Всего за 49.9 руб. Купить полную версию
Участь моя виявилася менш жахливою, ніж я побоювався в перший момент. Мене не повели, як інших наших людей, вглиб країни до двору султана; капітан розбійницького корабля утримував мене як невільника, бо я був молодий, спритний і підходив йому. Ця разюча зміна долі, що перетворила мене з купця на жалюгідного раба, буквально розчавила мене, і тут мені згадалися пророчі слова батька про те, що настане час, коли нікому буде виручити мене з біди і втішити, – слова, які, думав я, так точно збувалися тепер, коли правиця Божа покарала мене і я загинув безповоротно. Втім, то була лише бліда тінь тих важких випробувань, через які мені належало пройти, як покаже продовження моєї розповіді.
Оскільки мій новий господар чи, точніше, пан узяв мене до себе в будинок, то я сподівався, що, вирушаючи в наступне плавання, він прихопить із собою й мене. Я був упевнений, що рано чи пізно його «впіймає» якийсь іспанський чи португальський корабель, і тоді мені буде повернута свобода. Але надія моя скоро розвіялася, бо, вийшовши в море, він залишив мене наглядати за садком і взагалі виконувати по господарству чорну роботу, покладену на рабів; після повернення з крейсування він наказав мені розташуватися на судні, в каюті, щоб доглядати його.
Відтоді я ні про що не думав, крім утечі, вигадуючи способи здійснити свою мрію, але не знаходив жодного, який давав би хоч найменшу надію на успіх. Та й важко було припустити вірогідність успіху в подібній справі, бо мені нікому було довіритися, ні в кого шукати допомоги – не було жодного подібного до мене невільника, жодного англійця, жодного ірландця чи шотландця – я був зовсім самотній; так що цілих два роки (хоча протягом цього часу я часто тішив себе мріями про свободу) у мене не було й тіні надії на здійснення мого плану. Але після двох років стався один незвичайний випадок, що пожвавив у моїй душі давнішню думку про втечу, і я знову вирішив здійснити спробу вирватися на волю. Якось мій хазяїн сидів удома довше ніж зазвичай і не споряджав свій корабель (через брак грошей, як я чув). У цей період він постійно, раз чи два на тиждень, а в гарну погоду й частіше, виходив на корабельному катері на прибережжя ловити рибу. У кожну таку поїздку він брав веслярами мене й молоденького мавра, і ми розважали його як могли. Оскільки я, крім того, виявився вельми майстерним рибалкою, то іноді він відправляв по рибу мене з хлопчиком – Мареско, як називали його, – під наглядом одного дорослого мавра, свого родича.
Якось вранці ми вийшли на прибережжя. Коли ми відпливли, піднявся такий густий туман, що ми втратили берег з виду, хоча до нього від нас не було й півтора милі. Ми почали гребти навмання; працюючи веслами весь день і всю ніч, з настанням ранку ми побачили довкола відкрите море, тому що замість того, щоб взяти до берега, ми відпливли від нього щонайменше на шість миль. Зрештою, ми дісталися додому, хоча не без зусиль, тому що зранку подув досить свіжий вітер; всі ми сильно зголодніли.
Навчений цією пригодою, мій господар вирішив бути обачнішим на майбутнє й оголосив, що більше ніколи не виїде на риболовлю без компаса й запасу провізії. Після захоплення нашого корабля він залишив собі наш баркас і тепер наказав своєму корабельному теслі, теж невільникові-англійцю, побудувати на цьому баркасі в середній його частині невелику рубку чи каюту, як на баржі, позаду якої залишити місце для однієї людини, яка кермуватиме й управлятиме гротом, а попереду – для двох, щоб кріпити і прибирати інші вітрила, клівер яких був над дахом каюти. Вона була низенька й дуже затишна, настільки простора, що в ній було можна спати втрьох і помістити стіл і шафки для провізії, в яких мій хазяїн тримав для себе хліб, рис, каву і пляшки з тими напоями, які мав намір розпивати в дорозі.
Ми часто ходили по рибу на цьому баркасі, й оскільки я був найбільш вправним рибалкою, то хазяїн ніколи не виїжджав без мене. Одного разу він зібрався в дорогу (по рибу чи просто покататися – вже не можу сказати) з двома-трьома важливими маврами, заготувавши для цієї поїздки провізії більше ніж зазвичай і ще звечора відіславши її на баркас. Крім того, він наказав мені взяти у нього на судні три рушниці з необхідною кількістю пороху й зарядів, оскільки, крім лову риби, їм хотілося ще й полювати.
