Всего за 89.9 руб. Купить полную версию
Ті, хто дивився на «Моргайте» як на твір жартівливий, звернули увагу тільки на деякі надто великі вільності, там припущені.
Моргайте питається в Маргутте, християнин він чи магометанин.
Зверніть, будь ласка, увагу, що Крешімбені,[16] без усяких вагань помістивши Пульчі в ряду справжніх епічних поетів, каже, йому на вибачення, що це найскромніший і найпоміркованіший із письменників свого часу: «il plù modesto e moderato scrittore». Нема сумніву, що він був попередником Боярдо і Аріосто. Це завдяки йому прославилися в Італії Роланди, Рено, Олів’є та Дюдони,[17] і він майже дорівнює Аріосто чистотою мови.
Недавно вийшло дуже хороше видання його con lісеnza de’ superiori.[18] Звісно, це не я його пустив у світ; коли б наша Діва говорила так само безсоромно, як отой Маргутте, син турецького священика та грецької черниці, я остерігся б її друкувати.
У «Жанні» не знайдеться й таких сміливих місць, як у Аріосто; тут ви не зустрінете святого Іоанна, що живе на Місяці і говорить так:
Це надто сміливо; і тут святий Іоанн дозволяє собі те, чого ні один святий у «Діві» ніколи собі не дозволить. Виходить, що Ісус зобов’язаний своєю божественністю тільки першій главі Іоанна і що цей євангеліст йому підлестив. Від цього тхне соцініанством.[20] Наш стриманий автор остерігався таких крайнощів.
Так само вельми нас тішить, що наш скромний автор не наслідував жодного із наших старовинних романів, історію яких написали учений єпископ авраншський Гюе[21] і компілятор абат Лангле.[22] Зробіть лише собі приємність, прочитайте в «Ланселоті з озера» главу під назвою: «Як Ланселот спав із королевою і як вона вернулась до сіра де Лагана»,[23] – і ви побачите, яку соромливість має наш автор у порівнянні із давніми нашими письменниками.
Але quid dicam[24] про дивовижну історію Гаргантюа,[25] присвячену кардиналові де Турнону?[26] Відомо, що глава про «Torche-culs»[27] – одна із найскромніших у цьому творі.
Про сучасних авторів ми не говоримо; скажемо тільки, що всі давні повісті, створені в Італії та перевіршовані Лафонтеном,[28] ще менше моральні, ніж наша «Діва». Загалом – бажаємо всім нашим суворим цензорам мати такі тонкі почуття, як прекрасний Монроз, нашим скромницям, коли вони є, – простодушність Агнеси і ніжність Доротеї; нашим героям – правицю могучої Жанни; всім єзуїтам – вдачу доброго духівника Боніфація; всім, хто порядкує в хорошому домі, – розпорядливість і вмілість Бонно.
Нарешті, ми вважаємо, що книжечка ця – чудесні ліки проти тяжких настроїв, які гнітять тепер деяких дам та деяких абатів; і коли б ми зробили суспільності лише цю послугу – ми й тоді б думали, що не змарнували свого часу.
Пісня перша
Ніжні любощі Карла VII та Агнеси Сорель. Орлеан в англійській облозі. Поява святого Дениса і т. ін.
Пісня друга
Жанна, діставши зброю від святого Дениса, рушає до Карла VII в Тур; що вчинила вона по дорозі і як дістала свідоцтво про дівочу чистоту.
Пісня третя
Опис палацу Дурості. Битва під Орлеаном. Агнеса перевдягається в Жаннин військовий одяг, щоб найти свого милого; вона потрапляє в полон до англійців, і соромливість її зазнає багато лиха.
Пісня четверта
Жанна та Дюнуа б’ються з англійцями. Що сталося з ними в замку Гермафродита.
Пісня п’ята
Чернець Грібурдон, що хотів зґвалтувати Жанну, по справедливості потрапляє в пекло. Він розказує про свою пригоду чортам.
Пісня шоста
Пригоди Агнеси та Монроза. Храм Слави. Трагічна пригода Доротеї.
Пісня сьома
Як Дюнуа врятував Доротею, засуджену інквізицією на смерть.
Примітки
1
По-французьки поема зветься: «La pucelle d’Orléans». Слово la pucelle означає чисту, незайману, невинну дівчину. По-російськи воно добре перекладається словом «девственница». Ми не знайшли, якщо не рахувати таких сумнівних словотворів, як «незайманка», «незайманиця», точного українського відповідника, тому залишилися при слові «діва». – М. Р
2
Шандос (Chandos John) – власне, Чендос Джон – історична особа, англійський полководець XIV століття, учасник Столітньої війни (вбитий коло Пуатьє в 1369 p.). Незважаючи на хронологічну невідповідність, Вольтер зробив Шандоса одним із головних героїв поеми.
