І наскільки вони близькі до своєї цілі?
Надто близькі. В них у полоні двоє моїх офіцерів.
Чорт забирай! не стримався Марк Светоній. Офіцери Преторіанської Гвардії в полоні у КВТП! Що може бути гіршим?! Адже у них повний доступ до інформації з різноманітними грифами!
Мені прикро, але все виглядає саме так.
Марк Светоній зручніше вмостився у кріслі й забарабанив пальцями по прозорій кришці столу.
Хто ці люди?
Подружжя Міщенків. Володимир і Галина. З нами три субєктивних роки. Працювали під прикриттям у КВТП. Причини провалу мені невідомі, але є підстави сподіватись, що вони витримають тиск варварів і не луснуть. Хіба один нюанс
Який саме?
На них можуть натиснути особливо дошкульно. Під час вербування ми припустилися помилки.
Я не хочу чути про помилки, Геліодоре! За останній час ви їх накоїли надто багато!
Так склалося, і це теж не моя провина, ви знаєте. Я перебуваю на посаді Префекта Преторія лише один субєктивний рік.
Марк Светоній нетерпляче помахав рукою.
Добре, добре, досить порожньої балаканини. Розповідайте, у чому суть проблеми?
У Міщенків в континуумі залишився син. Він громадянин. Є підстави вважати, що тиск на них буде вчинено саме через нього.
Чорт забирай! вдруге вилаявся Консул. Така робота нікуди не годиться! Як можна проводити вербовку, залишаючи у континуумі найближчих родичів людини? Чому я про це не знав?
Геліодор спокійно знизав плечима. Марк Светоній кілька секунд про щось роздумував, заплющивши очі, після чого піднявся з крісла, обійшов стіл і поглянув на Префекта Преторія впритул.
Ви ще тут? Діставайте його звідти, Геліодоре!
Геліодор мовчки встав, віддав честь, притиснувши кулак до металу кіраси, крутнувся на підборах і зник за дверима.
Розділ 1
07.30 03 жовтня 2017 р. Україна. м. Дніпро
Погода оптимізму не додавала від початку ранкових сутінок йшов дрібний холодний дощ. Автомобілі, які діловито сновигали за вікном, мали неохайний вигляд. Підкидали похмурості картині осіннього ранку й каштани вони захворіли ще під час літньої спеки і тепер стояли майже голі. Мокрі, безлисті і чорні.
Дмитро зітхнув і поглянув на годинник. Стрілки вказували на сьому тридцять. За годину він має бути в інституті. Сьогодні першою парою історія, а це, поєднуючись з непривітною картиною за вікном, примушувало гарячково відшукувати причину не виходити з дому. Втім, перегорнувши кілька з найбільш популярних «відмазок», Дмитро зрозумів, що жодна з них не підходить. На ГРВІ він «хворів» позаминулого тижня, а минулого понеділка прогуляв першу пару взагалі без вагомих на те причин. Тож тепер, ризикнувши ігнорувати відвідини предмету з назвою «Історія», цілком вірогідно міг наразитись на двійку у семестрі. А це вже проблема.
Дмитро не любив історію. Так було не завжди, раніше вивчання її навіть приносило задоволення. У сьомому класі він попросив батька принести з кафедри репродукцію картини Шарля Ленепве «Жанна дАрк під час облоги Орлеана». Дмитро міг годинами роздивлятись репродукцію, уявляючи, якою насправді була героїня середньовічної Франції. І не лише Орлеанська діва цікавила його, являючись крізь глибину століть, були й інші улюблені персонажі. В розкішних античних вбраннях або закуті у залізо лицарських обладунків, позбавлені страху могутні воїни і мрійники-вчені, винаходи яких колись круто змінили хід історії. А як цікаво було слухати розповіді шкільного вчителя про часи, що давно минули! Слухати і уявляти себе то командиром римського легіону, який, сидячи у сідлі баского скакуна, спостерігає за залізними лавами солдатів, то галантним кавалером, центром уваги дівчат у пишних шовкових сукнях.
Але дитячі фантазії залишились у минулому. І справа зовсім не у тому, що змінився він сам. І не у тому, що інститутський викладач історії був зовсім не тією людиною, яка могла зацікавити студентів вивченням предмету. Хоча Буцефал (як потай кликали професора студенти) мав справжній талант налаштовувати проти себе людей і Дмитро від перших днів навчання конфліктував з ним, не вважаючи себе першопричиною розбрату. Однак була у нелюбові Дмитра до історичної науки ще одна вагома причина. Але без потреби він не любив згадувати про неї.
З кухні, відволікаючи Дмитра від невеселих думок, бадьоро засвистів чайник. Хлопчина зітхнув і почимчикував пити каву з бутербродами. На ходу з насолодою вимкнув телевізор, на екрані якого шикарна блондинка оповідала голлівудського вигляду чоловіку про переваги нового засобу від геморою з назвою «Проктозан».