Всего за 105 руб. Купить полную версию
Еморі знехотя приєднався до цієї пропозиції. Він вирішив, що злет його карєри почнеться з наступної осені. А поки можна разом із Керрі влаштовувати веселі оказії у стінах «Універу 12».
Вони підкладали лимонний пиріг у ліжко бідолашного єврейського хлопця, або залишали весь будинок без газу, вимкнувши нагрівач у кімнаті Еморі, що дуже спантеличило пані хазяйку і місцевого слюсаря; перенесли пожитки «плебеїв-пияків» (картини, книги, меблі) у ванну кімнату. Цим вони неабияк збентежили двох друзяк, які ще не прийшли до тями після веселої вечірки в Трентоні. Але витівників засмутило, що плебеї-пияки все сприйняли як недолучний жарт. Вони різались у покер, двадцять одне і джек-пот від світання до смерку, а коли в одного сусіда був день народження, намовили його купити на всіх шампанського для бурхливої вечірки. Спонсор вечірки чомусь залишився тверезий, і Керрі з Еморі мимохіть зіштовхнули його зі сходів (а потім весь наступний тиждень навідували бідолаху в лікарні, спокутуючи свою провину).
Скажи, хто всі ці дівчата? запитався одного дня Керрі (стоси листів до Еморі непокоїли його). Дивився я тут недавно оті поштові штемпелі Фармінгтон і Доббс, Вестовер і Дан-Холл що б це мало означати?
Еморі скептично усміхнувся:
Усі вони з Міннеаполіса і Сент-Пола. Далі почав перелічувати одну за одною: Ось Мерилін де Вітт, гарненька, має власну машину, і це дуже зручно; це Саллі Везербі, вона, щоправда, трохи розповніла; а це Майра Сент-Клер давня пасія, охоче дає себе цілувати, якщо хочеш знати.
Як ти даєш собі з ними раду? Керрі ніяк не міг заспокоїтись. Я спробував усе, але ці сороки мене навіть не бояться.
Бо ти типовий «хороший хлопчина», висунув припущення Еморі.
Точно! Їхні матусі ніколи не хвилюються, коли вони зі мною. Але це вже занадто! Якщо я намагаюся взяти когось за руку, вона сміється і не віднімає руки, ніби це не її рука. Коли рука вже в моїй вони раз, і відсмикують її. Що воно означає?
А ти будь загадковим, порадив Еморі. Скажи їм, що ти дикун і тільки вони можуть облагородити тебе. Зціпивши зуби, йдеш додому, а тоді раптом повертаєшся через півгодини, словом, приголомшуй їх.
Керрі похитав головою:
Дохлий варіант. Якось я написав дівчині з Сент-Тімоті гарного любовного листа. В одному місці навіть від хвилювання написав: «О Боже, як я вас кохаю!» Вона взяла манікюрні ножиці, вирізала «О Боже», а решту показувала всім, всій школі. В моєму варіанті це не діє. Я просто «пристойний хлопець», і всілякі такі дурниці не для мене.
Еморі усміхнувся і намагався уявити себе «хорошим хлопцем». У нього так нічого й не вийшло.
В лютому падав дощ із снігом, бурхливий перший семестр закінчився, а життя в «Універі 12» тривало так само весело, хоча й безцільно. Раз на день Еморі пригощався клубним сендвічем, кукурудзяними пластівцями і картоплею-фрі «У Джо». Зазвичай, компанію йому складали Керрі або Алек Коннедж. Останній був мовчазним відлюдником-зализою з Гочкіса. Він жив по сусідству і потерпав від вимушеної самотності, як і Еморі, бо всі його однокласники вступили до Єля. Кнайпа «У Джо» була неестетичною і антисанітарною забігайлівкою, але тут можна було відкрити безлімітний кредит (а це було суттєвою перевагою для Еморі). Його батько останнім часом експериментував із облігаціями гірничих компаній, і, як наслідок, утримання Еморі хоч і було доволі пристойним, проте не таким, на яке він розраховував.
«У Джо» була ще одна суттєва перевага старшокурсники не заглядали туди. Отож, о четвертій годині кожного дня Еморі в компанії друга чи книжки приходив сюди, щоб чимось підживитись. Одного дня у березні виявилось, що всі столики зайняті, і він вмостився у крісло навпроти якогось першокурсника, який пильно зігнувся над своєю книжкою. Вони кивнули один одному. Хвилин двадцять Еморі споживав булочки з беконом, читаючи «Професію місіс Воррен» (він випадково відкрив для себе Шоу, коли протягом зимової сесії копався в бібліотеці); його сусід-першокурсник теж був зосереджений на своєму фоліанті, допиваючи третю порцію солодового молока.
Мало-помалу очі Еморі з цікавістю ковзнули на книгу його сусіда. Догори дриґом він прочитав імя автора і назву книги «Марпесса» Стівена Філліпса. Йому це нічого не говорило його освіта вимірювалась хрестоматійними класиками на кшталт «Виходь до саду, Мод» і уривками з Шекспіра і Мільтона, яких він змушений був читати за програмою.