3
Є вказівки, що прототипом Бонно слід вважати маркіза Данжо (Dangeau Philippe de Courcillon, 1638–1720) – фаворита Людовіка XIV, що виконував обов’язки особистого ад’ютанта короля.
4
Апулей Різорій. – Називаючи вигаданого автора передмови Aпулеєм Різорієм, Вольтер підкреслює пародійно-іронічний характер його висловлювань. Апулей – ім’я римського письменника II століття нашої ери, автора «Метаморфоз», або «Золотого осла», фантастичного роману про пригоди Луція з Егіни, перетвореного магічними силами на осла; в романі багато сцен еротичного характеру. Різорій – від латинськ. risor, глузливий.
5
«Філософ із Сан-Сусі» – так прозвали Фрідріха II (1712–1786), прусського короля від 1740 р. (Сан-Сусі – назва королівського палацу, збудованого Фрідріхом II недалеко від Потсдама). «Твори філософа із Сан-Сусі» (Oeuvres du philosophe de SansSouci), написані французькою мовою, вперше були надруковані 1750 р. в трьох томах. Туди входили оди, послання, дві поеми і листи віршами та прозою. Згадуваний Вольтером лист датований 22 лютого 1747 р. В ньому Фрідріх пише: «Ви дали вашу «Діву» герцогині Вюртемберзькій. Тож знайте, що вона примусила переписувати її протягом цілої ночі. Ось люди, яким Ви довіряєте; а ті, хто заслуговує на Ваше довір’я, або, краще сказати, на кого Ви можете цілком покластись, цього довір’я позбавлені».
6
В першому виданні поема складалася з 15 пісень, в лондонському виданні 1756 р. – з 28 пісень, у женевському виданні 1757 р. – з 24 пісень. Сам Вольтер видав у 1762 р. «Діву» в 20 піснях, а в 1764 р. в збірнику «Оповідання Гільома Ваде» надрукував нову пісню, яка в дальших виданнях займала місце XVIII пісні (див. примітки до цієї пісні).
7
Кучер Вертамона – Етьєн (пом. 1724 p.), популярний народний співак, про якого в одному документі сказано, що «він створив усі пісні, які співали на ярмарках».
Переклад віршів: «Шандос, спітнівши і сопучи, як віл, мацає пальцем, чи дійсно вона діва. «Чорт забери! – гукнув він. – Дурняча голка!» Чорт одразу приносить новий гольник, і Шандос іще раз намагається розворушити свою ганчірку». У виданні 1756 р. ці рядки були вміщені наприкінці XIII пісні.
8
Тут автор у примітці наводить приклади таких вставок, які ми вважаємо можливим не подавати, і закінчує примітку так: «Автор цієї гидоти, зробленої виключно для всякої наволочі, – розстрига-капуцин, що взяв собі ім’я Мобера». – М. Р.
9
Pervigilium Veneris («Нічне дбання на честь Венери») – поема, що складається з 93 віршів анонімного автора III або IV століття нашої ери, присвячена вихвалянню весни.
10
Петроній (Petronius Arbiter, пом. 66 р. н. е.) – римський аристократ, політик і письменник; автор «Сатирикона», твору, в якому фривольні жанрові сцени поєднуються з гострою сатирою на вискочнів і самого імператора Нерона.
11
Verum enim vero – насправді.
12
Лоренцо Медічі Препишний (Lorenzo Medici il Magnifico, 1448–1492) – правитель Флоренції, поет-дилетант, що збирав при своєму дворі представників науки і мистецтва.
13
Переклад віршів: «Спочатку було Слово, і Слово було від Бога, і Бог був Словом. На мою думку, це був початок».
14
Salve, regina – здрастуй, царице.
15
«Чи вірить він у Христа або Магомета? Тоді відповів Маргутте: «Сказати тобі коротко, – я не вірю ні в чорне, ні в блакитне, а вірю в каплуна вареного або, якщо хочеш, в смаженого… Але над усе я вірю в добре вино і вірю, що той, хто в нього вірить, буде врятований. Отже, три основні чесноти, як я тобі сказав, – обжерливість, непотребство, гра».
16
Крещімбені (Crescimbeni G.-А., 1663–1728) – італійський письменник, заснував у 1690 р. академію «Аркадія». Видрукував збірник віршів, написав ряд статей про літературу, «Історію народної поезії» та «Історію «Аркадії».