4
На думку відомого російського вченого-японіста, перекладача давньої японської класичної літератури В. Н. Горегляда, «Якби в хейанській літературі не було інших пам’ятників, окрім «Записок в узголів’ї» Сей-шьонаґон та «Повісті про Ґенджі» Мурасакі-шікібу, епоха Хейан все одно зберегла б за собою право називатися «золотою добою» середньовічної японської літератури. Цілком зрозуміло, чому на долю авторів цих пам’яток випало стільки захоплених епітетів з боку читачів, дослідників і перекладачав на інші мови» [Горегляд В. Г. Дневники и эссе в японской литературе X–XIII вв. – М.: Наука, 1975. – С. 97].
5
Йдеться про принца Тонері (676–725), який разом з придворним чиновником на ім’я Фуджівара-но Фухіто був офіційним укладачем другого за часом створення історико-міфологічного літопису «Ніхон-ґі» (або ще «Ніхон-шьокі» – «Аннали Японії», 720 р.).
6
Йдеться про імператора Ічіджьо (980 – 1011, роки правління: 986 – 1011).
7
Історію про те, як її рукопис «потрапив до рук однієї людини», Сей-шьонаґон описує в 322-му розділі своїх «Записок»: «Чюджьо (військове звання; сучас.: генерал-лейтенант. – І. Б.) Лівої гвардії Цунефуса, коли був правителем провінції Ісе, якось прийшов до мене додому. Циновку, що була на веранді, підсунули гостю, не помітивши, що на ній лежить мій рукопис. Я поквапилась і хотіла забрати рукопис, та було вже пізно: він узяв його з собою. Побачила я рукопис своєї книги лише через тривалий час. Відтоді мою книгу побачив світ».
8
Дайнаґон – старший радник; офіційна посада при японському імператорському дворі VIII–XIX ст.
9
Дан (досл. з яп.) – «сходинка», «щабель» (драбини); «абзац», «розділ»; «розряд», «ґатунок». За визначенням Т. П. Григор’євої: «Дан – це буквально “сходинка”, горизонтальний рядок алфавіту. Важко знайти адекватний переклад цього слова. Це і не “розділ”, оскільки між данами немає послідовного зв’язку, і не “параграф”, оскільки параграф за великим рахунком підпорядковується загальній програмі. Це та літературна одиниця, яка тільки й могла виникнути на ґрунті японської традиції. Інтровертність, зосередженість на внутрішньому призвела до своєрідного “дискретного” стилю, коли окремі фрагменти (дани) мають цілісну природу, але живуть окремим життям» [Григорьева Т. П. Красотой Японии рожденный. – М., 1993. – С. 156].
10
Сучасні літературознавці виділяють декілька складових моно-но аваре: кандобі (感土美) – краса душевних поривань, юбі (優美) – краса вишуканості, тьовабі (弔侘美) – краса гармонії, хіайбі (悲哀美) – краса смутку.
11
Кацушіка Хокусай (1760–1849) – один із видатних художників доби Едо, автор відомих тематичних серій гравюр «8 знаменитих видів Едо», «36 видів гори Фуджі», «53 станції Токайдо», «Хяку-нін іш-шю» («По одному віршу ста поетів», «Подорожі до водоспадів різних провінцій», «Поети Японії та Китаю». Серію подорожніх малюнків «Манґа» (досл.: «Жанрові картинки») Хокусай почав створювати ще в 1814 р. і працював над нею до самої смерті. Три останні альбоми цієї «енциклопедії дорожніх малюнків», що стали своєрідним підручником для наступних поколінь японських художників, побачили світ уже після смерті відомого майстра. Хокусай залишив по собі понад 30 000 гравюр, малюнків і картин, а також близько 500 ілюстрованих книг. За своє довге життя він мав майже 50 різних псевдонімів, оскільки, змінюючи стиль та манеру малювання, зазвичай, обирав собі нове ім’я.
12
Уже згадуваний проф. Наканіші Сусуму у своїй лекції з цього приводу зауважував: «В основі японської релігії синто лежить поклоніння природі, тож вважалося, що немає божества, яке існувало б само собою. За синтоїстськими уявленнями, божества існують в усьому, що є в природі, і тому вшанувується кожна річ. Для японців кожен предмет був тим, чим він є насправді, і саме в цьому полягала його цінність».
13
Хібачі – жаровня для обігрівання приміщення.
14
Какемоно – декоративні настінні сувої з малюнками або ідеограмами.
