Яскраві вогні, неонові лінії й літери безглуздих назв кавярень і ресторацій розганяли вечірню темінь. Вийшовши зі світла зустрічних реклам і вогнів, я сів на лаві біля памятника першому українському буддистові Григорію Сковороді. На сусідніх лавах, користуючись неосвітленістю памятника, цілувалися щасливі силуети. Лише я ні з ким не цілувався біля памятника і через це відчув свою ущербність. Чим я гірший? Я ще молодий, симпатичний, не товстий. Мене ще можна вважати привабливим. Звичайно, винний я. Жодна жінка не підійде до мене перша з питанням: «Дозволите вас поцілувати?» Що зі мною? Адже ще років пять тому я сам полюбляв ошелешити жінок подібними питаннями. А тепер?
Коли я повернувся до крамнички, покупців уже не було. Гаразд, сказав Дмитро. Виторг забрали. Можемо закриватися.
Він запнув вікна-вітрини. Закрив важкі металеві двері, і нас немов відгородило в цьому магазинчику від навколишнього світу, ми ніби опинилися в кабіні космічного корабля, лишень висновуючи за пляшками на поличках, консервними бляшанками тощо це був принаймні західноєвропейський корабель.
Дмитро посадив мене за пластмасовий білий столик, а сам відійшов до поличок.
Що пємо? запитав він.
«Навколо все народнеє, навколо все моє», спало мені на думку.
Ну-бо, не соромся! підбадьорював мене Дмитро, стоячи біля шереги пляшок. Я пригощаю. Мені тут дають дві пляшки на день як премію, а якщо більше, то плачу зі знижкою
Тоді віскі, сказав я.
Віскі ми пили, як інші пють горілку: маленькими кришталевими чарочками й нахильці. Чарочки для цього тимчасово зняли з продажу.
Женьку Довгого я востаннє бачив років три тому, казав Дмитро. Він працював мясником у гастрономі біля Оперового. А Чемерис виїхав до Волгограду. Він останнім часом страшенно полисів
А я Галю Колесниченко якось зустрів поділився я. Тут-таки, на Подолі
Допивши віскі, вирішили скуштувати джин.
Його взагалі з тоніком пють, казав, відкриваючи пляшку, Дмитро. Але тонік сьогодні весь розкупили. Він і так нівроку смачний. Памятаєш Мельничука з Б-класу?
Памятаю.
Його два роки тому на горло засудили, але потім на пятнадцять років замінили.
За віщо? поцікавився я.
Злодюга. З якогось човника зідрав пять тисяч баксів і на острах метнув йому вдень у вікно гранату, а там теща з малим була. Два трупи
Та-ак, протягнув я. Гидота.
Розмова перейшла на співзвучні нинішньому часу карні історії й жахи. Ми відкрили кіпрські маслини й бляшанку камчатських крабів. Під таку бесіду чудово пилося й закусювалося. Кругловидий Дмитро розпашів, очі палали. Гадаю, що і я виглядав не тверезіше. Якось непомітно стали на мову про прибутки слово «зарплатня» вже вийшло з ужитку. Дмитро напікав триста баксів плюс преміальний товар, який зазвичай випивав і зїдав у дружньому колі. Я, на жаль, матеріальними досягненнями похвалитися не міг.
Мій шеф тисяч пять-шість на місяць має, у нього ще пять пунктів на Подолі й один обмінний кіоск, розповідав Дмитро. Але я йому не заздрю
Слухай, а ти не знаєш, скільки кілер може напекти? запитав я.
А ти хіба «Вісті» не читаєш? Залежно від ваги обєкта: і пять тисяч, і десять тисяч баксів
А якщо обєкт не важливий?
А кому треба прибирати такий обєкт?
Я стенув плечима.
Чоловік міг би захотіти прибрати коханця своєї дружини припустив я.
Дмитро помовчав хвильку, потім теж стенув плечима.
Це дрібязок, сказав він. Коханці ходять без охорони Має бути дешево. Може, баксів пятсот Але серйозний профі за такий дрібязок не візьметься Принаймні ті, кого я знаю
Я важко зітхнув і налив собі й Дмитрові джину. В пляшці залишалося ще на пару чарочок. Алкоголь уже плинув упереміш із кровю по венах і артеріях, але в голові було ясно, як удень.
У твоєї хіба коханець є? запитав раптом Дмитро. Я кивнув, радше автоматично, ніж на знак згоди з припущенням Дмитра. Але, загалом, сумніватися в наявності коханця в моєї дружини було б нерозумно.
Звичайно, є, підтвердив я свій кивок словами.
У мене є один хлопець Власне, профі Дмитро заговорив тихіше, і я збагнув, про що він каже. Якщо хочеш, я з ним пораджуся Він порядний, від близьких навіть авансу не бере У тебе є копійчина?
Я знову зітхнув.
Зараз кепсько з грошима
Я тобі можу позичити: справа серйозна Питання сімейного життя Тож поговорити з ним?