– Міг би і не викликати спеціально за цим до себе, а просто сказати це при всіх.
– Але ж він від щирого серця це робить, поважає свого брата і, до того ж, хотів, щоб ти дізналася якомога швидше про його похвалу.
У цю мить імператриця була неймовірно прекрасна!
7. Пані кішка нашого палацу
У нашому палаці є дуже мила кішка,[23] за що імператриця надала їй звання п’ятого рангу і наказала охороняти. Проте одного дня, коли «її величність» кішка лягла на веранді, нянька на ім’я Ума-но-мьобу[24] посварила: «Заходь у дім, негарно так розлягатись!». Однак кішка проігнорувала її і продовжувала спокійно грітися на сонечку.
– Окінамаро, ану йди сюди! Покусай цю кішку.
Собака кинувся за кішкою, а та швиденько – до опочивалень імператора. Його Величність же одразу, щоб захистити кішку, взяв її до себе, опісля розгнівався та покликав слуг, наказавши:
– Побити Окінамаро! Відіслати його негайно на Собачий острів!
Ума-но-мьобу також не залишилася без покарання.
– Залишити її без посади!
Після цього няньку більше не бачили при дворі. Собаку ж погнали за ворота.
– А як гарно він ішов у процесії донедавна. Сам То-но-бен[25] вів Окінамаро, прикрашеного гілкою верби, на шиї у нього були квіти персика, а на спині гілочка квітучої сливи. Ніхто й подумати не міг, що він так закінчить.
– Бідолашний, він завжди був поруч з імператрицею, коли вона йшла на сніданок. Тепер начебто чогось бракує.
Днів зо три-чотири ми чули, як виє бідолашний собака. А потім він раптом дуже голосно заскавучав. «Що то за собака так виє?» – запитали ми. Аж раптом усі інші собаки побігли на те виття. А потім прийшли жінки та розповіли:
– Жах, двоє чоловіків на смерть забивають собаку. Кажуть, що він повернувся з Собачого острова.
Як нам стало шкода того собаку! «Адже це точно Окінамаро», – подумали ми.
– Його б’ють Тадатака та Санефуса.
Проте, як тільки я послала людину, щоб припинити все це, собака затих.
– Він помер. Його викинули за ворота, – сказав чоловік.
Проте, коли настав вечір, до нас приповз пес: лапи у нього дрижали, він був слабкий. «Напевно, це Окінамаро. Іншого собаки у нас не було». Однак, коли ми його покликали: «Окінамаро!» – він ніяк не відреагував. Хтось казав: «Це Окінамаро!», інші, навпаки, відповідали: «Та ні, це не він!». Тоді імператриця наказала: «Покличте Укон, вона гарно його знає».
– Це Окінамаро? – запитала імператриця.
– Так, дуже на нього схожий, але виглядає жахливо. Зазвичай, коли я його кличу, він із радістю біжить до мене, а зараз, хоч і кличу його, не приходить. Напевно, що не він. До того ж, я точно чула, що його забили до смерті два чоловіки. Як тут залишишся живим.
Думаю, що імператриця дуже засмутилась.
Почало темніти, ми спробували нагодувати Окінамаро, але все було марно, тому ми точно вирішили, що це інший пес. Наступного ранку, коли я принесла воду та гребінь для імператриці і вона попросила потримати дзеркало, я раптом побачила собаку. «Так, учора Окінамаро настільки сильно побили, що він помер. Цікаво, у кого він переродиться в наступному житті?» Як тільки я це сказала, собака поповз до нас, сльози скочувалися з його очей крапельками…
– Та це ж все-таки Окінамаро! Вчора він ховався, а тому не відповідав на те, що ми його кликали.
Я поклала дзеркало і покликала Окінамаро. Він підповз до мене і загавкав.
Імператриця розсміялась. В опочивальнях зібралися придворні дами, піднявся гомін та сміх. Навіть імператор, почувши про таку подію, прийшов до опочивальні.
– Неймовірно, навіть у собаки є серце! – жартуючи, сказав імператор.
Дами із почту імператора також завітали до нас, вони кликали Окінамаро. Морда у нього все ще була дуже припухлою.
– Треба зробити йому примочку, – сказала я.
– Все ж таки видав себе, так? – сміялась імператриця.
Тадатака почув це і викрикнув із столової зали:
– Невже це правда? Дайте я сам на це подивлюсь.
Тоді йому сказали:
– Ну, звісно, це не він.
– Я сам знайду того підлого собаку! Не заховаєте його від мене! – пригрозив чоловік.
Проте через деякий час імператор пробачив його, і собака отримав колишнє звання.