15
«На сьомий день нового року» – число «сім» вважалося магічним числом. На сьомий день нового року у палаці влаштовували «Свято молодих трав» та ходу «Білих коней». Ці два ритуали прийшли з Китаю. Сім молодих трав варили разом із рисом і підносили імператору. Вважалося, що ця страва відганяє злих духів і сприяє довголіттю.
16
Мочіґаю – клейка рисова каша, яку заправляли кульками з рисового тіста.
17
Качалка – довга палиця, покрита візерунками. Вважали, якщо у п’ятнадцятий день першого місяця року вдарити жінку такою качалкою, то вона народить хлопчика.
18
За доби Хейан (794 – 1185) серед аристократів Японії набув розповсюдження шлюб «цумадоі», коли молодий зять або жив у родині своєї дружини, або навідувався до неї лише вночі.
19
Йдеться про імператрицю Садако, дружину імператора Ічіджьо (980 – 1011; роки правл.: 986 – 1011).
20
Свято Камо – синтоїстський храм Камо влаштовував храмове свято двічі на рік – у четвертий та одинадцятий місяці. Свято відзначалося дуже пишно, у присутності великої кількості глядачів. Із палацу вирушала урочиста хода на чолі з імператорським послом, яка прямувала столицею у напрямку храму, де відбувалося головне церемоніальне дійство.
21
Тайра Нарімаса – був на посаді мажордома (дайджін) при дворі імператриці Садако. Він залишався при ній навіть тоді, коли імператриця після смерті свого батька потрапила в немилість.
22
Донька імператриці, принцеса Осако (996 р. н.).
23
Кішки в епоху Хейан були дуже цінними і рідкісними тваринами, їх тільки починали завозити до країни.
24
Мьобу – звання фрейліни середнього рангу.
25
То-но бен – цензор; куродо – начальник придворних служителів шостого рангу, який очолював штат прислуги імператорського палацу. У цьому випадку йдеться про Фуджівару Юкінарі (971 – 1027), який був гарним приятелем Сей-шьонаґон.
26
Танабата – свято Зустрічі закоханих зірок, що святкується сьомого числа сьомого місяця. Згідно з давньою легендою, Ткаля і Пастух (зірки Вега та Альтаїр) так покохали одне одного, що, забувши про все, стали недбало ставитися до своєї роботи, а тому боги їх покарали за це, роз’єднали і помістили по різні боки Небесної ріки (яп.: Ама-но ґава; укр.: Чумацький Шлях). З тих пір дві зірки мають можливість зустрітися на небі лише раз на рік – 7-го дня 7-го місяця. Однак, якщо піде дощ, то зустріч не відбудеться.
27
На хризантеми звечора клали вату, щоб вона зранку набрала роси. Існувало повір’я: якщо умиватися росою з хризантем, це допомагає уникати хвороб і сприяє довголіттю.
28
Чюджьо – другий (досл.: «середній») начальник імператорської гвардії (суч.: генерал-лейтенант).
29
Каннон – в японській міфології богиня милосердя, що здатна перевтілюватися.
30
Куродо – придворний шостого рангу (найнижчим вважався восьмий, найвищим – перший). Посада не дуже висока, та багато хто прагнув отримати саме її, оскільки куродо прислуговували імператору, що відкривало гарні можливості для подальшого підвищення при дворі.
31
Палац Сейрьоден – «Чистий і прохолодний», палац, де зазвичай мешкав імператор.
32
Шяку – давня міра довжини, 30,3 сантиметра.
33
Дайнаґон – імператорський радник вищого рангу.
34
Танка (досл.: «коротка пісня») – п’ятивірш, строфічна форма якого складається з послідовного чергування п’яти і семискладових рядків (5–7 – 5–7 – 7).
35
Нанівадзу – морська гавань поблизу м. Осака. Цей вірш-танка відомий під назвою «Нанівадзу». Згадується у відомій передмові Кі-но Цураюкі до антології «Кокін-вака-шю» (905 р.). Навчання письму зазвичай починали саме з цієї танки.
36
Імператор Ен’ю (роки правління: 969–984) – батько імператора Ічіджьо, який, прийнявши чернечий постриг, відрікся від престолу.
37
Кокін-шю (повна назва: Кокін-вака-шю) – «Збірка давніх і нових японських пісень» – антологія японської поезії (вака) доби Хейан, перша збірка віршів, упорядкована за імператорським наказом від 905 р. комісією на чолі з Кі-но Цураюкі.