У той час, коли обмірковувалися ці серйозні заходи, в місті стався випадок, настільки дикий і незрозумілий, що впродовж кількох днів у всій окрузі тільки про нього й торочили. Глухої січневої ночі, коли земля була вкрита глибоким снігом, почулося жахливе волання, що лунало спершу від узбережжя, а потім угору по пагорбу. У багатьох вікнах з’явилися обличчя розбуджених містян; люди, котрі жили навколо Вейбоссет-пойнт, бачили, як щось гарячково борсалося в крижаній воді перед брудним майданом біля шинку «Голова турка». Вдалині гучно гавкали собаки, але вони замовкли, коли до них долетів галас на вулицях розбудженого міста.
Гурти людей із ліхтарями та зарядженими мушкетами вибігали з будинків поглянути, що відбувається. Але їхні пошуки були даремними. Однак наступного ранку в крижаних заметах біля південних опор Великого мосту, між довгим доком і винокурнею Еббота, знайшли оголене тіло величезного м’язистого чоловіка, що стало темою для нескінченних здогадів і таємних балачок. Шепотілася не стільки молодь, скільки люди старшого покоління, бо замерзле обличчя з виряченими від жаху очима пробудило спогади у міських старійшин. Люди похилого віку, тремтячи від страху, обмінювались швидкими зауваженнями: в застиглих спотворених рисах вгадувалася схожість (хоча це було цілком неймовірно!) з чоловіком, котрий помер десь п’ятдесят років тому!
Ізра Віден був серед тих, хто виявив тіло: він пригадав, як шалено гавкали собаки минулої ночі в будинках уздовж Вейбоссет-стрит і мосту біля доків, звідки лунали зойки. Він немов очікував чогось незвичайного, тому й не здивувався, побачивши на снігу цікаві сліди там, де закінчувався житловий район і вулиця переходила в дорогу на Потуксет. Тіло оголеного велета переслідували собаки і кілька людей, узутих у чоботи; можна було також помітити сліди собак та їхніх господарів, що повертаються. Мабуть, вони відмовилися від переслідування, не бажаючи занадто близько підходити до міста. Віден зловісно всміхнувся, і, наміряючись довести справу до кінця, пройшов цими слідами до місця, звідки ті починалися. Як він і мізкував, це була потуксетська ферма Джозефа Карвена.
Ізра багато би дав за те, щоб подвір’я перед будинком було не так сильно затоптане. Але він не хотів нишпорити біля ферми посеред білого дня, виказуючи свою зацікавленість. Доктор Бовен, котрому Віден поквапився оповісти про побачене, провів розтин дивного трупа та виявив аномалії, які загнали його в глухий кут. Органи травлення гіганта перебували в зародковому стані: шлунок і кишечник виглядали так, ніби він ні разу не їв, шкіра нагадувала товсту та водночас пухку ряднину – явище, яке лікар ніяк не міг пояснити. Перебуваючи під враженням чуток, які розпускали старигані про те, що труп, як дві краплі води, схожий на давно померлого коваля Деніела Ґріна, чий правнук Аарон Гоппін працював лоцманом на одному з кораблів, що належали Карвену, Віден, немов між іншим, узявся розпитувати людей, де саме поховали Ґріна. Тієї ж ночі група з п’ятьох осіб вирушила на занедбане північне кладовище, що навпроти Герренденс-лейн, і розкопала могилу. Як вони й очікували, вона була порожня.