Я зробив усе, як він велів, і наступного дня зранку чекав на баркасі, чисто вимитому й абсолютно готовому до прийому гостей, з піднятими вимпелами та прапором. Однак, хазяїн прийшов сам і сказав, що його гості відклали поїздку через якусь справу, яка несподівано підвернулася. Потім він наказав нам трьом – мені, хлопчикові й мавру – йти, як завжди, на прибережжя по рибу, оскільки його друзі будуть у нього вечеряти, і тому, щойно ми наловимо риби, я маю принести її до нього додому. Я послухався.
І тут у мене знову промайнула давня думка про звільнення. Тепер у моєму розпорядженні було маленьке судно, і, щойно господар пішов, я почав готуватися – але не для рибного лову, а в далеку дорогу, хоча не тільки не знав, але навіть і не думав про те, куди попрямую: будь-яка дорога була для мене хорошою, аби втекти з неволі.
Першим моїм хитруванням було вселити мавру, що нам необхідно запастися їжею, оскільки ми не вправі розраховувати на частування з хазяйського столу. Він відповів, що це правда, і притягнув на баркас великий кошик із сухарями і три глечики прісної води. Я знав, де стоїть у хазяїна ящик з винами (захопленими, як це показували ярлички на пляшках, з якогось англійського корабля), і, поки мавр був на березі, я переправив їх на баркас і поставив у шафку, ніби вони були ще раніше приготовлені для господаря. Крім того, я приніс великий шматок воску, фунтів п'ятдесят вагою, та прихопив моток пряжі, сокиру, пилку й молоток. Все це дуже нам знадобилося згодом, особливо віск, з якого ми робили свічки. Я пустив у хід ще й іншу хитрість, на яку мавр теж попався через наївність. Його ім'я було Ізмаїл, а всі називали його Молі або Мулі. От я і сказав йому: «Молі, у нас на баркасі є хазяйські рушниці. Що, якби ти добув трошки пороху й зарядів? Можливо, нам вдалося б підстрелити собі на обід дві-три алькамі (птаха на зразок нашого кулика). Господар тримає порох і дріб на кораблі, я знаю». – «Добре, я принесу», – сказав він і приніс великий шкіряний мішок з порохом (фунта з півтора вагою, якщо не більше) та інший з дробом фунтів у п'ять чи шість. Він прихопив також і куль. Все це ми склали в баркас. Крім того, у хазяйській каюті знайшлося ще трохи пороху, який я пересипав в одну з великих пляшок, що була в ящику, попередньо переливши з неї залишки вина. Запасшись таким чином всім необхідним для дороги, ми вийшли з гавані на рибну ловлю. У сторожовій вежі, розташованій біля входу в гавань, знали, хто ми такі, і наше судно не привернуло уваги. Відійшовши від берега не більш як на милю, ми прибрали вітрило і стали готуватися до лову. Вітер був північно-східний, що не відповідало моїм планам, бо якби дув він із півдня, я міг би, напевно, доплисти до іспанських берегів, принаймні до Кадикса; та звідки б не дув тепер вітер, я твердо вирішив: втекти подалі від цього жахливого місця, а решту віддати на розсуд долі.
Порибаливши деякий час і нічого не впіймавши, – я навмисне не витягав вудки, коли у мене риба клювала, щоб мавр нічого не бачив, – я сказав йому: «Тут у нас справа не піде; хазяїн не подякує нам за такий улов. Треба відійти подалі». Не підозрюючи підступу з мого боку, мавр погодився, й оскільки він був на носі баркаса, – поставив вітрила. Я сів до керма, і коли баркас відійшов ще милі на три у відкрите море, ліг у дрейф, наче щоб потім приступити до рибного лову. Далі, передавши хлопчикові кермо, я підійшов до мавра ззаду, нагнувся, немов розглядаючи щось, і раптом схопив його за тулуб і кинув за борт. Він зараз же виринув, бо плавав, як пробка, і криками став благати, щоб я взяв його на баркас, обіцяючи, що поїде зі мною хоч на край світу. Він так швидко плив, що наздогнав би мене дуже швидко, оскільки вітру майже не було. Тоді я пішов у каюту, взяв там рушницю і прицілився в нього, кажучи, що не бажаю йому зла і не зроблю йому нічого поганого, якщо він дасть мені спокій. «Ти добре плаваєш, – продовжував я, – на морі тихо, тому ти легко допливеш до берега, і я не чіпатиму тебе; та тільки спробуй підпливти близько до баркаса – миттю прострелю тобі череп, тому що я твердо вирішив повернути собі свободу». Тоді він повернув до берега і, я впевнений, доплив до нього без жодних труднощів, оскільки був чудовим плавцем.