Незважаючи на всі заходи безпеки, Карвен, здавалося, відчував, що проти нього назріває змова, проявляючи не властивий йому неспокій. Екіпаж його постійно снував між містом і дорогою на Потуксет. Тепер із нього сповзла маска удаваних веселощів, за допомогою якої він останнім часом намагався боротися зі сформованим проти нього упередженням. Феннери, його найближчі сусіди, однієї ночі помітили яскравий промінчик світла, що випинався з дірки в даху загадкової кам’яної будівлі з високими та дуже вузькими вікнами. Про цю подію вони негайно повідомили Джону Брауну з Провіденса. Пан Браун, керівник ретельно відібраної групи, яка мала покінчити з Карвеном, повідомив Феннерам, що незабаром будуть задіяні рішучі заходи. Він вважав це за слушне, бо тямив, що від них буде неможливо приховати атаку на ферму, що готується давно. Він пояснив свої дії, повідомивши, що Карвен, як стало відомо, є шпигуном ньюпортських митників, до яких мали явну або таємну ворожнечу всі шкіпери, купці та фермери в окрузі Провіденса. Невідомо, чи повірили цим хитрощам сусіди Карвена, виявивши на його фермі так багато дивних речей. Але у будь-якому разі Фен-нери були схильні приписати все найгірше цьому чоловікові, чия поведінка була настільки незвичною. Пан Браун доручив їм наглядати за фермою та повідомляти йому про все, що там відбувається.
5
Застереження, що Карвен про щось підозрює та має намір влаштувати щось незвичайне, доказом чого слугував дивний промінчик світла, що тягнувся в небо, врешті прискорило акцію, настільки ретельно підготовлену поважними містянами. Як було записано в щоденнику Сміта, близько сотні озброєних моряків зібралися о десятій годині вечора в п’ятницю, 12 квітня 1771 року, в приміщенні шинку Тарсто-на «Золотий лев» на Вейбоссет-пойнт навпроти мосту. Серед відомих людей міста, крім командира загону Джона Брауна, були присутні: доктор Бовен із валізою хірургічних інструментів; президент Меннінґ (цього разу без своєї знаменитої перуки, найбільшої в колонії, що всі одразу помітили), губернатор Гопкінс, закутаний у темний плащ і в супроводі свого брата Ізика, досвідченого мореплавця, котрого він посвятив у таємницю останньої миті з дозволу інших; Джон Картер, капітан Метьюсон і капітан Віппл, котрий і мав керувати атакою на ферму. Ці люди якийсь час радилися окремо в задній кімнаті, після чого капітан Віппл вийшов до зали, щоб знову підтвердити обітницю мовчання присутніх моряків і дати їм останні вказівки. Елізар Сміт перебував із іншими керівниками операції в задній кімнаті, очікуючи прибуття Ізри Відена, який мав простежити за Карвеном і повідомити, коли його екіпаж поїде на ферму.
Приблизно о пів на одинадцяту на Великому мосту пролунав гамір, після чого гуркіт коліс екіпажа Карвена долинув вже з вулиці за мостом. На той час вже непотрібні були палкі промовляння Відена, щоби второпати: людина, приречена на смерть, зібралася в свою останню путь для завершення свого гріховного опівнічного чаклунства. Через мить, коли екіпаж оддалік проторохтів по мосту біля Мадді-доку, з’явився Віден. Загін мовчки вишикувався на вулиці перед шинком у бойовій стрій, закинувши на плечі крем’яні мушкети, мисливські рушниці та гарпуни, які вони прихопили з собою. Віден і Сміт приєдналися до нападників, як і капітан Віппл, командир загону, капітан Ізек Го-пкінс, Джон Картер, президент Меннінґ, капітан Метьюсон та доктор Бовен. Під одинадцяту годину підійшов і Мозес Браун, котрий був відсутній на попередніх зборах, що проходили в тій же корчмі. Всі ці відомі містяни та сотня моряків подалися без зволікань у довгу путь, похмурі та охоплені наростаючим хвилюванням, залишивши позаду Мадді-док і підіймаючись по плавному підйому Броуд-стрит, у напрямку до дороги на Потуксет. Пройшовши церкву Елдера Сноу, дехто з моряків озирнулися, щоб кинути прощальний погляд на Провіденс, чиї вулиці та будинки розкинулися під весняним зоряним небом. Мансарди та гострі дахи здіймалися темними силуетами, солоний морський бриз тихо віяв від бухти, що плюскотіла на північ від мосту. Вега підіймалася небом, віддзеркалюючись у водах річки, над пагорбом, на верхів’ї якого вимальовувалися контури дерев, що ховалися за дахом незакінченої будівлі коледжу. Біля підніжжя пагорба й уздовж вузьких доріг, що підіймалися схилом, дрімало старе місто Провіденс, в ім’я безпеки та процвітання якого треба було стерти з лиця землі гніздо жахливих і гидких Богові злочинців.
