«Хоче, щоб я не спізнився?!» подумав про візника Кукутіс, сильніше вхопившись руками за бік воза, на якому сидів.
Розділ 7. Париж
Шоста ранку ще не настала, коли автобус причалив до паризького тротуару в Порт Майо. Відразу ж навпроти кавярні, перед якою смаглявий магрибинець підмітав вулицю. Водій увімкнув світло в салоні, та злежала за ніч маса пасажирів заворушилася, стала розпадатися на людські одиниці, що лиш прокидалися.
Андрюс розплющив очі. Кинув погляд на Барбору. Та ще дивилася сни. Будити її не хотілося. Хоча мрія дівчини прокинутися в Парижі тепер була за кілька миттєвостей від реальності. Й усе ж Андрюс тягнув ці миті, розтягував їх на секунди та десятки секунд, бачачи, як неспішно і, слава богу, неголосно, підіймалися зі своїх місць інші пасажири.
Він озирнувся, намагаючись побачити кілька знайомих облич, тих, хто сідав разом із ними у Вільнюсі в цей автобус. Але, дивна річ, пасажири виходили та входили дорогою в різних містах Польщі та Німеччини. І, мабуть, із литовців, котрі сіли в автобус у Вільнюсі, тільки вони удвох із Барборою й доїхали до Парижа. Решта зійшли раніше, а їхні місця зайняли поляки, словаки та німці. Тепер вони стояли під автобусом і чекали на свої наплічники та саквояжі, заховані в багажному відсіку. А водій не поспішав. Він усе ще сидів за кермом, споглядаючи в дзеркало на салон, і намагався додзвонитися комусь по мобільному.
Доброго ранку, прошепотів Андрюс у вушко Барборі.
І та розплющила повіки.
Париж тебе вітає! сказав він їй і показав поглядом за вікно автобуса.
А за вікном у цей час повзли вгору по вітрині кавярні захисні залізні жалюзі. Всередині вже горіло світло, і в міру підняття цих жалюзі вулиця під вітриною ставала все світлішою та світлішою.
Для нас відкрили кавярню! прошепотів Андрюс. Гайда?
Вона кивнула.
Забравши два наплічники, мандрівники зайшли всередину. Забилися в затишний закуток.
Магрибинець, що тепер стояв за барною стійкою, запитально зиркав на Андрюса.
Кава і круасан. Два! замовив юнак.
Магрибинець кивнув і вийшов із кавярні. Вони залишилися самі, провівши його здивованим поглядом.
Куди це він? здивувався Андрюс.
Яка різниця! Зате ми прокинулися в Парижі, промовила Барбора. І тепер будемо тут прокидатися завжди!
Магрибинець повернувся з паперовим пакетом у руці. Пакет ледь помітно парував. Бармен висипав на тацю на барній стійці гарячі круасани. І підійшов до блискучої нікельованої кавоварки.
Автобус, що привіз їх у Париж, повільно рушив із місця і поїхав, відкривши для Андрюса та Барбори протилежний бік вулиці. Там уже світилися вітрини булочної та маленької продуктової крамнички.
Бармен подав каву та круасани.
Мерсі! подякував йому Андрюс.
Бармен відповів довгою та незрозумілою фразою.
Андрюс і Барбора перезирнулися.
Як гадаєш, що він сказав? спитала дівчина.
Мабуть, що у мене дуже гарна супутниця.
Ні, він же до мене звертався, не погодилася Барбора. Гаразд, треба буде вчити французьку! Чому ми з тобою раніше цього не зробили?
У нас було мало часу, Андрюс ковтнув кави. А коли він був, займалися коханням, а не французькою
Ну, тепер треба буде займатися французькою. А кохання може й зачекати!..
З якого це дива? жартома обурився Андрюс.
Розділ 8. Анікщяй
Містечко здалося Ренаті цього разу навіть меншим, ніж зазвичай. Немов від морозу зіщулилося. Свій маленький, майже іграшковий «фіат» вона залишила біля цукерні.
Пройшлася до костелу Святого Матаса. Перехрестилася перед брамою. Помилувалася його двома симетричними загостреними вежами, що стриміють у небо. Дивно, кому це спало на думку саме в їхньому маленькому Анікщяї збудувати найвищий костел у Литві? Чому в Анікщяї? Але спитати вже нема в кого, всі, хто загадав і збудував, давно янголи і давно там, на небі!
Рената перенесла погляд зі шпилів башточок костелу на веселе, не затьмарене ні хмарами, ні сніговими хмарами зимове небо.
І тут радісний спокій порушив дзвінок мобільника.
Вітаю! пролунав бадьорий голос Вітаса, немов він тільки-но вистрибнув з-під холодного душу. Даруй, я сьогодні не приїду. Ще не все залагодив. Зате знайшов наймачів на квартиру! Ти вже речі зібрала?
Ні, не зібрала.
А з дідом побалакала?
Увечері побалакаю.
Ти чимось заклопотана?