Встає сонце. З віконечок охайних фарбованих будиночків мовчки визирають молоді й не дуже обличчя німкень (німці взагалі встають дуже рано). Чоловіків нема. Їм соромно. Їхню землю окуповано, і вони не спроможні зарадити цій біді.
«Ей, дєвушкі, давайтє знакоміться!» – вигукує із нотовпу якийсь малєц-удалєц з Уфи чи Наро-Фомінська, й обличчя зникають.
Для чого це все? Щоб знала Європа, знав світ, що отам, за високими, обнесеними колючим дротом парканами військових частин, ховається півмільйона варварів, які будь-якої миті можуть осідлати тисячі танків, літаків, БМП і БТРів, а також запхати дула своїх немитих хуїв у піхви ошатних європейських пані й кінчати в них автоматними чергами смертельно небезпечної азійської сперми на очах зніяковілих європейських лохів-інтелектуалів в окулярах.
І понесе Європа від москаля. І народить істоту, наче європеоїдну зовні, але з чорною варварською і нєв’єбічєскі загадочной душой, полной протіворєчій, способной как на вєлікіє духовниє вознєсєнія, так і на страшниє смєртєльниє грєхопадєнія! Согрєшила Європа с Азієй – получілась Росія. Мутант, которого умом нє понять, а хуєм не ізмєріть! Потому как і понімать нєчєго. Ні то ні сьо. Хуй знаєт шо. Достоєвскій руліт!
Тремти, Європо, тремти, світ! Орда іде! Люта, страшна, голодна. Незборима татаро-монгольська орда! Хайль Лєнін! Хайль Сталін! Хайль СРСР!!!
А хулє…. Дєди воєвалі…..
Пісня третя
Вагони, повнії москалів
(відео – Ютуб за тегом: Орест Лютий «Вагони, повнії москалів»)
– Так ви фашист?
– Я український націоналіст.
– Так ето жє одно і то же! Пасматрітє на нєго… Шапочку одєл баварскую, галіфе нємєцкіє, того гляді крікнєт «Хайль Гітлєр!».
Передноворічний ефір кінця 2012 року на телеканалі «Інтер», куди нас запросили виступити з гуртом «Сталін унд Гітлер капут», був в усіх сенсах «гарячим». Це був розквіт «антифашистської риторики» від спікерів Партії регіонів.
Фашизм вбачали в усьому: у вишиванках, у жовто-блакитних стрічках на машинах, у цитуваннях Шевченка: «І вражою злою кров’ю волю окропіте», у перевиданні нецензурованих творів Хвильового та Івана Багряного, та й у самій українській мові, бо злочинний закон Ківалова – Колесніченка, який де-факто робив російську другою державною, було ратифіковано Верховною Радою та підписано Януковичем.
– Всє еті ваші штучкі бандеровскіє нам очєнь хорошо ізвєстни, – не вгамовувалася Олена Бондаренко, одна з провідних регіональних спікерш. – Сначала танци-пєсєнкі, а потом «ночь длінних ножей»! Забилі волинскую рєзню? Дєтєй распятих только за то, что оні нє українци, забилі? А єврєйскіє погроми! А Бабій Яр!
– Єлєна, зачєм ви пєрєдьоргіваєтє? – намагався зупинити її московський ведучий Євген Кісєльов (не той, що на ОРТ, а той, що з вусами і губами прицмокує).
– Нє останавлівайтє мєня, Євгєній, єслі ви уж прігласілі етіх господ, так називаємих артістов, в студію, то я, как народний депутат, імєю право сказать всьо, что я о ніх думаю. Ето називається «обикновєнний фашизм». Знаєтє, фільм єсть такой? Там рассказиваєтся о прєступлєніях нацистов во врємя Второй міровой войни! І там єсть епізод, когда трактор ровняєт трупи возлє Освєнціма. Так вот я єті кадри всю жизнь помніть буду! І дєтям своім і внукам завєщаю. Будь проклят фашизм!
– Так, а кадри украинского Голодомора… Дєсять мілліонов украінцев, виморєнних голодом!
– Ето всьо брєхлівая западная пропаганда, – бризкає піна з рота на комір сукні. – Нє било нікакого украинского голодомора. Ето било явлєніє в масштабах всєй страни. Там і русскіє гіблі, і казахі і, вообщє, Євгєній, я до глубіни души поражєна, как ви такіх артістов моглі наканунє Нового года пригласить в студію?
