Андрій Юрійович Курков - Шенгенська історія. Литовський роман стр 8.

Шрифт
Фон

Насамперед Таня увімкнула електрочайник, що стояв на холодильнику. Сіли на табуретки.

 За тиждень сто двадцять фунтів,  сказала вона доброзичливо.  Тільки водою й електрикою користуйтеся економно. Тут ще дві пари живуть, і вам треба буде з ними домовитися про час: хто коли користується кухнею. Влаштовує?

Інґрида кинула розгублений погляд на Марюса. Клаудіюс також глипнув запитально на однокласника.

 Це найнормальніші умови,  сказав той неголосно.  Особливо для вашого бюджету. Коли знайдете роботу, самі вирішите: залишатися чи щось інше шукати! Але дешевше в Лондоні нічого не знайдете! Ще спасибі Тані скажете,  він глянув на господиню з удячністю.

Клаудіюс також дивився на неї, на її волосся, по якому неможливо було визначити його натуральний колір. Світло на кухню потрапляло з вікна, але позаяк вікно виходило на вузький бетонний колодязь і на залізну драбину, що спускалася з рівня вулиці до вхідних дверей, то і розгледіти саме приміщення в його подробицях без увімкненої під стелею лампочки ніхто б не зміг. Ось і волосся Тані здавалося Клаудіюсу то червоним, то темним, то русявим, і не міг він збагнути: чи це гра його зору, ослабленого півмороком кухні, чи ж справді дівчина так часто міняла колір свого волосся, що воно стало пістрявим і відмовилося «слухатися» нової фарби.

 Гаразд,  видихнула Інґрида.

 Ви, будь ласка, зараз заплатіть, і я вам дам ключі, наполегливо мовила Таня.

Отримавши гроші, вона піднялася до чайника, що закипів на холодильнику.

 Тільки ви їх не загубіть!  Кільце з чотирма ключами, дзенькнувши, опустилося на стіл.  І нікому не відчиняйте! В усіх, хто тут живе, є свої ключі!

Інґрида кивнула.

Тані зателефонували на мобільний, і вона вийшла, попросивши Марюса дочекатися її.

 Ось бачите, навіть без застави,  сказав він із гордістю.

 А вона господиня? Вона що, росіянка?  зацікавився Клаудіюс.

 Ні, господарі араби, вони десь за кордоном, у Туреччині. А вона у них орендує та перездає. Іноді і сама тут ночує.

 Де ночує?  здивувалася Інґрида.  Тут же всього три кімнати, й усі вони зайняті!

 Не знаю, може, на кухні. Але вона нормальна! Не турбуйтесь!

Через півгодини повернулася Таня.

 Пощастило вам,  сказала.  Тут ще одна пара хотіла вашу кімнату винайняти. Але я їх в іншому місці поселила. У знайомих.

Розділ 6. Дорога на Авґустів.[4] Підляське воєводство

Скільки там тієї Європи?! Він її вже пройшов із кінця в кінець десятки разів! І до своєї деревяної ноги, і з нею. Найбільше йому подобалася колись Пруссія, Східна Пруссія. Вона була майже рідною, як двоюрідна сестра. Знав її якщо не з народження, то вже явно з молодих років і до того дивного моменту, коли вона розчинилася в історії. Цей момент тривав достатньо довго, кілька років Кукутіса не відпускало відчуття, що десь поруч вариться зупа з квашеної капусти та гороху. У великому казані, що висить на гаку над багаттям. Запах цієї зупи наздоганяв Кукутіса то на одній дорозі, то на іншій. А той єдиний раз, коли він потрапив у Кеніґсберґ, ноги занесли його в самісіньке черево Східної Пруссії ресторан «Блутгеріхт» у погребі королівського замку. І він, напившись пива і наївшись перцевих клопсів,[5] ніяк не міг і не хотів іти звідтіля. Сидів і все милувався люстрами та підвішеними вітрильниками, і торцями великих бочок із родинними гербами східно-прусських баронів і зображеннями їхніх замків. І пішов тільки, коли над ним у стійці фельдфебеля завмер насуплений і вусатий офіціант, вимовивши лише одне слово «Zeit!», яке прозвучало, як слово «Ordnung».[6] І тоді, розуміючи, де він перебуває й як тут ставляться до коротких слів, Кукутіс устав і насилу піднявся крутими східцями з підвалу-ресторану з дивною назвою «Кривавий суд» на поверхню Східної Пруссії. Минали роки, і він знову і знову заходив у прусські села та містечка, бачив їх, чув їх, хапав носом запахи їхніх кухонь. І раптом, у якийсь момент, щось змінилося. Вони зникли. Звіялися пруссаки, немов в один момент зібрали свої манатки та запахи і пішли. Ось так жили собі століттями, зустрічалися на шляху, всміхалися своїми особливими дрібними посмішками. Першими і голосніше за всіх на всю Європу відсвяткували винахід барона Карла Фрідріха Крістіана Людвіга Драйз фон Зауерброна механічну мясорубку. Здавалося б, ну все, прощавайте муки з подрібненням ножами мяса для клопсів, здрастуй, нове, комфортне життя! Але ні, недовго вони раділи появі механічної мясорубки! Й ось, мабуть, завис хтось над ними в стійці фельдфебеля, насуплений і вусатий або навпаки хитро усміхаючись, безвусий. Встав і сказав: «Es ist Zeit».

Ваша оценка очень важна

0
Шрифт
Фон

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке