Освіту майбутня королева Франції здобула досить гарну. Вона вивчала грамоту, історію, іноземні мови, математику і живопис. Відомо, що Анна Ярославна вільно володіла кількома мовами, зокрема старословянською і грецькою. І це у той час, коли в Європі не кожен чоловік шляхетного походження умів писати.
У 1048 році посольство від овдовілого Генріха I вдруге прибуло до Києва (відомо, що першого разу князь Ярослав відповів відмовою на прохання руки власної доньки). І цього разу згоди було досягнуто.
Анна Ярославна. Фреска в Софіївському соборі в Києві
Прибуття нареченої короля у Францію було обставлено урочисто. Генріх I виїхав зустрічати Анну в Реймс. Адже за традицією саме в Реймсі коронувалися французькі королі. Тут у травні 1049 року, у соборі Святого Хреста, відбулася церемонія коронації Анни Ярославни, і вона стала королевою Франції. Цікавим є той факт, що на шлюбній грамоті донька київського князя написала своє імя, а Генріх І замість підпису поставив хрестик. У свою чергу Анна Ярославна здивувала почет короля, відмовившись присягати на латинській Біблії. Вона принесла клятву на Євангелії, писаному словянською мовою. Згодом ця книга отримала назву Реймського Євангелія, і на ній давали присягу всі наступні королі Франції, навіть не підозрюючи про її київське походження.
Роки перебування Анни на королівському троні збіглися з економічним і культурним підйомом у Франції, але навіть за таких умов французькі дослідники цитують рядки з її листа до батька: «У яку варварську країну ти мене послав; тут житла похмурі, церкви потворні і звичаї жахливі» З цього листа можна зрозуміти, що високоосвіченій українці, яка виросла в умовах словянської культури, нелегко було пристосуватися до умов французького вищого світу того часу. Втім, факт, що Анна була єдиною в Європі жінкою, яка листувалася з Римським Папою, теж говорить про високу ступінь її освіченості.
П. Клодт. Відїзд княжни Анни Ярославни до Франції для вінчання з королем Генріхом I, ХІХ ст.
У 1053 році Анна народила королю сина Філіпа. Протягом наступних двох років у Анни народилися Роберт і Гуго усі законні спадкоємці короля Генріха. Також у цей час у короля і королеви народилась донька, якій дали імя Емма.
Шлюб Анни і Генріха тривав недовго король помер у 1060 році. За заповітом Анна Ярославна була призначена опікункою спадкоємця престолу Філіпа. Однак, залишаючись королевою, офіційне опікунство вона не отримала: опікуном міг бути тільки чоловік. Тим не менш Анна разом з Філіпом I підписувала державні документи, які збереглися й донині. Так, на жалуваній грамоті суасонського абатства існує її власноручний підпис кирилицею «Анна королева».
Востаннє імя Анни Ярославни зустрічається у документах 1075 року. Подальша її доля достатньо не вивчена. Згідно з даними деяких джерел, вона повернулася до Києва, де й закінчила свій шлях. Згідно з твердженням інших, померла у Франції і була похована у церкві Вільєрського абатства поблизу міста Етамп.
Якоб де Бі. Королева Анна Ярославна, бл. 1640 р.
ПОЯВА «ПОВІСТІ МИНУЛИХ ЛІТ»
Напевне, немає у наш час в Україні людини, яка б не чула про Нестора Літописця і його нетлінний твір. «Повість минулих літ» є найдавнішим серед літописів, що збереглися до наших днів. Поряд з такими памятками давньоруської літератури, як «Слово о полку Ігоревім» і «Слово про закон і благодать», «Повість минулих літ» посідає настільки важливе місце у нашій історії, що його просто неможливо переоцінити.
Свою назву літопис отримав від вступного речення, яке промовляє до нас крізь віки:
«Ось повісті минулих літ, звідки пішла Руська земля»
У науковому середовищі багато років тривають суперечки щодо обставин початку літописання у Київській Русі, а також про зміст перших літописних памяток. Навряд чи мають рацію твердження деяких дослідників радянської епохи про існування «Літопису Аскольда» чи «язичницького літописання», яке датують епохою княжіння Олега або Ігоря. Загалом такі памятки прийнято вважати науковою містифікацією. Нині переважна більшість дослідників схиляється до думки, що літописання на Русі бере свій початок з кінця Х сторіччя. Ці давні статті були обєднані у літописний збірник, який датують 10371039 роками, тобто часом княжіння Ярослава Мудрого. Далі зявилися Новгородський звід 1050 року і два Київських 1073 і 1095 року відповідно.