Під враженням Олесь Бабій пише два вірші «На Київ!» і «Привіт Січовим Стрільцям», які згодом опублікували у військовій газеті «Стрілецька думка».
Пізніше довелося вступити у бойові дії ще й з військами генерала Денікіна. Восени 1919 р. боями на два фронти і масовою епідемією тифу (яка вивела з ладу близько 15 тис. вояків) армія була доведена до катастрофи. Уряд ЗУНР емігрував до Австрії, і, щоб врятувати знекровлену армію, її командувач генерал М.Тарнавський уклав перемир’я. Внаслідок чого армійці були інтерновані в таборах під Вінницею, де опинились в сумнозвісному «чотирикутнику смерті», в якому вдалось вижити лишень частині вояків УГА, в тому числі і Олесеві Бабію.
12 лютого 1920 р. він разом з залишками УГА змушений тимчасово стати в ряди Червоної Української Галицької Армії. На цьому закінчується боротьба Олеся Бабія зі зброєю в руках. Він змінює її на перо. Майже щороку в нього виходить книга.
1921 р. О.Бабій разом з В.Бобинським, Р.Купчинським і Ю.Шкрумеляком у Львові засновують літературну групу «Митуса», організовують літературні вечори, благодійні заходи. Як відзначали тогочасні журнали «Поступ» і «Шляхи мистецтва», вони викликали резонанс серед громадськості. Захоплення митусівців ідеями німецького експресіонізму, символізму «Музагету», власні модерністські спроби стали тією платформою, на якій базувалася їх світоглядно-естетична програма. Незабаром після заснування літературна група почала випускати журнал з одноіменною назвою – «Митуса». Виходять поетичні збірки О.Бабія «Ненависть і любов» (1921 р.) та «Поезії» (1923 р.)
Після закінчення воєнних дій і чергового розподілу України Західна Україна опинилась під польською окупацією, де активно переслідували колишніх вояків Українських січових стрільців та творчу інтелігенцію. Тому молодому поетові доводиться емігрувати в Чехословаччину, де після війни знайшли собі прихисток багато української інтелігенції.
У Празі в 1924 р. О.Бабій вступає до місцевого університету. Уже через рік навчання молодий поет входить до складу редакції «Національної думки», а згодом стає редактором цього видання (1926–1927 рр.) А в січні 1928 р. на зміну цьому часопису починає виходити орган Проводу українських націоналістів «Розбудова нації», де в одному з перших номерів поет друкує статтю «Революція чи контрреволюція». В 1929 р. закінчує навчання в празькому університеті зі ступенем доктора філософії.
У січні-лютому 1929 р. О. Бабій бере участь в установчих зборах І-го Конгресу українських націоналістів, де очолює культурно-освітню комісію і виголошує промову «Література і мистецтво». За участь в конгресі та за антипольські настрої польська влада пред’являє Бабію звинувачення в антидержавницькій діяльності і в листопаді 1931 р. заарештовує. На початку вересня 1932 р. суд виніс вирок: 4 роки тюрми, які він відбував у Дрогобицькій тюрмі.
Перебуваючи під слідством, пише «Марш націоналістів», який був надрукований в журналі «Розбудова нації» за січень-лютий 1932 р. з таким повідомленням: «Із надісланих проектів тексту гімну ОУН прийнято проект, поданий одним з наших найвизначніших поетів, що запроторений у ворожу тюрму». По виході з тюрми працює шкільним інспектором на Підляшші та вчителем гімназії в Холмі. Після окупації німцями України повертається в Середнє. В 1941 р. працює в редакції «Золотого колоса». В 1943 р., не маючи засобів для існування, змушений повернутися назад в рідне село. Востаннє він відвідав Середнє літом 1944 р. Зі сходу наступала радянська армія, і Бабій розумів, що вжитися з новим режимом йому не вдасться, тому переходить на Захід.
Емігрантське життя О.Бабія розпочалося в Німеччині в таборах для переміщених осіб в Карльсфельді та Мюнхені, де він прожив чотири роки. Після чого переїхав у США. Тут, у місті Чикаго, він влаштовується в редакцію українського часопису при місцевому університеті та продовжує свою поетичну діяльність. Зазвичай пише про Україну.