За годину з чвертю загін, як і було домовлено заздалегідь, прибув на ферму Феннерів, де люди почули останні повідомлення, що стосувалися їхнього майбутнього бранця. Той приїхав на свою ферму близько півгодини тому, і майже відразу ж після його прибуття з даху кам’яної будівлі піднявся до неба яскравий промінчик. Але в інших вікнах світла не було, як зазвичай. Саме у цей час іще один промінчик вирвався з горішнього поверху будинку, полинувши на південь, і нападники збагнули, що вони присутні при неприродних і незбагненних явищах.
Капітан Віппл наказав загонові Розділитися на три частини; одна з двадцятьох осіб під орудою Елізара Сміта мала прямувати до берега та боронити місце, де може висадитися підкріплення Карвена, і залишатися там, поки не знадобиться для рішучих дій.
Друга частина (також із двадцятьох осіб, під орудою капітана Ізика Гопкінса), мала прокрастися річковою долиною за ферму Карвена та зруйнувати сокирами або пороховим вибухом важкі двері з горіхового дерева на високому крутому березі. Третя частина мала оточити будинок і всі приміщення ферми.
Третину цієї останньої частини капітан Метьюсон мав вести до таємничої кам’яної будівлі з вузькими вікнами. Ще одна частина мала йти за капітаном Віпплом до будинку, а ті, що залишалася, оточити усю ферму та ждати на місці сигналу.
Група, яка перебувала на березі річки, мала штурмувати двері за посвистом і захопити всіх і все, що може вирватися з підземелля. Почувши два свистки, вони мали проникнути крізь двері до підземелля, щоб битися з ворогами або приєднатися до інших нападників. Група біля кам’яної будівлі мала завдання спершу зламати вхідні двері, потім спуститися проходом усередину приміщення та приєднатися до нападників у підземеллі. Останній сигнал (три свистки) викликав резерв, що боронив підступи до ферми; в їхньому складі перебувало двадцятеро осіб, котрі також Розділилися: одні мали увійти у підземні приміщення через будинок, інші ж – проникнути у печери через кам’яну будівлю.
Капітан Віппл не сумнівався в існуванні катакомб і враховував це при складанні плану. У нього був боцманський свисток, що видавав надзвичайно потужний і пронизливий звук. Тому можна було не боятися, що сигнали не почують. Резервна група, яка перебувала на березі річки, могла, природно, й пропустити сигнал, тому в разі потреби довелось би когось туди й послати. Мозес Браун і Джон Картер вирушили на берег разом із капітаном Гопкінсом, а президент Меннінґ мав залишатися з капітаном Метьюсом біля кам’яної будівлі.
Доктор Бовен та Ізра Віден були в групі капітана Віппла, яка мала розпочати штурм будинку відразу, як тільки до капітана Віппла прибуде посланець від капітана Гопкінса, повідомляючи про готовність берегової групи. Тоді командир загону подасть сигнал – один гучний свисток, і всі три групи одночасно почнуть атаку в трьох місцях.
Приблизно о першій годині ночі всі групи покинули ферму Феннера. Одна попрямувала до берега, друга – в долину річки, до дверей, що провадили до підземелля, а третя, своєю чергою, Розділилася на дві частини та подалася до ферми Карвена.