Злидні
Водному селі жив чоловік – здається, й роботящий, однак весь час діло в нього не йшло на лад: б’ється, як риба об лід, а ніяк не може вибитися з убозтва. Якось він замислився: «Що за притичина така, що я ніяк не розживуся? Невже мене Злидні обсіли?» А йому хтось та й відповідає: «Бо й справді обсіли, і скільки б ти не бився, не розбагатієш, доки ми будемо в тебе».
Чоловік був не дурень. Розкинув трохи думками туди й сюди та й питає:
– Та хіба вас багато в мене розвелося?
– Багато, – озвалося те ж саме.
– А чому ж вас не видно? – знов питається.
– Це ми такі маленькі, що нас ніхто не бачить.
– Де ж ви поміщаєтесь?
– Та ми будь-де можемо бути.
Саме тоді чоловікові схотілося понюхати тютюну, і він відкрив ріжок.
– А ось тут, у ріжку, вміститесь? – питає.
– Аякже! – відгукнулось те, і вмить почувся голос з ріжка: – Ось ми вже всі в ріжку!
Чоловік швидко заткнув ріжок закладкою, а далі гайда до занедбаного млина і поклав ріжок під вал. Відразу ж після цього все в чоловіка пішло чудово: чи сам зробить, чи іншим накаже що робити, – все йому вдається. З’явився в нього достаток, а там і багатство.
В тому ж селі жив великий багатій, та тільки такий заздрісний, що й Боже ти мій! Він страшенно ремствував і досадував, як, бувало, розживеться хтось інший. Особливо ж злостився він з приводу того, що недавній злидар раптом наздоганяє його в маєтності. Довго сушив він голову, аби відгадати, як це бідняк так швидко розбагатів, та нічого не міг придумати. От він і підійшов до колишнього бідняка жартом та й вивідав, нарешті, від нього самого, чому той багатіє. А вивідавши усе, заздрісний багатій дістався до того млина, де бідняк сховав ріжок із Злиднями, вийняв його з-під вала й випустив Злиднів на волю. Багатій думав, що Злидні знову повернуться до бідняка; однак вони побоялись повернутися до свого колишнього господаря, який міг знову зле позбиткуватися над ними, та й пішли до заздрісного багатія, на нове місце. Звідтоді багатієві все як ножем відтяло: в усьому він став зазнавати збитків, і невдовзі статок його пішов прахом. Худоба виздихала, коней покрали, вівці попропадали; хліб перестав родити; а врешті-решт пожежа зовсім знищила все подвір’я, й тік, і клуню, і заздрісний багатій став таким само бідняком, в якого раніше оселилися Злидні. Покаявся він тоді, та було вже пізно: лихо не минулось. Одна лиш утіха й лишилася в нього – розповідати людям, через що скоїлося з ним таке лихо. Частенько він тоді казав іншим: «Кайтесь на мені й не мисліть нікому зла, а найгірш із заздрості».
Свята Неділя
Ми тому не працюємо в неділю, що Бог подарував цей день Неділі і при тому сказав: «На тобі цей день, тільки дивися ж сама, щоб люди тоді не працювали». Неділя подякувала Богові. А спочатку, кажуть, люди працювали і в Неділю, та було це дуже давно, а тепер припиняють працювати вже в суботу ввечері, після заходу сонця, тому що Свята Неділенька покарає так, що й Господи!
Якось їхали дорогою два чоловіки, і заїхали вони до одного села. Хотіли було розпитати, як їхати далі, та ніде не видно було ні душі. Аж от дивляться – в хаті світиться. Ось один другому та й каже:
– Ти лишайся біля воза, а я піду розпитаю про дорогу й запалю люльку.
Підходить він під вікно, коли бачить – стоїть верстак, за ним сидить молодиця і тче, а всі решта сплять – хто на лаві, хто на печі, хто на долівці. Стоїть він під вікном – чекає, що з усього цього вийде? Коли входить до хати хороша-прехороша панна, та така ж гарна, як сонечко святеє: червона та ясна, і питає молодицю:
– Що ти, – каже, – жінко добра, робиш?
– Та ось лишилося трошки доткати полотна, то я хочу скінчити, щоб воно не валялось.
– А хіба тобі не буде для цього понеділка?
– Та буде й понеділок, тільки я вже поспішаю скінчити, щоб воно не валялось.
– Ну, ти закінчуй, а я зачекаю.
А чоловік усе стовбичить під вікном, дивиться, що буде. Ось молодиця закінчила ткати, взяла ножа й хотіла відрізати.
– Дай, – каже панна, – я тобі відріжу, а ти потримай.