2 березня 1975 року Олесь Бабій помер. Останніми його словами були: «Прощай, Україна і моя Родина». Поховали його на цвинтарі св. Миколая в місті Чикаго, а до гробу на труну поклали грудку землі з рідного села.
Гей, волинськими шляхами
Вірш Олеся Бабія. Музика М. Празького
Антін Баландюк
Український композитор, скрипаль, педагог, січовий стрілець, стрілець УГА Антін Баландюк народився 12 січня 1893 року в Княгинині (нині – в адміністративних межах м. Івано-Франківська). 1911 р. закінчив учительську семінарію в Станіславові (нині Івано-Франківськ). У 1914–1920 роках був учасником Першої світової війни та Української революції в лавах Українських січових стрільців і Української Галицької армії. Був активним членом «Пресової квартири УСС». Ініціатор та учасник мандолінового гуртка УСС та один із учасників струнного (смичкового) квартету УСС, до складу якого увійшли також Михайло Гайворонський, Ярослав Барнич та Роман Лесик.
Пережив гіркоту братовбивчої українсько-польської війни і голгофу польського табору Тухоля серед інтернованих 1200 стрільців ЧУГА, які навесні 1920 року перейшли з Червоної армії на польський бік для спільної боротьби з більшовиками, але яких поляки підступно роззброїли і запроторили до концентраційного табору.
1923 року закінчив Львівський музично-педагогічний інститут по класу скрипки в Йосипа Москвичева. Працював учителем із класу скрипки та співу в школах Станіславова.
Автор мелодій до стрілецьких пісень. Серед них – «Ой зацвила черемха» на вірш Романа Купчинського, «Гімн Коша» (ще відома під назвою «За сімома горами») на вірш Антона Лотоцького.
Михайло Гайворонський писав: «Між стрільцями був талановитий пісняр Антін Баландюк. Але він соромливий, нерадо показував свої пісні. І від нього стрілецтво дістало лише кілька пісень». Антін Баландюк мав багато побратимів у Легіоні УСС, зокрема, стрільця, талановитого маляра і карикатуриста Осипа Сорохтея, зятя письменника Андрія Чайковського, культурно-освітнього діяча і редактора Івана Ставничого.
Автор хорових і сольних творів, частину яких уперше опубліковано 1918 року у Львові у збірнику «Червона калина». Більшість рукописних творів Баландюка зберігається у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника (фонд 163, справи 5/1–5/6).
Помер самодіяльний композитор-стрілецький пісняр 13 грудня 1953 року в рідному Княгинині. Похований на сільському цвинтарі.
Гимн Коша
Вірш Антона Лотоцького. Музика Антона Баландюка
Ой зацвила черемха
Вірш Романа Купчинського. Музика Антона Баландюка
(2)(2)(2)(2)(2)(2)Василь Бобинський
Український поет, журналіст, перекладач Василь Бобинський народився 11 березня 1898 р. в м. Кристинополі Львівського воєводства (нині Червоноград Львівської обл.). Його батько, залізничний сторож, прагнув дати освіту обдарованому синові, планував відіслати його на навчання до гімназії спершу у Львові, потім – у Відні. Бобинський досконало знав західноєвропейські літератури, повністю опанував французьку, німецьку, польську та російську мови та дав чимало поетичних перекладів з них.
1916 р. їде до Українських січових стрільців, складової частини австро-угорської армії, що під час революції стала зав’язком української армії в Галичині. Воює в рядах УСС до 1920 р. Невдовзі опиняється в Києві, де знайомиться з українськими поетами-модерністами, зокрема з Я.Савченком та Д.Загулом. Повернувшись 1921 р. до Львова, редагує разом із Ю.Шкрумеляком, Р. Купчинським і О.Бабієм модерністичний журнал «Митуса» (вийшло чотири числа). Захоплюється французькими поетами-модерністами. До речі, Бобинському належать найкращі переклади поезій А.Рембо.