У мене трирічна дочка, і з багатьма речами, описаними у книзі, я встигла зіткнутися. Читаючи, я розуміла, що з радістю порекомендувала б її самій собі років зо три тому.
Інформація викладена стисло й чітко, а головне – настільки доступно, що буде зрозуміла всім. Складні теоретичні моменти подані через приклади й ситуації. Прочитала книгу з величезним задоволенням і запам'ятала її як найкращий подарунок для подруг, які збираються до пологового будинку.
Спокійний впевнений тон книги – це якраз те, що потрібно почути будь-якій мамі немовляти й дошкільника. Навіть якщо ваші діти вже давно виросли, ви не пошкодуєте часу, проведеного за книгою: читається, як любовний роман. Втім, а що, як не роман, є взаємини з дитиною? Злети, падіння, пристрасть – купа емоцій!»
Альона Дождьова, автор проекту «Джерело творчості»Вступ
Дитина бажана – це мрія. Коли вона є – це чарівно. Від цього стає тепло. З малюками завжди весело й цікаво. І допитливо: що ж буде далі…
Вітаю!
Мене звати Альона Попова, я консультант для мам, мама-монтессорі, автор проектів «Мама нОва» та «Інтернет-мама».
У ваших руках – відмінний путівник для майбутньої і нинішньої мами малюка від народження до семи років.
І ось що вам тепер потрібно зробити:
– виділити час для себе (дитина спить чи в садку/школі/на прогулянці з чоловіком або бабусями);
– приготувати чашечку чаю (або кави), а можливо, фрешу чи смузі, ну або просто води;
– зручно розміститися у кріслі/на дивані/улюбленому стільці;
– розгорнути мою книгу…
– …і читати, читати, читати…
– …а потім впроваджувати, впроваджувати, впроваджувати :)
Готово? Тоді починаймо.
Як я прийшла до усвідомленості
У мене двоє хлопчиків. Зараз їм 4 і 6 років, обидва навчаються у Школі Монтессорі.
Ще коли я була ученицею четвертого класу, від батьків своєї однокласниці я дізналася, що поруч із нашою школою є пречудовий дитячий садок, у якому все не так, як зазвичай: дітки розвиваються індивідуально, іграшок у них немає, а є «роботи», і вони роблять те, що самі вибирають.
І так склалося, що моя мрія в один прекрасний момент стала метою, була записана в щоденник і зрештою здійснилася. Ось уже понад п'ять років, як я доторкнулася до методу Монтессорі, і не просто жодного разу про це не пошкодувала, але й БАГАТО ОТРИМАЛА.
Я обрала для себе усвідомлене батьківство: хочу, щоб мої діти росли СОБОЮ. Не повторювали мою долю, не втілювали мої мрії, а розвивалися згідно зі своїми здібностями, талантами, закладеними в них природою. Тому я й обрала для своєї сім'ї педагогіку Марії Монтессорі – систему, у якій головна – ДИТИНА. А батьки лише слідують за нею.
Так, я маю бути на відстані витягнутої руки, щоби допомогти, якщо їй це знадобиться. АЛЕ! Я дозволяю їй самій вибирати. Дозволяю помилятися й робити висновки. Приймаю її саму і її вибір. Бо люблю. Люблю безумовно. І ця безумовна любов є основою мого усвідомленого батьківства.
Чому я обрала Монтессорі
Більше про сам метод я розповім у розділі «Мама (до) першокласника», а тут просто напишу, чому я обрала його для своєї родини, ще не заглиблюючись у філософію. Я просто взяла на віру і почала впроваджувати принципи, які нам запропонували.
Що ж мені подобається в методі Марії Монтессорі? Головне – дитину навчає довкілля, а батьки виконують лише допоміжну роль: вони можуть допомогти, якщо малюк їх про це попросить.
Основа методу – віра в те, що якщо дати дитині необхідну свободу й відповідну освіту, забезпечити всі її потреби, виховувати в ній упевненість у своїх силах, любов до життя, поважати й очікувати від неї такого ж ставлення, то в майбутньому вона реалізує себе повною мірою.
Завданням батьків є підготовка дитини до життя, а не до школи(що особисто для мене дуже важливо).
