Маріон дивилася через вікно на вулицю. Очікуваний день не настане. Автостоянка була порожня. Саме там вона востаннє бачила подругу. Та сиділа в авто: випрямлена спина, погляд вперед, підняте підборіддя. Коли Маріон нарешті наважилася вийти на вулицю, Аніта вже поїхала.
За десять хвилин до восьмої мама поспішала на метро, хоча їхала в перукарню, яка знаходилася не так і далеко. На перший погляд здавалося, що вона мало не біжить, але зранку багато людей поспішає, тому це ніколи не визивало здивування. Норма вдихала аромат смаженої кави, який був точнісінько такий, як і останнього маминого ранку, і поспіхом направилася до станції «Ваасанауккіо», як і та. Вона швидко оминула компанію людей, яка на порозі магазину очікувала на початок продажу алкоголю, та намагалася розгледіти хоч щось, що могло б вплинути на мамине рішення, що могло б все прояснити. Вона вибрала практичне взуття, капрі та бавовняну сорочку з коміром – звичайний робочий одяг; у щось таке мама і вдягнулася того ранку. Норма прошмигнула з ескалатору на перон, як зробила і мама, вибачилася, проштовхуючись через селюків, які не розуміли, що стояти потрібно праворуч, а не посередині сходинок. З мамою вони робили так само тільки-но перебравшись до Гельсінкі. На пероні вона присіла на лавку, на яку мати не сідала. Потяг примчав тим самим шляхом. Мама жбурнула взуття та сумочку під лавку, а потім її вже не стало.
Норма поставила свою сумку точнісінько на те саме місце, та опустила свої черевики на сіру кам’яну плиту. Мамине взуття та сумочку їй доставили без записки. Вона відкрила сумку і витрясла її, сподіваючись, що вислизне хоч щось, але нічого там не було, лише старі квитанції, пошарпані пластирі, тобто сміття, яке можна знайти у кожній дамській сумочці.
Запахи перукарні, волосяна пилюка. Не валіза. Робоча сумка. Волосяний кольоровий сад. Декілька застряглих у застібці волосин індійської довжини і один світлий, скоріш за все клієнтки. Телефон мама забула вдома. Коли тітка його принесла, Норма була впевнена, що десь в його надрах приховувалося повідомлення, яке було для неї. Розчарування довело її до того, що вона кинула його об стінку. Останні дзвінки були з тижня перед Тайландом, повідомлення стосувалися бронювання часу, його зміни та булочок для церемонії закриття. Всі повідомлення та дзвінки мали відношення до «Туккатайка». Мама була модератором фейсбук-сторінки перукарні і її останнім оновленням за кілька годин до поїздки було наступне: «Повернувшись з відпустки, Аніта знову буде готова створювати своїми чарами найнезабутніші зачіски! Акція: ламінування волос власної довжини!».
Ще один потяг промчав повз Норми, і струм повітря пройшов по її щиколоткам. Охорона метро приходила та йшла геть, кийки, бронежилети та берци, відкрито, закрито, всередину, назовні, попередження про зачинення дверей, вагони мандаринового кольору, знайома з телевізору посмішка повара, березові лавки на пероні, товсті оксамитові спідниці фінських циган, пиво в руках, зруйновані від «метадону» зуби, люди, що їдуть у відпустку чи з неї повертаються, валізи на коліщатках, бездомні кишенькові злодії та побляклі поліетиленові пакетики, ефектні портфелі, які поспішають на роботу, жваві кроки, хрумкі від миючих засобів спідниці, тільки-но розпаковані несповзаючі капронові колготки без пальців для ніг, свіжі набійки, примноження індійського та російського волосся, а між ним малайзійського, клей, таблетки «мелатоніну», гормонотерапія, філе та більш дорогі бальзами для волосся. Остання станція мами.
Пролетіла половина дня. Уповільнюючи кроки, мати вже не бачила пересічних людей на платформі, їх прихорошеного єства, не відчувала запах дешевої туалетної води, тих, хто не користувався дезодорантом, необрізаного волосся, перебитого вчорашнім напівфабрикатом та пивом запаху поту, кока-коли та гірчиці. Вона не помічала сомалійських дівчат та чарівного мерехтіння світла у їхніх в’язаних хустинках, швидкого зростання кількості переселенців, батьків-домогосподарів зі своїми дитячими візочками, зовсім новеньких тенісних черевик, загорнутих штанин та франтських картузів. Вона не відчувала фіміам прийшлих чілійців, солодкість квітки.