– Добре, – каже молодиця. Взяла полотно і тримає. А Неділя взяла ніж, пообтинала їй шкіру на руках, – а тій і не боляче зовсім – здається, ніби панна крає полотно. Тоді Неділя кинула ніж, здерла з молодиці шкіру, повісила її на верстаті й каже:
– Ось тобі за те, щоб ти не працювала, коли зайде неділя.
Чоловік той страшенно злякався, побіг чимскоріш до воза, і вони з товаришем відразу ж поїхали далі. Під’їхали до корчми і спинилися ночувати. Прокинувся він другого дня й розповідає:
– Чи снилося мені, а чи бачив це я насправді, сам не знаю… – І розповів по порядку все, що він бачив учора. Зібрались люди, пішли до тієї хати, дивляться, коли на верстаті справді висить шкіра, а обдерте тіло лежить на долівці. Тоді той чоловік сказав, що це Неділя покарала молодицю за те, що та працювала. З того часу люди покинули працювати в неділю.
Свята п’ятниця
Найголовніша робота, яку суворо заборонено в п’ятницю і ввечері проти п’ятниці, – прядіння. Жінці, котра пряде у п’ятницю, на тому світі «пробивають горло клоччям», а на цьому світі в неї не родитимуть коноплі, які, до того ж, випиватимуть горобці.
Сиділа якось одна дівчина під п’ятницю і пряла. Коли чує – «щось» підходить під вікно.
– А ти, дівко, прядеш?
– Пряду, – відповідає.
Вона (П’ятниця) раптом як кине у вікно горстку веретен та й каже:
– На ж тобі ці веретена: щоб ти їх до світанку всі запряла; а коли не запрядеш, – каже, – то не житимеш більше на світі! – І пішла собі.
Дівчина злякалась. «Що ж мені в світі Божому робити тепер?» – гадає собі, тому що як швидко не пряди, а більше двох чи трьох веретен не напрядеш. Між тим П’ятниця шпурнула їй штук двадцять веретен. Що тут робити? Взяла вона, та на одне веретено нитку напряла, на друге нитку, на третє… аби пошвидше, тоді викинула всі їх за вікно та й зачинилася. Трохи згодом П’ятниця знову підходить до вікна.
– А, – каже, – здогадалася, зрозуміла, що зробити; щастя твоє! Десь ловко навчилася, а то інакше – не жити б тобі більше на світі; знала б ти, як прясти проти п’ятниці!
Дівчина від жаху так і впала ницьма.
В одного чоловіка було три невістки. Одна з них цілий рік нездужала і дала обітницю нічого не робити в п’ятницю – так само, як у неділю. Інші дві невістки почали сміятися з неї за те, що вона нічого не робить по п’ятницях. Якось у п’ятницю одна з них пішла воду носити, а друга стала мички микати, третя ж, котра дала обітницю, сіла собі на печі й сидить. Ось перша змикала ціле повісмо, причому – ні з того ні з сього – в неї заболіла голова, і вона заснула; друга п’ять разів принесла води. Раптом до хати входить дівчина, сама П’ятниця, заглянула на пічку і каже тій, котра нічого не робила:
– Ти нікому нічого не розповіси?
– Ні.
– Дивися ж, що я робитиму, і наказуй усім, щоб по п’ятницях не працювали.
Тоді взяла голову тієї невістки, котра змикала повісьмо конопель, розколола її, зняла череп, геть-чисто всю кострицю всипала в голову, після чого зшила її шовком, як вона раніш була. Дівчина пішла з хати, а невістка та прокинулась і все хапається за голову: надто вже вона розболілася в неї. Невістка, котра нічого не робила, всміхнулась при цьому.
– Чому ти смієшся? Це ти мені наврочила за те, що я багато мичок намикала! Сама, либонь – Свята Явдоха (Євдокія), сидиш собі на печі, нічого не робиш!
Вона з тієї пори захворіла, а третя невістка все лиш посміюється, однак таємниці не розкриває. Возили хвору і до лікарів уже – ніхто не допомагає, і вона так промучилась цілий рік, що хоч помирай. Раптом третій невістці, яка не працювала по п’ятницях, являється якось уві сні Свята П’ятниця і каже:
– Скажи хворій, щоб вона дала таку обітницю: хай поститься п’ятнадцять п’ятниць і найме п’ятнадцять молебнів у п’яти церквах, – тоді вона одужає.
Вона розповіла все хворій, але та не звернула на це ніякої уваги. Тоді П’ятниця явилася до неї самої уві сні і каже:
– А чи знаєш, що є у твоїй голові?
– Не знаю.
– А хочеш знати?