Зрадівши, що так швидко роздобуто дорогоцінний товар, Секейра справді посилає до берега усі шлюпки з чотирьох великих кораблів і на них чималу частину команди. Сам він, будучи португальським дворянином, вважає принизливим для себе займатися торгівлею, тому лишається на борту і грає в шахи з одним із товаришів – найрозумніше заняття на кораблі в неймовірно спекотний день. На трьох інших суднах також панує сонлива тиша. Але в цей час одна дивна обставина привертає увагу Гарсіа де Суси, капітана п’ятого судна – маленької каравели, що входить до складу експедиції. Він помітив, як усе більше й більше малайських човнів сновигають навколо чотирьох майже зовсім спорожнілих кораблів, як усе більше й більше голих малайців, нібито для того, щоб доставити товари на борт, деруться нагору на вантах. Чи не готує, бува, закралася у нього, нарешті, підозра, улесливий султан підступний напад одночасно з моря й суші?
На щастя, на маленькій каравелі лишилася маленька шлюпка, яку разом з іншими не послали на берег; де Суса наказує найнадійнішому матросові із своєї команди притьмом дістатися на ній до флагманського судна і попередити капітана про небезпеку. Цим найнадійнішим у його команді був не хто інший, як sobresaliente Магеллан. Швидкими, енергійними гребками веслує він до капітана Секейри й застає його, безтурботного, за грою в шахи. Однак Магеллану не подобається, що за спиною у гравців стоять кілька малайців, начебто глядачів, а в кожного напохваті кинджал за поясом. Пошепки попереджає він Секейру про небезпеку. Щоб не викликати зайвої підозри, той незворушно продовжує гру, але велить одному з матросів вести спостереження з марса, а сам до кінця гри тримається однією рукою за шпагу.
Попередження Магеллана виявилося своєчасним, хоч надійшло воно в останню, найостаннішу мить. Саме у цю хвилину над палацом султана здійнявся стовп диму – умовний знак для одночасного нападу з суші і з моря. На щастя, матрос, що вів спостереження на марсі, встигає дати сигнал тривоги. Одним ривком Секейра схоплюється з місця і відкидає малайців убік, перш ніж ті встигають кинутися на нього. Сурмачі сурмлять збір, команда вишиковується на палубі. На кожному судні малайців скидають за борт, тепер уже даремно мчать зусібіч човни з озброєними малайцями, щоб узяти на абордаж португальські кораблі. Секейра виграв час для того, щоб знятися з якорів, а могутні залпи його гармат розчищають йому дорогу. Дякуючи пильності де Суси і вправності Магеллана напад на ескадру не вдався.
Гірша справа з тими нещасними, котрі довірливо подалися на берег. Жменька беззахисних, розсіяних по всьому місту людей – супроти тисяч підступних ворогів. Більшість португальців було тут же вбито і тільки небагатьом пощастило добігти до берега. Та було вже запізно: заволодівши шлюпками, малайці перерізали їм відступ на кораблі. Один за одним гинуть португальці від рук ворога, що має чисельну перевагу. Тільки один-єдиний, найхоробріший з усіх, ще відбивається – це Магелланів найближчий, найщиріший друг Франсішку Серрано. Ось його уже оточили, поранили, здається, він уже приречений на загибель. Але тут Магеллан ще з одним воїном приспів йому на підмогу в своїй шлюпочці, безстрашно ризикуючи життям заради друга. Кількома могутніми ударами він пробиває собі дорогу до Серрано, оточеного добрим десятком ворогів, допомагає йому дістатися до шлюпки і таким чином рятує йому життя. Португальська ескадра при цьому несподіваному нападі втратила усі свої шлюпки та понад третину команди, зате Магеллан знайшов собі побратима, чия дружба і відданість матимуть вирішальне значення для його майбутнього подвигу.
