Л. А. Серяков. С. М. Соловйов
В. О. Ключевський
Однак, незважаючи на антислов’янськість чи навіть антиросійськість, норманська теорія виявилася прийнятною для росіян у їхніх змаганнях з українцями за спадщину Давньої Русі. Адже з неї випливало, що Русь пішла із земель, які в часи Середньовіччя належали Новгородській республіці. Ця територія вважалася росіянами «споконвічно російською», великоруською. Недаремно пам’ятник «Тисячоліття Росії» з’явився не в Києві, а в Новгороді. До того ж у 1862 р., коли виповнилося 1000-ліття закликання варягів. Хоча, якщо керуватися літописними свідченнями, Руська держава, яка розкинулась на східноєвропейських просторах, виникла в 882 р., коли князь Олег, вирушивши з північних земель, завоював міста на Подніпров’ї, в т. ч. Київ, де став княжити, назвавши цей град «матір’ю городів руських». Проте Київ не удостоївся честі стати місцем для монументу Тисячоліття Росії. Удостоївся, як бачимо, Новгород. Найсмішніше в цій історії те, що встановлення пам’ятника «Тисячоліття Росії» було примітивною фальсифікацією історії. Адже Новгорода в часи «закликання варягів» просто не існувало. Варягів Рюрика кликали в Стару Ладогу. І це чітко простежується в «Повісті минулих літ». Там говориться про те, що через два роки після закликання варягів померли Синеус і Трувор. І тоді «Рюрик узяв волость усю один». Далі він пішов до Ільменського озера й поставив тут город над річкою Волховом, назвавши його Новгородом, де нібито й почав княжити115. Уже сама назва цього града говорить, що він був новим містом – у порівнянні зі старими містами, наприклад Ладогою.
Однак ще є питання, чи Новгородська земля в давні часи вважалася Руссю і є «питомою російською землею». І на перше, й на друге питання, радше, відповідь негативна, аніж позитивна. Якщо звернемося до «Повісті минулих літ», то бачимо, що в цьому літописному зводі Руссю переважно іменувалася Київська земля. І лише з часом це політичне поняття, яке трансформувалося в етнонім, «перейшло» на інші «руські землі», у т. ч. й на землі Великого Новгорода116. Також не можна сказати, що на теренах Новгородської землі були поширені топоніми з коренями «рос» чи «русь» – на відміну від українських земель.
У цьому плані варто звернутися до спостережень і міркувань Михайла Брайчевського:
«Давно вже помічено, що термін «Русь» в давньоруських джерелах виступає в двох значеннях: вузькому та широкому… В загальному плані Русь – це територія Київської держави і, відповідно, її населення (включаючи всі групи племен, у т. ч. і деякі неслов’янські). Щодо цього всі частини тої держави є Руссю – і Новгород, і Залісся, і Галич, і Київ, і Тьмуторокань, і т. д., і т. п.
1
Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. – Біла Церква, 2006. – С. 196.
2
Літопис руський / за Іпатіївським списком переклав Л. Махновець. – К., 1989. – С. 39. Тут і далі цитати з «Повісті минулих літ» даються в перекладі Леоніда Махновця. Це обумовлено тим, що книга має науково-популярний характер. Цитування в оригіналі давньоруського літопису створило би деякі труднощі для певної групи читачів. Так само в перекладі сучасною українською мовою цитуються інші давньоруські тексти.
3
Там само. – С. 2.
4
Франко І. Зібрання творів: у 50 т. – К., 1984. – Т. 42. – С. 55.
5
Літопис руський. – С. 87.
6
Успенский Б. А. Борис и Глеб: восприятие истории в Древней Руси. – М., 2000. – С. 42.
7
Хрестоматія давньої української літератури. – К., 1967. – С. 57.
8
Тисяча років української суспільно-політичної думки: у дев’яти томах. – К., 2001. – Т. 1. – С. 213.
9
Літопис руський. – С. 89.
10
Там само.
11
Там само. – С. 91.
12
Там само. – С. 452—464.
13
Про князя Володимира Васильковича див.: Кралюк П. Любомудри Володимирії. – Луцьк, 2010. – С. 3—92.
14
Толочко П. Ярослав Мудрий. – К., 2002. – С. 11.
15
Сказание об Эймунде Ринговиче и Рагнаре Агнаровиче, скандинавских витязях, поселившихся в России в начале ХІ века / перевел с исландского и критически объяснил О. Сенковский. – СПб., 1834.
16
Див.: Котляр М. Ф. Чи Святополк убив Бориса і Гліба? // Український історичний журнал. – 1989. – № 12. – С. 110—123; Його ж. Князь Окаянный? Был ли Святополк убийцей своих братьев Бориса и Глеба // Родина. – 2000. – № 12. – С. 35—39; Филист Г. М. История «преступлений» Святополка Окаянного. – Минск, 1990.
17
Толочко П. П. Дворцовые интриги на Руси. – СПб., 2003. – С. 40—53.
