Йоаган Шпінглер поспішав до виділеного собі покою; йому не терпілося перед обідом погортати свого зошита. Чому перед обідом? Бо обід його завше зморював й хилив до сну, а перед обідом він, хоч і втомлений з дороги, ще повний сили та завзяття. Але патеру Йоганесу не довелося отак пораювати перед ужиттям їжі: тільки-но вмостивсь у кріслі, у двері застукано і йому сповіщено, що один із гостей заїжджого двору Максиміліана Шпее таки хоче негайно поговорити з комісаром відьом. Інквізитор був здивований, адже, так явно зголошуючись на розмову,
доноситель
відкривав себе перед людьми, а може, й перед дияволом, який згодом на ньому напевне
помститься,
але факт був фактом, і гексенкомісар, трохи невдоволений із того, що хтось зважився зруйнувати йому розклад дня, сів у кріслі рівніше, повернувшись лицем до дверей. Але йому довелося розчаруватися, був це сандик із міста Меци Агріппа фон Нетесгейм, той, з яким він колись учивсь в академії і з яким навіть товаришував якийсь час, але тепер між ними заходило ніби й на поєдинок, і все з-за якоїсь жінки в Меці, слідство у справі якої Йоаган ще не закінчив, тобто була все ще закинута до в’язниці, де сиділа забита в тісні колодки у жахливо тісній комірчині. Агріппа вдавав, що діє з огляду на скаргу що до тієї чарівниці приятеля Агріппового батька, і вони провели в Меці не одне змагання щодо тієї справи – все було б добре, коли б не те, що Агріппа аж так перейнявся тією справою, що не покидав його ніде, навіть розшукав інквізитора тут, хоч зараз напевне скаже: зустріч їхня цілком випадкова, бо приїхав він сюди, Агріппа, мовляв, в оборудках. Отож він так і сказав:
–
Радий тебе вітати, Агріппо! – мовив патер Йошнес. – Якщо ти знову не почнеш упадати за тією відьмою. Її справа вирішена, і я не радив би тобі виявляти аж стільки прихильності дочці диявола. Чи ми не закінчили дискурсу?
–
У тому-то й річ, – сказав Агріппа. – Я тобі вказав, що в актах немає жодного доказу, достатнього для звинувачення тієї жінки.
Патер був невдоволений. Оця надмірна ув’язливість його колишнього приятеля починала дратувати. Ну, звісно, та дияволиця була Агріпповою любаскою, не інакше, а він нещадно збиткується з його, Шпіглерової, схильності до сентименту давньої дружби. Йоаган зітхнув.
–
Досить того доказу, що мати її була спалена як відьма.
–
Сам чудово знаєш, Йоагане, що це до її справи не стосується. То стосується справи її матері.
Патер Йоганес скривив пухкі губи.
–
Згадай
«Malleus malcficarum»,
– сказав він. – Цей донос цілком оснований, адже відьми відразу ж після народження присвячують своїх дітей дияволові або плодять їх з інкубами і насаджують тим самим у родині чарівництво.
На те Аріппа аж побагровів.
–
Це хибна теологія, Йоагане. Цього не досить, щоб катувати невинних жінок і тягати їх на вогнище. Чи ж так нищать єресь? Твої докази доводять, що ти сам єретик!..
Йоаган відчув, що йому похололо всередині. Те, що сказав Агріппа, було не жарти. Зрештою, й сам починав сердитися.
–
Поясни! – наказав він, адже тут заходило вже не про відьму, а про нього, патера Йоагана.
–
Поясню, – жорстко мовив Агріппа. – Хай буде так, як ти мовиш. Але тоді знищується благодать хрещення. Тоді ні до чого й слова священика: «Піди геть, очорнений душею, і заступи місце святому духові, коли через безбожну матір це дитя також підпало під владу диявола!» Ти це хочеш сказати?
Йоаган не витримав. Скочив на рівні й показав гостеві перстом на двері.
–
Не зловживай нашою давньою дружбою, Агріппо! – крикнув він. – Ліпше забирайся з очей і не грайся з вогнем!
–
Хочеш сказати, що нашій дружбі кінець? – тихо спитав Агріппа, його очі при цьому палали.
Тоді Йоганес відчув крижаний холод під лопаткою – може, це він занадто? Чи не ліпше спровадити цього чоловіка миролюбно, щоб не заважав чинити святе діло, а потім узятися й за нього? Ну, не самому, а показати комусь на нього пальцем.
Примітки
1
Челіга – ловчий сокіл-самець, символ київської князівської влади.
2
«Комісар відьом».
3
Він був огрядний, із круглим лицем, посеред якого стирчав маленький кирпатий носик, а вже під ним, призирливо зломані, спочивали пухкі вуста.