують, що вона править усіма краями країни Оз.
Але ця країна Чарів така велика, що не вся відома юній Правительці, і кажуть, ніби в деяких її віддалених частинах, у лісах і непрохідних горах, у невідомих долинах і густих джунглях живуть люди й звірі, що знають про Озму не більше, ніж вона про них. Проте ці невідомі мешканці країни Оз не такі численні, як відомі, що живуть у краях навколо Смарагдового міста. І взагалі я певен, що невдовзі всі частини країни Оз будуть досліджені, а їхні мешканці дізнаються про свою Правительку, бо в Озми є кілька її друзів, таких допитливих, що вони раз у раз відкривають нові незвичайні місця та їхніх мешканців.