18
Ульяновський В. Князь Василь-Костянтин Острозький: історичний портрет у галереї / предків і нащадків. – К., 2012. – С. 63—110.
19
Гваньїні О. Хроніка європейської Сарматії Ю. Мицика. – К., 2007. – С. 82, 84, 403, 458.
20
Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх / підготовка тексту до друку, передмова, коментарі Ю. А. Мицика, В. М. Кравченка. – К., 1992. – С. 69—74.
21
Толочко П. Володимир Святий. Ярослав Мудрий. – К., 1996. – С. 126.
22
Прокопович Ф. Філософські твори: в трьох томах. – К., 1981. – Т. 3. – С. 317.
23
Н. М. Карамзин об истории государства Российского. – М., 1990. – С. 53.
24
Там само. – С. 55.
25
Соловйов С. М. Сочинения: в 18 кн. – М., 1988. – Кн. 1, т. 1. – С. 210.
26
Там само. – С. 211.
27
https://uk.wikipedia.org/wiki/Ярослав_Мудрий
28
https://ru.wikipedia.org/wiki/Тысячелетие_России.
29
Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиография. – К., 1989. – С. 203—212.
30
Його ж. Дві руські народності. – К., 2012.
31
Його ж. Исторические произведения. Автобиография. – С. 203.
32
Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиография. – С. 211.
33
Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа. – К., 1990. – С. 15—65.
34
Грушевський М. Історія України-Руси: в одинадцяти томах, дванадцяти книгах. – К., 1992. – Т. ІІ. – С. 43.
35
Грушевський М. Історія України-Руси: в одинадцяти томах, дванадцяти книгах. – Т. ІІ. – С. 24.
36
Дорошенко Д. Нарис історії України. – Львів, 1991. – С. 52.
37
Там само. – С. 53.
38
Там само. – С. 53—54.
39
Мавродин В. В. Древняя Русь: (Происхождение русского народа и образование Киевского государства). – М., 1946; Його ж. Образование Древнерусского государства и формирование древнерусской народности. – М., 1971 та ін
40
У нинішній час концепт давньоруської народності не користується популярністю, зокрема в Україні. Та все ж є його адепти. Наприклад, це стосується Петра Толочка. Див.: Толочко П. Древнерусская народность. Воображаемая или реальная. – К., 2010.
41
Греков Б. Д. Киевская Русь. – М., 1953. – С. 483—486.
42
Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества ХІІ—ХІІІ вв. – М., 1982. – С. 414—416.
43
Історія Української РСР: у восьми томах, десяти книгах. – К., 1977. – Т. 1, кн. 1. – С. 323.
44
Там само. – С. 324—325.
45
Кочерга І. Вибрані твори. – К., 2005. – С. 185—296.
46
Кочерга І. Вибрані твори. – С. 239.
47
Там само. – С. 238.
48
Кочерга І. Вибрані твори. – С. 230.
49
Кочерга І. Вибрані твори. – С. 225.
50
Там само. – С. 211.
51
Барабан Л. І. М. Т. Рильський та І. А. Кочерга // Радянське літературознавство. – 1984. – № 8. – С. 62.
52
Загребельний П. Твори: в шести томах. – К., 1979. – Т. 2. – С. 5—575.
53
Там само. – С. 293.
54
Загребельний П. Твори: в шести томах. – С. 287.
55
Там само. – С. 298.
56
Ладинский А. Исторические романы. – М., 1989. – С. 177—475.
57
Там само. – С. 195.
58
https://www. youtube.com/watch? v=-_3MwoWEFvY
59
https://www. youtube.com/watch? v=0azmkU4hM7A
60
Толочко П. П. Володимир Святий. Ярослав Мудрий. – К., 1996; Його ж. Ярослав Мудрий. – К., 2002.
61
Духопельников В. М. Ярослав Мудрый. – Харьков: Фолио, 2009. —128 с. – (Знаменитые украинцы).
62
Демиденко Г. Г. Ярослав Мудрий – вeликий князь Русі: наук.-попул. нарис. – 3-тє вид., допов. і змін. – Харків, 2015.
63
Демиденко Г. Г. Ярослав Мудрий – вeликий князь Русі: наук.-попул. нарис. – 3-тє вид., допов. і змін. – С. 4.
64
Там само. – С. 5.
65
Див.: Бузина О. Тайная история Украины-Руси. – К., 2007. – С. 56—60.
66
Пріцак О. Походження Русі. – К., 1997. – Т. І. – С. 31.
67
Пріцак О. Походження Русі. – Т. І. – С. 99.
68
Пріцак О. Походження Русі. – Т. І. – С. 100—101.
69
Карпов А. Ю. Ярослав Мудрый. – 3-е изд., испр. и доп. – М., 2010.
70
Тороп В. Ярослав Мудрый. – Быково, 2012.
71
https://ru.wikipedia.org/wiki/Ярославль
72
https://ru.wikipedia.org/wiki/Ярослав._Тысячу_лет_назад
73
https://ru.wikipedia.org/wiki/Новгородский_государственный_университет_имени_Ярослава_Мудрого