У січні 1685 року до Москви був відправлений Кочубей з проханням домагатися збереження за царями (отже – і за гетьманом) Правобережжя130. На це було суха відповідь, що перемир’я з Польщею порушувати не можна. Через рік, 20 лютого 1686 року, до Москви приїхав Мазепа разом з гетьманським сином Григорієм131. Місія була таємною. В офіційній інструкції Самойловича так і говорилося, що про вічний мир посланці повинні усно говорити при царському дворі «кому належит»132.
Мазепа і Григорій були і в московського патріарха Іоакима, який їх «люб’язно прийняв», але нічого про мету свого візиту вони йому не сказали133. Самойлович пізніше (явно грішивши проти істини) запевняв патріарха, що його син приїжджав виключно з метою висловити вдячність царям – і нічого не втаював134.
Переговори у Голіцина йшли важко: 39 посольських з’їздів про кордон тільки у 1684 році! Опозиція була і в боярській думі. Зокрема, проти договору з Річчю Посполитою висловлювався Петро Іванович Прозоровський135 прибічник Петра. Швидше за все Наришкіни теж були на стороні Самойловича.
Патріарх Іоаким.
Невідомий художник. XVII cт.
Остаточні переговори почалися 24 березня 1686 року. З російського боку їх очолювали В. Голіцин і Б. Шереметєв. 6 травня договір було підписано. Згідно з його статтями, росіяни повинні були виплатити полякам 200 тисяч рублів за їх відмову від Києва, який тепер остаточно переходив під владу російського царя. Лівобережжя, Київ (а також правобережні Трипілля, Стайки, Васильків) і Запорожжя залишилися за Москвою, Київщина (від Стайок до Чигирина) перетворювалсь в нейтральну незаселену зону, Волинь і Галичина відходили до Польщі (хоча за Бахчисарайським миром вони відходили до Росії), Поділля залишалося під турками. Москва вступала у Священну лігу.
Російські історики зазвичай оцінюють Вічний мир як великий дипломатичний успіх Голіцина, польські – як свою велику поразку, а сучасні українські – як національну трагедію України. Слід поставити питання: чи можна було змусити Яна Собеського (який ридаючи підписав договір у Львові) піти ще на великі поступки і вирвати хоч би частину Правобережжя, на чому наполягав Самойлович? Адже Собеський щойно зазнав поразки в Молдавії і знаходився в скрутному військовому становищі. Чи, може, Голіцин керувався виключно прагненням стати «західним союзником», увійти до Священної ліги й уславитися визволителем християн? Хитке положення фаворита, та й самої правительки, вимагало значних подвигів.
Борис Шереметєв.
Невідомий автор. Початок XVIIІ cт.
Самойлович був розлючений. Заборонив служити в церквах подячні молебні з нагоди миру, при всякій нагоді висловлювався негативно про договір і про його можливі наслідки. Кінець кінцем, Неплюєву було велено зробити Самойловичу догану. Гетьман злякався і просив вибачення, яке формально було прислано, але насправді Голіцин ще більше затаїв злість на Самойловича за протидію своїм планам.
А що ж Мазепа? Як ставився до перспективи «воювати Крим» він, що відмінно знав і польський і турецький світ, що особисто спілкувалося з місцевою знаттю і знав їх традиції? Якщо брати до уваги подальшу політику Мазепи-гетьмана, то він не вірив полякам, мріяв про повернення Правобережжя і вважав, що Крим завоювати не можна, але воювати з Туреччиною і вийти до Чорного моря – можна. У цьому його думка збігалася з думкою іншого військового експерта – Гордона.
Тепер наступним кроком після Вічного миру для Голіцина повинні були стати військові дії проти Порти. Починається перший Кримський похід. Очолив його особисто князь Василь.
Попри те, що деякі історики схильні вважати похід мало не першим успіхом російських царів на півдні136, у більшості своїй історіографія одностайна у своїй негативній оцінці. Сучасникам походу його провал теж був очевидним. Де ла Невіль скромно згадував, що Голіцин «був больше великим державним мужем, ніж полководцем»137. Самойлович у своєму звіті прямо писав про невдачу, а старшині говорив про «погану і гнюсну» московську війну138.