Ложки, які зберігалися у морозилці, були охолоджені для очей, котрі від плачу стали, наче пухкі пташині яйця, але ефект уже вщухнув. Ложки були частиною маминих порад для краси. В молодості вони з Хеленою частенько ними користувалися також для вій. Норма потерла пальцями очі. Всі ці люди, вся ця метушня. Всі, хто був в метро, дізналися про все до неї. Дізналися, що щось сталося, прийшли на перон, і їм прийшлося знову підніматися вверх на вулицю, щоб сісти на трамвай чи автобус. Усі вони дізналися в момент, коли це трапилося, а вона в той час укладала волосся Лореалівським спреєм «Ельнетт» та бажала, щоб переговори про співпрацю вже скінчилися. Сотні людей сварилися через те, що треба було міняти маршрут та через своє запізнення на роботу чи зустріч, і вони вже все знали до неї.
Декілька років тому вони з мамою пережили таке разом. Вони їхали потягом до Гельсінкі і раптом волосся Норми почало крутитися.
Місця були вибрані у вагоні для людей з алергією, завдяки чому зайвих факторів роздратування не було, тому їй просто було не по собі. Мати запропонувала коньяк, і саме в той момент потяг зупинився. В об’яві не вказали на причину зупинки. Але всі пасажири розуміли, що з колій збирали залишки людського тіла. Всі, хто був всередині, дізналися про це раніше, ніж близькі та родичі того, хто під нього потрапив. Мати побачила її реакцію і, не зважаючи на те, вибрала такий брутальний спосіб – з усіх станцій метро саме ту, звідки Норма їздила на роботу. Якби вона не ночувала у випадкового знайомого вдома, їй довелося б прийти на зупинку саме тоді, коли все трапилося.
Норма пробудилася від деренчання телефону. До лавки підійшов охоронець і здавалося, що він спостерігає за нею. Норма присунулася до інших людей, які стояли на платформі. Дзвінок знову був з «Туккатайка». Маріон. Норма не відповідала. Вона б не змогла відноситися до тієї жінки невимушено та і не хотіла говорити з нею, вже не кажучи про те, щоб зустрітися, не зважаючи навіть на той факт, що Маріон знала, який у мами був настрій останніми робочими днями, і у неї могло бути пояснення дивній поведінці свого батька. У Норми з жінкою було кілька конфліктів, коли мати йшла з роботи разом з нею. Жінку оточувала хмара запаху перукарні, Норму нудило від неї і вона ухилялася від контакту очей. Тому вона і відступила якнайдалі від жінки на похороні, сховавшись за спинами інших. Вчинок Хелени назавжди наклав відбиток на всю родину. Люди відносяться до членів такої родини зі штучним співчуттям, із цікавістю шепчучись про них. Звичайно, не так, як про пересічних людей. Мати це ненавиділа і Норма поводилася так само.
Альвар повернув ключ і вони ввійшли всередину. Маріон залишила сандалі в передпокої, а брат йшов мов півень, байдуже оминувши плетену корзинку в коридорі звідки Маріон взяла собі пару капців Аніти для гостей. Пилюка, що скупчилася на підвіконні вітальні, здійнялася в повітрі. Жінка отряхнула свою щоку, а стоячий навпроти неї Альвар, проковтнувши цю пилюку, чхнув і почав шастати по всіх ящичках парфумерного столика, перевіряючи їхній вміст, немов роблячи бухгалтерський облік: з такою самою точністю, з такою ж пильністю, готовий відразу ж схопити будь-яку підказку. Він довіряв більше власним очам, ніж псам Ламберта, які були в квартирі миттєво після нещасного випадку і скопіювали весь вміст Анітиного ноутбука. В комп’ютері не знайшлося нічого важливого і тому Альвар очікував на той момент, коли оселя буде порожня. Хлопець, який слідкував за будинком, подзвонив йому відразу, коли все було чисто.