Незнайомець лише похитав головою.
Боюсь, на це немає часу. Та й бармена ти не знайдеш. Я ж кажу: введено червоний код. Зараз ми просто вийдемо на вулицю і
Не закінчивши останню фразу, співрозмовник Дмитра замовк на півслові. Він рвучко встав, відкинув стілець і дістав з-за пояса пістолет-кулемет. Тієї ж миті вітрина бістро вилетіла хвилею блискучих уламків і до приміщення заскочили двоє людей, від яких Дмитро нещодавно утік.
Тікай! заволав легіонер і звів руку зі зброєю у напрямку вітрини. Дмитро відчув, що волосся на його голові стає дибки. Люди у чорних шкірянках, готуючи зброю, прямували до них.
Співрозмовник Дмитра вистрілив першим. Черга з його кулемета примусила розлетітись на шматки кілька пластикових столиків, а також розбила дзеркальну підвісну стелю. З гуркотом і дзвоном її уламки посипались на підлогу. Легіонер швидко упіймав Дмитра за комір і поволік до виходу. Останнім, що побачив Дмитро, був пістолет у руці атакуючого незнайомця. Пістолет смикався, посипаючи їх кулями.
Біжи! гаркнув йому у вухо легіонер, коли вони вибігли на вулицю. Не затримуйся ні на мить!
Він відпихнув Дмитра і розрядив решту обойми в дверний отвір розбитого бістро.
Я сказав біжи!!!
Нарешті Дмитро вийшов зі стану заціпеніння і вже за секунду біг вулицею з такою швидкістю, на яку лише був спроможний. Коли добіг до рогу найближчого будинку, зупинився, щоб перевести дух, і відшукав очима свого нещодавнього співрозмовника. Той, ставши на одне коліно, вів вогонь по людях у шкірянках, які залягли біля сходів бістро. Невдовзі один з них упав, зате інший, наблизившись до хлопця якось неймовірно швидко, змахнув блискучим продовгастим предметом, що його мав у руці, і Дмитро не повірив власним очам! Чоловік у шкірянці відсік голову людині, з якою Дмитро розмовляв кілька секунд тому! Так, як це буває у кіно одним точним ударом. Безголове тіло впало на асфальт, а Дмитро, відчуваючи, як його охопив звірячий жах, побіг геть.
Розділ 4
Резервна копія Континууму «Червоний код»
Поза межами визначення координат часу
Такої гонитви йому досі переживати не доводилось. Дмитро біг пустими вулицями міста, відчуваючи скоріше серцем, аніж чуючи за допомогою вух швидкі кроки позаду. Аналізувати круговерть подій, у яку він потратив так несподівано для себе, не міг просто фізично. Потрібно було якнайскоріше відірватись від людей, які з легкістю рубають голови, а зараз переслідують його з невідомо якою ціллю.
Він пробіг кілька кварталів, пройшов через захаращений мотлохом прохідний підїзд багатоповерхівки, минув дитячий майданчик і почав заспокоюватись переслідувачів не було помітно. І хоча легені мало не розривались від нестачі повітря, а руки все ще тремтіли, він, намагаючись виглядати спокійно, йшов уздовж ряду багатоповерхівок і роздивлявся навсібіч. Одночасно з тим вирішував, чи варто звернутись у поліцію. Втім, з огляду на те, що жорстоке вбивство сталося у самісінькому центрі великого міста, про нього й так скоро дізнаються. Помисливши, Дмитро вирішив триматись осторонь. І справді, що він скаже у поліції? До мене звернувся молодий чоловік, який назвав себе легіонером і дав мені пістолет, зберігання якого несе за собою кримінальну відповідальність? А ще він діяв за наказом організації, яка носить назву Легіон Хронос і веде боротьбу з КВТП, агенти якого намагались мене вбити? Справді гарна промова для потенційного клієнта психіатричної лікарні. Отже, треба йти додому і спробувати владнати думки. Стоп! Додому не можна, там будуть очікувати. Куди ж податись? Дмитро пригадав, що легіонер наказував йому довго не перебувати в одному місці, тож покрокував тротуаром, намагаючись триматись подалі від освітлених місць.
У міру того як думки втрачали хаотичність і налаштовувались на логічне мислення, Дмитро почав помічати речі, на які раніше не звертав уваги. Наприклад на той факт, що від пори, коли він розпочав втечу з бістро, йому не зустрілось жодної людини і знову стоп! Дорогою не проїхало жодного автомобіля. Справжній парадокс для міста, котре зазвичай знемагає від шляхових заторів. Навіть з огляду на те, що зараз пізній вечір. Щоб перевірити своє божевільне припущення, Дмитро зійшов з тротуару і вийшов на одну з людних колись вулиць.
Автомобілі стояли.
Стояли просто посеред проїжджої частини, і у салоні жодної з них не було людей. Дмитро завмер посеред вулиці і почав уважно оглядати все навкруги.