А за логістичним символоманом і прагматофобом не можна визнати права на вищезгадані «пом’якшувальні» обставини, з яких користає відповідний тип у сфері математики. Адже логістичній символіці далеко до тої досконалості, якою ми захоплюємося у математичній символіці; найкраще це доводить той факт, що якоїсь однієї, повсюдно визнаної і прийнятої логістичної символіки не існує, але цих символік – так само, як і систем логістики – декілька, з різними ступенями зручності. Щодо можливої неузгодженості результатів, отриманих завдяки застосуванню логістичної символіки, із переконаннями, незалежними од цієї символіки, виявлення цієї неузгодженості зазвичай не вимагає ані довгих розмірковувань, ані ґрунтовного аналізу; вона легко впадає у вічі почасти через те, що її причина знаходиться у самих засновках логістичної символіки, а почасти через те, що вона має стосунок до найфундаментальніших принципів логіки.
Натомість існують два моменти, яких не можливо оминути, коли мовиться про обставини, які сприяють розвитку символо-манії і прагматофобії у сфері логістики. Однією із них є новизна логістичної символіки, як і самої логістики, яка опонує традиційній, тобто класичній логіці, та іноді дивиться на неї із деякою зневагою. Відомо, що нові гіпотези і теорії, нові системи і методи плекають – використовуючи вираз, запозичений із сучасної політики, – певні імперські тенденції; їхні творці схильні вважати, що відкрили у них спосіб вирішення усіх проблем, яких у даній сфері досі не можна було вирішити старими методами. Таким чином легко переоцінюється значущість цих нових наукових відкриттів, а разом із нею також і ефективність усього апарату, яким вони послуговуються. Логістика, напевно, не є винятком із цього загального правила – адже і логісти часом приписують собі відкриття істин і формулювання понять, до яких інші прийшли без допомоги логістики; – отож, якщо ентузіазм, який супроводжує логістику як найсучасніший засіб вирішення певних логічних проблем, обере, через її прихильників, своїм предметом перш за все її символіку, тоді шлях до логістичної символоманії і прагматофобії буде недалеким.
Другим зі згаданих моментів є математикоідальний характер логістики та її символіки. Математикоідальний, не математичний, оскільки ані окремі логістичні символи не володіють математичним значенням, ані логістичні операції не є математичними діями. І перші, і другі можуть стати такими лише завдяки застосуванню спеціальної інтерпретації. Але про це легко можна забути і приписати логістичній символіці той же характер, що й математичній символіці, а разом із ним також і всі її переваги і привілеї. І таким же чином можна припуститися помилок, джерелом яких є власне математична символіка.
Однак, попри той ґрунт, на якому в даному випадку проростає символоманія разом із прагматофобією, і попри те, до якого виду її відносять, у ній не можна вбачати невинні прояви. Вона може негативно впливати у різних напрямках. Перш за все у сфері досліджень, якою займаються символомани і прагматофоби. Тенденція ставити символи понад речами може призвести до того, що речі підпорядковуватимуть символам, тобто про речі будуть стверджувати те, що випливає із символічних припущень і дій, без огляду на те, що самі речі говорять про себе, або навіть усупереч цьому. Але у цьому напрямку претензії символоманів і прагматофобів завжди знайдуть – рано чи пізно – противагу в працях тих дослідників, які, хоча й користуються символікою також, але ніколи не забувають про її справжнє завдання і пам’ятають, що вона повинна підпорядковуватися речам, а не речі їй. Зрештою, це ніби внутрішня справа кожної науки: в конкретному випадку дати собі раду з розквітлою на її ниві символоманією і прагматофобією, які, однак можуть негативно впливати також і на ті сфери дослідження, які лежать за межами їх рідної ниви. Але найбільшої шкоди символоманія і прагматофобія може завдати тоді, коли впливатиме на формування молодих науковців. Молоді науковці легко піддаються чарам, які поширює навколо себе будь-яка символіка, навіть не така досконала; їх приваблює відносна легкість, з якою можна оперувати символами, тоді як, опиняючись віч-на-віч із речами, виникають різні труднощі. Приваблює їх також і чар таємниці, яка огортає будь-яку символіку, доступну лише для тих, хто володіє її мовою28. Тому легко зрозуміти, що і перший, і другий, – захоплений – і певною мірою справедливо – символікою, втрачає холодний критицизм щодо оцінки її ролі та значення і набуває такого способу мислення, котрий навіть після визволення від однобічності, породженої символікою, відбивається на всій позиції, з якою приступають до проблем, як теоретичних, так і практичних, надаючи перевагу формі над змістом, видимості над дійсністю29 .
Звісно, не можна саму символіку звинувачувати у символоманії і прагматофобії; ці зловживання з’являються лише там, де існують відповідні психічні умови. І все, що ще можна сказати негативного про символоманію і прагматофобію, не стосується самої символіки, яка є чудовим і незамінним засобом певних наукових досліджень. Тому не проти символіки звернені вищенаведені міркування. Викладений у них погляд, можливо, стане найзрозумілішим, якщо буде уточнено, що оперування символами можна порівняти із механічними рухами. Omnis comparatio claudicat30, але аналогія полягає у тому, що символічні дії, як і механічні рухи, є діями, яких треба навчитися і які надалі виконуються із щораз меншими зусиллями, власне більш-менш «механічно», і завдяки цьому заощаджують наші зусилля та увагу, дозволяючи спрямовувати їх на інші дії, котрі ще не є або, можливо, ніколи не будуть доступні механізації і тому потребують цілковитої концентрації уваги та волі. Таким чином механічні рухи дозволяють нам прагнути до інших і вищих цілей, яких можна досягнути лише немеханічною діяльністю, але за допомогою механічних рухів. Подібним чином оперування символами дозволяє нам доходити до істин, зміст яких не обмежений лише символами та їхніми комбінаціями, але знаходиться за їхніми межами, у тому, що вони позначають та означають. Отже, той, хто обмежується, як це робить символоман і прагматофоб, лише «механізованою» діяльністю оперування символами, не бачачи окрім них інших дій і жодних інших цілей, до яких ці дії можуть приводити, уподібнюється людині, котра обмежувалася б у своєму житті суто механічними рухами, відмовляючись від будь-якої дії, керованої свідомим помислом. А така людина була б homo machine, і її важко було б віднести до роду істот, яких називають homo sapiens.
Переклад з польської Ігоря КарівцяПро апріорні науки, або раціональні (дедуктивні), і апостеріорні науки, або емпіричні (індуктивні)
Поділ наук можна здійснити за допомогою різних підходів, або за допомогою різних так званих засад поділу. Наприклад, Френсіс Бекон поділяє науки на ті, які спираються на пам’ять, на уяву і на розум, беручи за основу поділу здатності психіки, що на них, на його думку, спираються науки. Згідно з іншими підходами науки поділяються на теоретичні і практичні, або на теоретичні і нормативні; далі – на науки гуманітарні і природничі тощо. З методологічного погляду науки поділяються на індуктивні та дедуктивні, з епістемологічного – на апріорні, або раціональні, тобто які спираються на розум і розумування, й апостеріорні, або емпіричні, які спираються на досвід і спостереження, причому зазвичай апріорні науки ототожнюються з дедуктивними науками, тоді як апостеріорні – з індуктивними.