Усіх листонош міста попередили затримувати кореспонденцію, адресовану Джозефу Карвену. Незадовго до того, як знайшли оголене тіло невідомого, капітану Метьюсону переслали адресований Карвенові лист із Салема від якогось Джедедії Орна, який змусив задуматися всіх, хто брав участь у змові проти Карвена. Ось уривок із цього листа, переписаний і збережений у приватному родинному архіві, в якому його знайшов Чарльз Вард:
«Мені завдає неабиякої насолоди звістка, що Ви продовжуєте свої студії Стародавніх матерій відомим Вам способом. Вважаю, що пан Гатчинсон у нашому місті Салемі домігся, на жаль, недостатніх успіхів. Звісно, нічого, крім ожилого монстра, не вийшло, коли Гатчинсон відтворив ціле з того, що ми зуміли зібрати лише в малій кількості. Те, що Ви послали, не спричинило потрібної дії чи через те, що певної речі бракувало, чи таємні слова я виголосив неправильно (або Ви записали з помилками). Без Вас я приречений на невдачу. Я не маю Ваших знань у царині хімічних матерій, щоб дотримуватися вказівок Бореллі, і не можу належним чином збагнути Розділ VII «Некрономікону», Вами рекомендований. Але я хотів би, щоб Ви пригадали, що саме там сказано було про дотримання обережності щодо того, кого ми станемо викликати. Ви ж знаєте, що записав пан Метер у «Маргіналії», і Ви самі зможете вирішити, наскільки природно ця жахлива річ викладена. Я знову і знову кажу Вам: не викликайте Того, кого не зможете підкорити своїй волі. Під цими словами маю на увазі Того, хто зможе, своєю чергою, прикликати проти Вас такі сили, проти яких виявляться марними навіть Ваші найпотужніші інструменти та закляття. Просіть Меншого, бо Великий може не забажати Вам відповісти, і в його владі опинитесь не лише Ви, але і багато інших. Я вжахнувся, прочитавши, що Ви знаєте, що саме тримав Бен Зар’ят-натмік у скрині з чорного дерева, бо здогадався, хто виказав Вам це. І знову звертаюся з проханням писати мені на ім’я Джедедія, а не Саймон. У нашому товаристві людина не може жити настільки довго, як їй заманеться, і Ви знаєте мій задум, згідно з яким я повернувся під виглядом власного сина. З нетерпінням чекаю, коли Ви познайомите мене з тим, що Чорний чоловік дізнався від Сильвануса Коцідіуса в крипті під Римською стіною, та буду надзвичайно Вам зобов’язаний, якщо надішлете мені на час манускрипт, про який згадували».
До похмурих думок схиляв й інший, не підписаний лист, відправлений із Філадельфії, особливо наступний пасаж:
«Прийму до уваги Ваше прохання відправляти замовлення лише Вашими кораблями, але не завжди можу знати докладно, коли їх очікувати. У тому, що стосується згаданого предмета, вимагаю лише ще одну річ, але хочу впевнитися, що збагнув Вас правильно. Ви інформуєте мене, що жодна частина загубленою бути не може, якщо ми прагнемо найкращого ефекту, але Ви, без сумніву, знаєте, як важко бути в цьому впевненим. Буде неабияким ризиком і непомірним тягарем вантажити труну цілком, у місті ж (тобто в церквах Святого Петра, Святого Павла, Святої Марії або Собору Пресвятої Богородиці) це взагалі не є можливим. Але знаю, чого бракувало тим, кого відтворили в жовтні, і скільки живих взірців Ви були змушені створити, перш ніж знайшли правильну методу 1766 року. Я ж буду вірним Вашим послідовником у всіх цих матеріях.
З нетерпінням очікую Вашого бригу, про який щодня справляюся на корабельні пана Віддла».
Третій підозрілий лист був написаний незнайомою мовою та незнайомими літерами. У щоденнику Сміта, який знайшов Чарльз Вард, була грубо скопійована часто повторювана комбінація букв (авторитетні вчені з Університету Брауна оголосили, що алфавіт амхарський або абіссинський, але сам лист розшифрувати не змогли).
Жодне з цих послань не було доставлене Карвену, до того ж зникнення із Салема Джедедії Орна приблизно в той же час показало, що змовники з Провіденса вдалися до якихось таємних заходів. Історичне товариство в Пенсільванії, кероване доктором Шіппеном, отримало листа щодо появи у Філадельфії якогось небезпечного індивіда. Але відчувалася необхідність вжити рішучіших заходів, і товариство сміливих моряків, давши один одному обітницю вірності, таємно збиралося ночами в корабельнях і на складах Брауна. Повільно, але беззастережно розроблявся план, який мав не залишити й сліду від зловісних діянь Джозефа Карвена.