– Орєст Лютий – самий рєзонансний музикальний проект 2012 года. Мілліони просмотров в Ю-тюбє!
– Там голиє сіські тоже мілліони просмотров собірают!
– Так, давайтє продолжим діскусію чуть позже… Кстаті, голиє, так сказать, сіські в Ю-тюбє запрєщєни. Єщьо одно нєбольшоє пєрєдьоргіваніє фактов от Єлєни Бондарєнко, но ето к дєлу нє относітся. А сєйчас нєбольшой музикальний сюрпріз от Орєста Лютава. Прошу, господа!
– Дякую, панове. – Орест Лютий чемно вклоняється аудиторії. – Наступна наша пісня написана на честь людини, яку нинішній президент Янукович підступно позбавив звання Героя України. Але хіба можна забрати це звання у людини, що до останнього боролася і вмерла з ім’ям України на вустах? Отак колишні «Шаланди полниє кєфалі» в нашому українізованому варіанті перетворюються на «Вагони, повнії москалів». Герою України Роману Шухевичу присвячується! (Подивитися на реакцію Олени Бондаренко можна на Ютубі за тегом «Орест Лютий на „Інтері“».)
* * *
Сам проект матеріалізувався абсолютно спонтанно. Наприкінці 2011 року прийняли ще один антиукраїнський закон «про скорочення квоти української музики в теле- та радіоефірах», і тоді я зрозумів: «ЦЕ ВІЙНА! МОЯ ОСОБИСТА ВІЙНА!»
Тієї ж ночі до мене знову навідався Орест Лютий:
«Тепер, сподіваюся, ти зрозумів, наскільки все серйозно?»
«Так, друже».
«То вперед, до роботи. Рядки пісень мають бути, як кулі. Самі пісні – снаряди і напалм. Соціальні мережі та Ютуб – вогнемети та важка зброя. Ти мусиш цілити в саме яблучко їхньої загарбницької місії. Зачистка культурного простору та української свідомості від заразної російської естетики, демотивація імперських міфів, руйнування стереотипів. Найсакральніші, найглибинніші основи російської музичної експансіоністської навали треба зруйнувати вщент. Від наших пісень має виносити мізки і розривати серця у всіляких великодержавних шовіністів, совкових дебілів та путінських шавок. Від радикальної мистецької діяльності в українських душах має пробуджуватися воля та народжуватися шал боротьби, що долатиме рабський страх, посіяний там імперією. Звучить трохи самовпевнено? А що робити? Принаймні треба встряти в бійку, а там побачимо. Згода?»
«Згода».
Залягаю у шанці й обираю мішень.
Буквально за два тижні було написано всі пісні до альбому «Лагідна українізація». З’явилися «Вагони, повнії москалів», «КДБ працює», «Взорвали бюста в саду біля обкому», «З чого починалась Московія», «Народная шахтьорская», «Ах, Бандеро, український апостол!», «Убий у собі москаля», «Слава Україні». Після перегляду нескінченних «Голубих аганьков» з’явилося послання до російських зірок та телепродюсерів із назвою «Братішкі заїбали!», чи то пак «Алла Пугачьова».
Відгулявши новорічні свята, я скликав музичний колектив, з яким зазвичай працював на корпоративах.
– Друзі, хто готовий сісти в тюрму за українське мистецтво? – спитав напівжартома.
Прослухавши репертуар, хлопці погодилися взяти участь у цій авантюрі, і я їм за це безмірно вдячний. Адже всі розуміли, на яку небезпеку ми наражаємося самі й наражаємо своїх близьких. Антиукраїнський морок ставав дедалі нестерпнішим. За це вже били, звільняли з роботи, позбавляли бізнесу, викидали з країни.
– Та нам що? – знизав плечима наш незмінний акордеоніст Любомир Бартка, – вас реально посадять, а нам просто по шиї надавати можуть!
– У разі чого валіть усе на мене!
– Яволь, майн фюрер!
Усі засміялися, й репетиції почалися.
Перше відео знімали чи то 15, чи то 16 січня 2012 року. Знімали в студії звукозапису й одночасно писали звук. Я наполягав на тому, що всі кліпи мають бути аскетичними, наче з бандерівської криївки.
– Звук і зображення можуть бути недосконалими, – казав я до оператора і звукооператора водночас. – Це пісні воєнного часу, тому й естетика цілком воєнна, сувора.
За один день записали шість роликів. Через місяць зняли ще п’ять. Отак на музичному фронті розпочалася наша тривала і виснажлива мистецька боротьба.