За п’ятнадцять хвилин двійко бойових пупоноїдів стояли перед господарем струнко. Той, що звався Жабуляком, був схожий на велику пухирчату жабу з носом-трубою і такими самими відстовбурченими вухами. На грудях у нього, почеплений до товстелезного золотого ланцюга, теліпався золотий мобільний телефон. Інший – Пукоок, був увесь червоний, ніби варений рак, банькуваті вирячені очі піднімалися над головою на двох тоненьких, як у равлика, ніжках. Він страшенно соромився своїх очей і ховав їх за коштовними золотими окулярами із затемненими скельцями.
– Є справа на мільярд! – гаркнув до пупоноїдів містер Пуп.
– На мільярд?! – хрюкнув носом Жабуляк, а у Пукоок злегка присвиснув.
– Чи відомо вам, що сьогодні на Землі знайдено волошкову квітозавриху?
– Як? – в один голос вигукнули пупоноїди. – Вони ж усі типу вимерли! Ми самі, по ходу, зачищали Землю від останніх квітозаврів.
– Виходить, що ні! Нас обдурили. А ще при ній збереглося яйце, з якого має народитися цей вилупок Бузок, що принесе всім біду під назвою свобода. Адже свобода – це страшна річ! Вона руйнує порядок. Ось чому цей бузовір страшніший за фашистів, гірший за чуму. Мусите негайно вирушити на Землю, викрасти яйце і доправити його на Жлобур. Ну, а потім ми влаштуємо показовий судовий процес над цим квітчастим недомірком і привселюдно його стратимо! Мамаша помре з горя. А нам вже ніщо не завадить скрізь заводити власні правила! Все вільне і незалежне має бути знищене. За нами сила! Добробут за нами!
– А чи є у вас якийсь план, містер Пуп? – обережно спитав Жабуляк.
– План щодо викрадення? – уточнив Пукоок.
– Безумовно є! Ось тримайте… – і містер Пуп тицьнув до рук бойовим пупоноїдам фотокартку з портретом академіка Хитренка.
– Це наша людина на Землі. Ми з ним неодноразово співпрацювали за програмою «Втеча мізків». Він поставляв нам секретні технології та заборонені до вивозу з Землі матеріали, адже за гроші маму рідну продасть. Ось тут два мільйони доларів, – вказав містер Пуп на дві валізи, що стояли біля столу. – Беріть їх, терміново вилітайте на Землю. Без яйця не повертайтеся.
– А який наш гонорар у цій справі? – м’яко запитав Пукоок, від остраху втягнувши очі просто в тім’ячко.
– Як вам не соромно питати про гроші? – гримнув на них містер Пуп. – Це благородна корпоративна справа! Де ваша свідомість? Де ваше відчуття перспективи?
Пупоноїди похнюпилися – якщо вже шеф заговорив про корпоративну свідомість і відчуття перспективи, то це означало, що платити за роботу він не збирався. Проте вибору не лишалося. Спільне кримінальне минуле міцно пов’язувало пупоноїдів із Пупом, котрий будь-коли міг віддати їх до рук місцевої поліції, від якої сам давно відкупився. Адже основний закон планети Жлобур проголошував – «багатіям закон не писаний».
Отож, узявши валізи, Жабуляк і Пукоок слухняно вийшли з офісу і попленталися до космодрому. Там на них чекала срібляста літаюча тарілка останньої моделі, яка невдовзі взяла курс на Землю.
Глава 7
Операція «Підкоп»
Ніч оповила Київ непомітно. Спочатку вона визирнула з-за Дніпра і, переконавшись у тому, що місто не звертає на неї жодної уваги, потроху рушила вперед, тягнучи за собою темне покривало, розшите мерехтливими зірками.
Тим часом у будиночку в ботанічному саду завершувалася важлива нарада. За столом у світлі абрикосового абажура, схиливши голови над планом підкопу, сиділи професор і ді-джей Дудка.
– Мій друже, а ви впевнені, що ваші колеги впораються з таким складним завданням?
– Пояснюю ще раз, професоре, – гаряче переконував його ді-джей, – у мене на Фейсбук-сторінці пі-пі-півтори тисячі друзів. У них, як мінімум, півтори тисячі молодших братів і сестер. Якщо ці три тисячі приведуть усіх своїх друзів, то повірте, збереться ціла армія малят, озброєна відерцями і лопатками.
– А як же батьки? Хіба вони можуть відпустити дітей на всю ніч у незнайоме місце?
