– А хто такі ці КВТП? – запитав він. – І чому, чорт забирай, вони намагались мене убити?!
Марк Светоній почав барабанити пальцями по столу.
– Про все за порядком, – сказав він згодом. – Спочатку ви повинні запам’ятати, що варвари з КВТП – погані хлопці. Організація, яка намагається порушити закон про Час, використовуючи фізичні властивості континууму у власних цілях. Цілі найрізноманітніші. Це збільшення політичного впливу у різні епохи, збагачення тощо. І, як наслідок, численні спроби зміни майбутнього. Їх діяльність несе загрозу існуючому балансу сил. Зараз ця загроза велика як ніколи. Я думаю, перед тим, як переміститись, ви мали змогу спостерігати у континуумі свідоцтва цього.
– Ви маєте на увазі червоне сяйво на обрії?
– Саме його. Не здогадуєтесь що це?
– Жодною мірою.
Марк Светоній вдоволено посміхнувся.
– Звичайно, звичайно. Так і повинно бути. Що ж, я вам поясню – ви стали свідком спроби зміни майбутнього. Пам’ятаєте оповідання Рея Бредбері «І вдарив грім»?
– Я не надто цікавлюсь науковою фантастикою… Там щось про роздушеного метелика?
– Саме так. Темпоральний мандрівник роздушив у Мезозої метелика, що й призвело до кардинальних змін у майбутньому. В нашому випадку ви стали свідком спроби варварів змінити майбутнє на початку ХХІ століття. Криваво-червоні сполохи на обрії це візуальний ефект, викликаний збудженням у темпоральному полі. Саме тому ми змушені були вдатись до радикальних заходів, тобто до введення червоного коду.
Червоний код. Про нього говорив щось загиблий легіонер, якого конвоїри називали Тревором.
– Що таке ваш червоний код?
Марк Светоній, не зморгнувши оком, одразу ж посипав фразами, схожими на цитати з наукового довідника:
– Червоний код є назвою ситуації, під час якої проводиться відокремлення від просторово-часового континуума певного його проміжку. Клонована модель штучної реальності може існувати певний час, відтворюючи, до певної межі, реальний світ, щоправда, з деякими винятками. Фізичні явища видозмінюються пропорційно часу існування моделі і можуть варіюватися в залежності від поставлених під час моделювання задач. Така собі петля часу, що завмер. В ній ви й опинились, юначе. Для вас час застиг, а решта земної кулі продовжила свій рух за часовою координатою. Все просто. Разом з вами залишились наші легіонери і два агенти КВТП, помічені нами під час спроби зміни майбутнього. Що ж стосовно до намірів вас убити, навряд чи варвари ставили перед собою подібну ціль.
– Ви не повірите, люб’язний Марк… як вас там… Светоній, але вони дуже ретельно намагались у мене влучити з цілком вогнепальної зброї.
– І все ж мушу наголосити – ніхто не мав наміру вас убивати. Ви просто не здогадуєтесь, на якому рівні знаходиться медицина у КВТП. Вони мали на меті вас підстрелити й викрасти. Повернути вас до життя навіть за умови серйозних поранень – справа кількох діб.
Дмитро відчув, як по його спині стікає холодний піт. Так просто все – підстрелити, а потім вилікувати. Як медведя, що утік з зоопарку й зазнав обстрілу транквілізаторами.
– Добре, якщо навіть все так, як ви кажете, навіщо комусь мене викрадати?
Марк Светоній похитав головою.
– Поки це закрита інформація. Скажіть краще, мої люди… мені доповідали, що вони…
– Вони загинули, – зітхнув Дмитро.
Марк Светоній встав з-за столу і повернувся до Дмитра спиною, розглядаючи щось у великому панорамному моніторі. Від хлопця не приховалось, що співрозмовник знаходиться у стані сильного душевного хвилювання. І цієї хвилини Дмитро відчув до нього якщо й не приязнь, то принаймні співчуття. Можливо, він дарма ставиться до нового знайомого так, як зазвичай ставиться затриманий правопорушник до свого слідчого.
– Як це сталось? – запитав за хвилину Марк Светоній.
Дмитро коротко переповів обставини зустрічі у бістро і убивства легіонера на ім’я Тревор. Згадав також, що той говорив про смерть свого напарника. Марк Светоній кілька секунд мовчав. Коли повернувся, його очі були вологими.
