Голос бабусі Северюте пролунав у памяті Ренати дзвінкіше, ніж зазвичай.
Тепер чотири пасажири зі заднього сидіння розїхалися по двоє в дві країни, а ті, хто сидів на передніх, залишилися наразі вдома, в Литві.
То що ж приготувати? спитала себе Рената.
Дід Йонас зізнався, що про вечерю почав думати з обіду, якого вирішив не їсти. Апетит уже не той, що раніше. Зовсім не той. По два апетити на день не навідується! Тому вирішив зберегти той єдиний, що ще зявлявся у нього в думках і бажаннях, на вечір.
На кухонному столі по центру деревяне кружальце: підставка для каструлі чи казанка, дві тарілки, виделки, ножі. І дві чарочки. Строго, по-прусському. Нічого зайвого.
Коли Рената внесла на його половину чавунний казанок, терпкий запах заповнив усю кімнату. Дід звеселів, вловивши простий і знайомий аромат тушкованих свинячих реберець із картоплею.
Ти ж зі мною випєш трохи? спитав він, уже сівши, дивлячись на онуку, котра накладала гаряче в його тарілку.
Не чекаючи відповіді, налив собі й їй гіркого бальзаму.
Діду, Рената сіла за стіл, ну давай, смачного!
Йонас вхопив міцними пальцями свиняче реберце, підніс до рота.
Чим простіша їжа, тим смачніша, вимовив він перед тим, як зняти з кісточки зубами мясо.
Не поспішай, гаряче! попередила Рената.
Це не я поспішаю, а мій голод! Не дарма я його з ранку накопичував! Гарний светрик! Дід кинув уважний погляд на онуку. Під колір машини купувала?
Майже! Я ж спочатку машину купувала під колір старого улюбленого светра. Ти його вже не памятаєш Майже такий же червоний А потім новий светр під колір машини.
Чому ж не памятаю, памятаю! Він у тебе ще, як гольф, на шиї манжетою закручувався! А що з роботою?
Звільнилася.
Це я вже помітив. А нову знайшла?
Ще ні. Треба вирішити, що хочу робити.
Ну так, продавщицею, мабуть, нудно
Ні, не нудно. Можна багато книжок прочитати Покупців зараз в Анікщяї стало менше. Всі, у кого машина є, в Паневежис за покупками їздять. Там вибір більший! Тобі, діду, також, до речі, треба щось купити. А то носиш усе старе!
Старі носять старе, а нові нове! Я ж не винен, що раніше так шили, що двадцять років носити можна!
Винен, засміялася Рената. Певна річ, винен! Сам же ж шив!
Шив, маю гріх, закивав головою старий. То куди тепер працювати підеш?
Поки що не знаю Ми з друзями вирішили пошукати роботу в Європі
Дід Йонас завмер. Очі на мить зробилися скляні.
В Європі? А ми тут де? після паузи перепитав він. Це ти з Вітасом вирішила?
Це ми вшістьох вирішили. Наші друзі вже поїхали і влаштовуються, а ми наразі ще тут
А ти з Вітасом давно знайома?
З серпня. Він хороший. Ветеринарну академію закінчив. Уже працює.
Справді? Нехай він нашого Барсаса подивиться!
Йонас важко зітхнув, подивився на свою чарочку, наповнену бальзамом, підняв руку та тут же опустив знову на стільницю.
Чорна діра ця Велика Європа, промовив він. З неї не повертаються, не відгукуються
Рената замовкла. Вона і до вечері знала, до чого призведе ця розмова. Але що було вдіяти? Казати щось треба!
Як звали твою матір, мою доньку? Йонас перейшов на шепіт.
Юрате, відповіла також пошепки Рената.
А твого батька?
Римас.
Ти їх памятаєш?
Рената мовчала. Вона заплющила очі. Не хотіла, щоб дід бачив сльози.
Кого ти памятаєш? продовжував шепотіти запитання дід Йонас. Бабусю Северюте памятаєш?
Онучка кивнула.
Моя Юрате та Римас залишили тебе з нами, коли тобі ще й шести не виповнилося. Поїхали на півроку в Англію на заробітки І де вони? Де їхні зароблені фунти? Куди вони зникли? Що з ними ця Європа зробила? Вона їх просто вбила!
Рената піднялася з-за столу, розмазала сльози долонями по щоках.
Я зараз, вибач, діду! сказала і вийшла.
Повернулася через кілька хвилин, умита.
Якийсь час їли мовчки. На кухні у діда було тепліше та затишніше, ніж у Ренати. Вона раз по раз зиркала на всі боки. Здавалося, все тут із дитинства знала, кожен вбитий у стінку і загнутий цвях, на якому висіла то каструля, то друшляк. І все одно оглядатися тут було цікаво. Думки легко підпорядковувалися цікавості, лишаючи в спокою теми важкі, що викликають смуток й іноді сльози.
Одягнися, підемо на зірки подивимося! запропонував дід Йонас, коли чай уже допили.