Ось 15 обіцянок, які нам запропонували дати самим собі на початку нашого батьківського шляху:
1. Перестати робити зауваження дитині на очах у сторонніх.
2. Не обговорювати проблеми виховання дитини в її присутності.
3. Не кричати на малюка, особливо якщо він не зробив нічого жахливого.
4. Пам'ятати, що в кожної дитини своя швидкість, свої здібності і свій неповторний малюнок особистості.
5. Привчати до самостійності.
6. Навчитися частіше та щиро (!) хвалити малюка.
7. Іноді без приводу брати його на руки, міцно обіймати й цілувати.
8. Не віддарюватися від дитини іграшками, а проводити з нею більше часу.
9. Навчитися терпляче слухати.
10. Завести спеціальний зошит, де педантично записувати смішні історії з життя, а також забавні слівця, маленькі відкриття і важливі події.
11. Не обманювати дитину, завжди виконувати те, що наобіцяли, і не обіцяти свідомо нездійсненних речей.
12. Іноді дозволяти собі подуріти й пограти з дитиною на рівних.
13. Привчати малюка до праці, заохочувати будь-яку допомогу по господарству, нехай навіть від неї шкоди буде більше, ніж користі.
14. Не ставитися до часу, проведеного з дитиною, як до часу, втраченого для себе.
15. Перестати почуватися винними перед дитиною: краще виправляти огріхи, ніж знемагати від власної недосконалості.
«Не говори, що дитина помилилася, покажи дією, як можна зробити краще».
М. МонтессоріУ школі нас навчили тому, що дорослі мають змінити свої погляди на потреби дітей і навчати їх не так словами, як власним прикладом.
А також, що
дорослий, який не бажає змінюватися поруч із дитиною, об'єктивно є основною перешкодою для досягнення малюком свободи і природного розвитку.І це дійсно так.
Ось принципи, на основі яких відбувається співпраця дітей і дорослих за методом Марії Монтессорі:
– звільнятися від почуття господаря дитини, знижувати свою активність у керуванні її діями;
– свою увагу спрямовувати не стільки на результат, скільки на процес діяльності дітей;
– головне для дорослого – допомагати розвиватися дитині, а не навчати її;
– не оцінювати дії дитини;
– не порівнювати дітей і наслідки їхньої діяльності між собою;
– не прислужувати дітям: все, що можна, їм слід робити самим. Діти мають рівні права з дорослими;
– сприяти тому, щоб дитина була спостерігачем різних проявів життя, зокрема почуттів і настроїв дорослого.
Буду мамою
Рішення прийнято
Ця книга – про усвідомлене виховання. Але я не можу пройти повз теми усвідомленої вагітності, бо дуже люблю працювати з «животиками» :)
Звісно, у житті трапляється всяке. Хтось може завагітніти «випадково», хтось іде до цього кілька років через перешкоди, а хтось запланував – і одразу збулося. Але яким би цей шлях не був, я надихаю вас іти ним усвідомлено. Розуміючи, що на вас чекає і чого ви хочете.
Я стала мамою вперше у 26 років. І це було заплановано. Але не все далося легко. Щойно ми вирішили, що хочемо стати батьками, як мій організм збунтувався. Протестував він кілька місяців, демонстрував погані результати аналізів, але тільки-но було прописано серйозне гормональне лікування, взяв і видав: «Вагітна!». Вдруге від бажання до вагітності минуло рівно шість місяців.
Це я до чого? До того, що якщо ви і вирішили стати мамою, не чекайте миттєвої вагітності. Так, можливо, вам пощастить і все станеться вже за місяць. Але в середньому дайте собі на здійснення мрії приблизно рік. І в цей час не смикайтесь, не рахуйте дні до овуляції, не вимірюйте базальну температуру, не зациклюйтеся!
Уявіть, скільки зірок має зійтися, щоб сталося диво :) Просто насолоджуйтеся часом зі своїм коханим. Адже це той казковий час, який може повторитися, а може й ні.
Багато жінок після першої «невдалої» спроби починають думати, що в них проблеми. Не варто! Нехай життя йде своєю чергою. Насолоджуйтеся моментом :)
Мрійте разом із чоловіком про те, що ви робитимете з малюком, куди їздитиме, підбирайте, які імена вам подобаються, але не ставте вагітність за єдину мету на цей момент.