– Мушу визнати, у нашій роботі це звичне явище. Велика ціль потребує великих жертв, – мовив він глухим голосом.
Дмитро деякий час мовчав.
– Ви мені вибачте, пане Марк, але погодьтеся – все це виглядає досить дивно. Надто вже скидається на маячню душевнохворої людини.
– Що саме?
– Все. Від початку і до кінця.
– Лише для вас. Для мене це звичайна буденність.
– Легіонери, варвари… Я хотів би знати, яким боком до цього звичайний студент третього курсу технічного факультету?
– До цього ми повернемося пізніше. Боюсь, у двох словах мені важко буде вам все пояснити, тож робитимемо все поступово. На початковій стадії ви будете знати лише те, що вам необхідно знати. І повірте мені, ситуація, у яку ви потрапили, не є чиїмось дурним жартом. Все дуже й дуже серйозно.
– Судячи з того, що я бачив на подвір’ї вашої резиденції, жартами тут і не пахне.
– Саме так. Ми ведемо війну, і від її наслідків залежить надто багато. І ви опинилися тут зовсім не випадково. Просто наша війна торкнулась і вашого життя, хотіли ми того чи ні.
Марк Светоній говорив загадками, але Дмитро не поспішав вимагати на них відповіді. Натомість, спробував зайти з іншого боку.
– Скажіть, а чому саме Легіон?
Консул повернувся за стіл. Сів у своє «міністерське» крісло і відкинувся на спинку.
– Вас непокоять терміни?
– Не лише. Головним чином сам факт вашого існування. Але терміни також.
– З термінами все просто. Щоб не видумувати велосипед, під час створення Легіону Хронос наші попередники перейняли ієрархію, яка існувала у легіонах Давнього Риму. На мій погляд – найбільш бездоганну з тих, які пам’ятає військова історія людства. Командувач Легіону носить звання Консула, йому підпорядковується Легат, який, у свою чергу, є безпосереднім начальником для шести Військових Трибунів. Кожному з трибунів підпорядковується п’ятдесят дев’ять Центуріонів. Центурія нараховує сотню легіонерів. Є ще молодші офіцери, але зараз ми тут з вами не для того, щоб детально вивчати структуру і тактику дій нашої організації.
– А КВТП? Чому така назва?
– Вони самі себе так іменують, – знизав плечима Марк Светоній. – Конгрес Вільного Темпорального Простору. Як я вже казав, ці люди намагаються перебудувати світ під себе і не цураються жодних засобів. Спочатку вони були слабкими… Ми могли з ними впоратись без великих зусиль. Але поступово все ускладнювалось, тож зараз нагадує повномасштабні бойові дії. З десятками загиблих і сотнями поранених. Мені шкода, Дмитре, але ви, самі того не сподіваючись, попали у центр конфлікту.
– Пощастило, нічого казати.
– Ми не обираємо свою долю. Вона обирає нас.
Намагаючись перетравити інформацію, отриману за останні кілька хвилин, Дмитро помовчав.
– Я так думаю, це далеко не все, що вас цікавить?
– Звісно.
– Не переймайтесь, юначе, ви ще будете мати багато часу для того, щоб отримати відповіді на свої запитання.
– Ну, так просто ви мене не позбудетесь, – рішуче помотав головою Дмитро. – Де ми з вами знаходимось?
Консул зітхнув.
– Технологія, подібна до червоного коду, але значно більш складна. Саме завдяки їй створено локацію, відокремлену від решти просторово-часового континууму. Ми її іменуємо просто – локація Легіону Хронос. Цілком реальний світ, який існує у просторі і часі незалежно від світу, з якого прибули ви, мій друже. Механізми утворення подібних місць вам поки що знати не обов’язково, достатньо буде сказати, що наші технології дозволяють це зробити. Просторово-часові координати невідомі нікому, окрім командування і людей, які мають потрібний рівень доступу. Таких пересторог, як можете здогадатись, мусимо дотримуватись через діяльність КВТП. Дізнавшись координати, вони зможуть завдати удар у саме серце нашої організації, тож ніякі перестороги не можуть бути зайвими. Орієнтовно, якщо вам це цікаво, ми знаходимося на кілька часток секунди позаду реального часу, десь у XVIII сторіччі. Гарна екологія, відсутність великих міст, знаєте…