При цій нагоді в загадковому поки що для нас образі Магеллана вперше вимальовується одна характерна риса – мужня рішучість. У його вдачі немає нічого патетичного, нічого примітного, і стає зрозуміло, чому всі літописці індійської війни так довго не помічали його: Магеллан належить до тих людей, хто все життя лишається в тіні. Він не вміє ні привертати до себе уваги, ні здобувати собі симпатії. Але щоразу, коли перед ним стоїть якесь завдання, а надто, коли він сам ставить його перед собою, в діях цієї стриманої, таємничої людини блискуче поєднуються розум і мужність. І навпаки, виконавши якусь справу, він ніколи не вміє скористатися чи похвалитися нею: тихенько, покірливо знову відступає в тінь. Магеллан уміє мовчати, вміє чекати, мовби передчуваючи, що за те діяння, яке йому судилося звершити, доля ще багато років буде його вчити й випробовувати. Невдовзі по тому, як у битві при Каннаноре він пережив одну з найвеличніших перемог португальського флоту, а під Малаккою зазнав однієї з найтяжчих його поразок, на його тернистому моряцькому шляху трапиться іще одне випробування на мужність – корабельна аварія.
Магеллана було вже призначили супроводжувати один із транспортів прянощів, що регулярно вирушав на батьківщину з попутним мусонним вітром, коли раптом каравела натрапила на так звану Падуанську банку. Обійшлося без людських жертв, тільки судно розбилося вдрузки об кораловий риф, а що шлюпки всю команду забрати не спроможні, то частина потерпілих повинна лишитися напризволяще. Ясна річ, капітан, офіцери і дворяни вимагають, щоб насамперед шлюпки забрали їх, і ця несправедлива вимога викликає гнів grumetes – простих матросів. Ось-ось спалахне небезпечна сварка, і тут Магеллан – єдиний з усіх дворян – зголошується зостатися з матросами, якщо капітан і дворяни поклянуться своєю честю, що після прибуття на берег негайно вишлють за ними інший корабель.
Вочевидь, саме цей сміливий вчинок вперше привернув до «невідомого воїна» увагу вищого начальства. Бо коли трохи згодом, у жовтні 1510 року, Албукерке, новий віце-король, запитує capitanos del Rey – королівських капітанів – як, на їхню думку, найкраще взяти в облогу Гоа, то серед тих, хто висловив свою точку зору, значиться й Магеллан. Отож після п’яти років служби sobresaliente простий воїн і матрос здобув нарешті офіцерський чин і вже офіцером вирушає з ескадрою Албукерке, яка мусить помститися за ганебну поразку Секейри під Малаккою.
Отже, через два роки Магеллан знову тримає курс на далекий схід, до Aurea Chersonesus. Дев’ятнадцять кораблів – добірна військова флотилія – в липні 1511 року грізно вишиковуються біля входу в Малаккську гавань, і починається жорстокий бій з підступним султаном. Минає аж шість тижнів, доки Албукерке нарешті вдається зламати опір малайців. Зате потім до рук грабіжників потрапляє здобич, яка ще ніколи не випадала їм навіть у благословенній Індії. Підкоривши Малакку, Португалія затиснула в кулак увесь східний світ. Нарешті-бо перетято головну артерію мусульманської торгівлі. Через кілька тижнів вона уже геть знекровлена. Усі моря, від Гібралтару – Геркулесових Стовпів – до Aurea Chersonesus – Сингапурської протоки, стали єдиним португальським океаном. Ген-ген, аж до Китаю й Японії, а звідти з тріумфальним відгомоном в Європу, котиться перекотисто луна від цього найвідчутнішого удару, якого не знав іслам з давніх-давен. Перед незліченним натовпом вірних папа править подячний молебень на честь преславного діяння португальців, що віддали половину земної кулі в руки християнства, а в Римі відбувається тріумфальна виставка, якої не бачив caput mundi[19] з часів цезарів. Посли на чолі з Трістаном да Кунья підносять папі здобич, яку привезли з підкореної Індії, – коней в оздобленій коштовними каменями збруї, леопардів і пантер, але найбільшим дивом є живий слон, привезений португальськими кораблями, який під захоплені вигуки натовпу тричі стає навколішки перед Святим Отцем.