Передусім похід страшенно затягнули. Тільки у травні, на початку найжаркішого в степах часу, армія виступила в похід. У Голіцина було 100 тисяч чоловік і ще 50 тисяч козаків приєдналося з Самойловичем. Мазепа разом з генеральною старшиною і полковниками теж пішов у Крим. Татар так і не зустріли, зате почалася страшна степова пожежа, від якої всі задихалися. Не було ні води, ні трави для коней. Голіцин вимушено повернувся.
Ситуація була і без того напруженою. У Москві багатьом боярам неподобалося непомірне підвищення Голіцина. Софія, за виразом Соловйова, була «сильно налякана» і шукала шляхи «прикрити» свого фаворита, щоб той не повертався з «ганьбою» в Москву. Головним пунктом у виробленому плані стала спроба звинуватити козаків і особисто Самойловича в саботажі походу. «Пустили чутку, що козаки, причому навіть з потурання, якщо не за наказом гетьмана підпалили траву в степу навмисно, щоб перешкоджати нашому просуванню в Крим»139. Те саме говорилося і в наказі Софії, з яким назустріч військам, що поверталися, відправили її головного повіреного Ф. Шакловитого140.
І ось ми підходимо до одного з найважливіших епізодів у житті Мазепи: до отримання ним гетьманської булави. В історіографії ці обставини обросли стійкими штампами, які, на думку їх авторів, відповідали образу «гетьмана-зрадника». Раз уже зрадник, то скрізь, завжди і у всьому. Спрощено штамп цей виглядає таким чином: зрадивши свого благодійника Самойловича, Мазепа написав на нього донос, підкупив Голіцина за «тридцять серебренников» (точніше – за 10 000 рублів)141 і таким чином отримав булаву. Ця версія була сформульована Костомаровим, а потім успішно перекочувала в праці багатьох російських і радянських істориків.
Що ж говорять факти? Ми знаємо про роль на Коломацькій раді Голіцина і старшини, але ми не можемо простежити роль Мазепи142. Зазвичай це пояснюють мистецтвом Мазепи вести політичні інтриги. Але мені здається, що правда набагато прозаїчніша. Поза сумнівом, наш герой мріяв про владу і булаву. Але в Коломацькій інтризі і він, і Самойлович, і Україна були лише пішаками в грі істинних вершителів долі Російської імперії, що зароджувалася, – передусім Голіцина.
Друга версія подій називає справжньою причиною повалення Самойловича його непопулярність серед козаків143.
Невдоволення старшини поведінкою Самойловича і його синів, бажанням гетьмана затвердити спадкову владу, порушенням «козацьких вольностей» – безперечно. Про це писали самі старшини у своєму «доношении» (по суті – доносі), про це пишуть козацькі літописи і, що ще більше важливо, про це говорить Гордон. Але те, що Голіцин «не потребував» виправдань, це виглядає дуже сумнівно. Ще й як потребував! Шведський резидент у Москві фон Кохен прямо писав, що Голіцин вирішив звалити провину за власні помилки на Самойловича144. Тому швидше за все першочергова роль у цих подіях належала саме князеві Василю. Історики вочевидь недооцінюють роль Голіцина, а точніше – той блискучий план, який був ним реалізований на Коломацькій раді.
Ми знаємо, що Голіцин ненавидів Самойловича ще з часів Чигиринських походів. Ми знаємо, що за роки московської смути гетьман осмілів і став перетворюватися на удільного князя, багатого і свавільного. Ми знаємо, що Самойлович наважувався відкрито виступати проти вічного миру й Кримської війни – двох основних напрямів зовнішньої політики Голіцина. Україна виривалася з Руїни, ставала економічно сильною й непокірною частиною Московської держави. Це ніяк не могло влаштовувати уряд Софії, що у своєму хиткому положенні побоювалася будь-якої опозиції.