– А ми спробуємо не турбувати батьків, і почнемо діяти тільки тоді, коли вони заснуть. Ма-ма-малята виберуться зі своїх ліжечок, сядуть на велосипеди, встануть на самокати, скейти, ролики і під наглядом старших братів і сестер прибудуть на місце.
– Але ж дозвольте, виходить це – змова?!
– Професоре, ви самі говорили, що готові на все, аби врятувати маму Клумбу від загибелі.
– Так. Добро мусить уміти захищатися! Я даю згоду на проведення операції «Підкоп»! Уся відповідальність на мені. Викликайте дітей!
Ді-джей миттю видобув із сумки трохи затертий, але вірний планшет і на своїй Фейсбук-сторінці написав:
«Чудлик потрапив у халепу. Йому потрібна допомога. Беріть із собою молодших братів, сестер і приходьте о другій годині ночі в ботанічний сад. Прихопіть відерця й лопатки. Збираємося біля будиночка професора. Все дуже серйозно. Чекаю. Дудка».
Рівно о другій у призначеному місці зібралася величезна юрба дітей і підлітків. Ді-джей крутився серед них, жваво щось пояснюючи. Незабаром на ґанку з’явився Чудлик. Побачивши його, діти захоплено замахали руками і загуділи…
– Тихіше, тихіше, друзі мої! – вгамував їх професор. – Дотримуйте тиші, бо неподалік чергують міліціянти, які можуть поцікавитися, чому дітвора так пізно не спить. А зараз дозвольте всім пояснити, навіщо ми з Дудкою викликали вас сюди. Нам потрібна допомога. Внизу, он за тими деревами, знаходиться печера, де спить волошкова квітозавриха. Наше завдання полягає в тому, щоб якнайшвидше вирити тунель від будиночка до печери і розбудити її за допомогою сеансу музичної терапії, який проведе наш хвацький Дудка. Тоді є шанс, що Мама-Клумба прокинеться в доброму гуморі, встане з правої ноги і не захворіє.
У цьому місці промови з неба впало декілька важких крапель.
– Дощ! – стурбовано сказав Дудка. – Він може нам зашкодити.
Всі підвели голови до неба, яке почала затягувати чорна грозова хмара. Якщо почнеться злива, діти змокнуть і можуть застудитися. Ситуація ставала загрозливою. І тоді Чудлик вдався до справжнього чаклунства, яке застосовував дуже рідко, бо передусім вірив у науку.
– Травнева ноче, – гукнув він, здійнявши руки до неба, – будь прихильною до нас! Ти, можливо, сердишся, адже діти вночі повинні спати, та дуже прошу, не обливай нас дощем. Почекай трохи, поки ми завершимо роботу.
– Хто це зі мною розмовляє? – запитала травнева ніч у південного вітру.
– Це професор Чудлик, – озвався вітер шелестом дерев. – Він за своє життя не вбив жодної тварини, не поламав жодної гілки і не скривдив жодної людини.
– Раз так, то я допоможу йому. Гей, подруго, – звернулася ніч до грозової хмари, – відступи-но вбік, не поспішай розпускати свої мокрі коси.
І сталося диво. Хмара відступила і на небі знову засяяли зірки.
– Дякуємо тобі, ноче! – неголосно гукнув професор, а діти вдячно помахали їй руками.
– Добре, добре… – пробурмотіла травнева ніч далеким громом, – чого вже там… Природа завжди допомагає добрим людям.
– Нумо, друзі мої, увага! – професор знову промовляв до дітей, розгорнувши перед ними величезний плакат. – Ось план підкопу. Копати почнемо від мого будиночка, землю будемо виносити й утрамбовувати на клумбах, підготовлених для розсади чорнобривців. Пропоную працювати за схемою – набрав відерце землі й одразу ж поступися місцем товаришу. Згодні?
– Так! – дружно закивали головами діти.
– Тоді до роботи!
Глава 8
Наукова дискусія
Тієї ночі в Академії казкових наук також не спали. У великому кабінеті за довгим столом засідали вчені, скликані академіком Хитренком. Найактивнішими були троє науковців – професори Ікс, Ігрек і Зет.
– Я вважаю, перед тим як ставити питання про методи пробудження, варто зрозуміти, що собою являють ці волошкові квітозаври, – авторитетно заявив професор Ікс.
– Слушно! – погодився із ним Хитренко. – То що вони собою являють?