Я і досі пам’ятаю, як він стогнав та плакав у день, коли його пожаліли. Так може плакати людина, коли їй співчувають. А це був усього лише собака, ну хіба не дивно?…
8. Перший день року і третій день третього місяця
Перший день року і третій день третього місяця особливо гарні за сонячної погоди. У п’ятий день п’ятого місяця може бути й похмуро, але на сьомий день липня має бути ясно. На свято Танабата[26] хай яскраво світить місяць, нехай ясно сяють зірки.
У дев’ятий день вересня найкраще, коли на світанку піде дощ і хризантеми опиняться в росі, тоді вата,[27] що окутує квіти, набухає і ще краще чути їхній аромат. Але найпрекрасніше, коли на світанку, після того, як припиниться дощ, небо все ще затягнуте хмарами, і здається, що ось-ось воно знову заплаче.
9. Висловлення почуття радості
Люблю дивитися, коли до імператора приходять, щоб висловити подяку. Вони сидять перед імператором, розпустивши ззаду довгі шлейфи, із табличками у руках. Потім вони виконують церемоніальний танець і кланяються.
10. Хоча варта у нашому дворі знаходиться на сході…
Хоча варта у нашому дворі знаходиться на сході, усі за звичкою називають це місце Північними воротами.
Поблизу воріт росте височенний дуб, і ми завжди, коли проходили повз нього, казали:
– Цікаво, яке заввишки це дерево?
І якось почесний чюджьо[28] відповів:
– От якби його зрубати під самий корінь, то воно могло б слугувати опахалом для єпископа Джьочьо.
І трапилося так, що Джьочьо став настоятелем храму Ямашіна і з приводу цього призначення приїхав до імператора на знак подяки. І саме цього дня почесний чюджьо командував палацовою гвардією. Настоятель храму виглядав особливо страхітливо, оскільки він ще й надягнув високі сандалі. І ось коли він уже повернувся додому, я запитала у почесного чюджьо:
– Чому ж ви не подали опахало єпископу?
– Ви нічого не забуваєте, – засміявся чоловік.
11. Гори
Гори: гора Оґура – «Сутінки», гора Мікаса – «Три солом’яні капелюхи», гора Конокуре – «Тінь від дерев», гора Васуре – «Забудь!», гора Ірітачі – «Місце, де сонце заходить», гора Касе – «Позич!», гора Хіе-но – всі вони прекрасні.
Гора Іцухата, гора Ночісе, гора Касаторі, гора Хірано, а також гора Токоно, яка нібито говорить: «Не забудьте згадати і про мене!».
Гора Ібусе. Гора Асакура – вона така гарна, коли на неї дивишся здалеку.
Гора Івата. Гора Охіре. Ця назва нагадує нам танцівників, яких імператор запрошує на свято до храму Івашімідзу.
Гора Тамуке – «Підношення».
Прекрасна гора Міва.
Гора Отова.
Гора Мачікане – «Не в змозі більше чекати», гора Тамасака – «Оксамитова гора», гора Мімінаші – «Безвуха гора».
Гора Суеномацу – «Останні сосни». Арашіяма – «Вітряна гора». Гора Каеру – «Повернешся!» – усі ці гори також прекрасні.
12. Гірські вершини
Цурува, Аміда, Іятака – усі ці гірські вершини надзвичайно гарні.
13. Рівнини
Рівнини: Такахара, Міка-но, Ашіта-но, Соно, Хаґі, Авадзу, Наші, Унаіґо, Абе-но, Шіно – усі вони прекрасні.
14. Ринки
Ринок Дракона.
Серед більшості ринків у провінції Ямато найкращим є Цуба. Його обов’язково відвідують паломники з храму Хасе, а тому він ніби також бере участь у процесії поклоніння богині Каннон.[29]
Ринок Офу. Ринок Шікама. Ринок Асука. Усі вони гарні.
15. Безодні
Безодня Кашіко – безодня страхіття. Цікаво, в які ж надра цієї безодні заглянув той, хто так назвав це місце.
Безодня Наірісо: хтось когось попереджав, мовляв: «Не заходь!».
Безодня з красивою назвою Аоіро – «Бірюзова вода» – одяг такого кольору дуже личив би молодим куродо.[30]
А також безодня Іна – «Немає».
Безодня Какуре – «Ховайся!», Нодзокі – «Що там?», Тама – «Інколи» – усі вони незвичайні.
16. Моря
Гарне море з прісною водою. Море ж із солоною водою – це море Йоса.
Чудове море також в Ісе.
17. Імператорські гробниці
Гробниця Уґуісу – «Соловей», гробниця Кашівабара – «Дубовий гай», гробниця Аме – «Небо». Гарні вони всі.