Що ж спонукало Ґлаузера, художника, який виявляв інтерес до підсвідомого, до глибин душі та її таємничої діалектики, звернутися до детективного жанру? Причин можна назвати декілька, але найперша і найважливіша – бажання знайти свого читача, свою аудиторію. На початку творчого шляху в Ґлаузера, автора автобіографічного роману про Іноземний легіон («Гуррама») та низки психологічно точних і тонких оповідань-замальовок, такої аудиторії ще не було. Її потрібно було завоювати, але не шляхом потурання невибагливим смакам, а, навпаки, піднімаючи малопідго-товленого читача до рівня «серйозної» літератури. Через те у своїх літературно-критичних працях він вимагає глибокого проникнення у життя не лише від «серйозного роману», але й від детективу, за яким визнає право не лише розважати, але й виховувати читача.
Ґлаузер відкидає способи створення штучної напруги, виступає проти строгої функціоналізації частин твору, проти канонізованої техніки, згідно з якою все, про що йдеться в детективному творі, спрямоване на розгадку таємниці злочину, коли кожен персонаж – підозрюваний, кожен предмет – речовий доказ, навпаки, він віддає належне випадковості, відстоює право митця зосереджуватися на людях, предметах і явищах природи як самих по собі, а не лише у зв’язку з розкриттям злочину.
Перу Ґлаузера належать п’ять детективних романів: «Чай для трьох літніх пань», «Вахмістр Штудер», «Температурний листок», «Китаєць» і «Крок і компанія». Всі вони створені за короткий проміжок часу, між 1935 і 1938 роками і майже всі пов’язані образом вахмістра Штудера, – ранннім представником такого типу неконвенційного слідчого – чи то поліціянта, чи то приватного детектива, – якому через його наступників Марлоу Чандлерса, Барлаха Дюрренматта, Валландера Манкельса та Гункелера Шнайдера судилося стати центральною постаттю нового кримінального роману.
При опитуванні, яке проводилося 1990 року серед 37 фахівців-криміналістів щодо «кращого кримінального роман усіх часів», «Вахмістр Штудер» опинився на четвертому місці серед кращих німецькомовних детективів.
Образом вахмістра Штудера Ґлаузер створив оригінала і водночас прототип терпеливого, сповненого порозуміння, скрупульозного, методично виваженого слідчого. Необхідно відзначити тонке відчуття автором твору мови, драматургічно майстерну розробку сюжету, чітке бачення місця подій, тонке розуміння психології людей. Створені Ґлаузером образи володіють великою емоційною глибиною, а його захоплива оповідь непомітно зачаровує читача, втягує його у своє русло. Прикметно, що, хоча романи про Штудера написані у період між 1935 і 1938 роками, вони й понині не втратили своєї привабливості.
Створення образу вахмістра Штудера, який мовби відділився від свого творця і зажив самостійним життям, – велика творча удача Ґлаузера. Зовні Штудер зовсім не схожий на свого творця, хоча його «внутрішний портрет» виявляє спорідненість з моральним обличчям письменника. Обидва вони аутсайдери, невдахи, тільки Штудер – аутсайдер неявний, затаєний, він зберігає можливість жити в суспільстві і водночас триматися осторонь від нього. На службі в поліції він лише для годиться, насправді ж він служить внутрішньому закону – сумлінню. Роль слідчого дає йому можливість непомітно вносити свої корективи у виконування буржуазного правосуддя, карати зло і сприяти торжеству добра.
Ґлаузер наділив свого героя відмінною професійною підготовкою. У молоді роки Штудер брав участь у міжнародних конгресах криміналістів, у нього багато знайомих і друзів серед відомих сищиків. Проте становище вахмістра у поліційній ієрархії – всього лише нижній чин! – ніяк не в’яжеться з його знаннями і здібностями. Щоб усунути цю суперечність, Ґлаузер вводить до життєпису сищика епізод з банківською аферою, коли Штудер, демонструючи принциповість, відмовився «зам’яти» справу, в якій були замішані місцеві фінансові воротили, що коштувало йому пониження по службі. Блискучого комісара столичної поліції розжалували у рядові. Тепер він знову, дослужившись до вахмістра, працює в кантональній поліції. Хоча він має славу дивака і мрійника і до нього ставляться з деякою недовірою й зневагою, йому все ж доручають розслідування найбільш складних справ. Таке становище Штуде-ра чи не найкраще відповідає тій функції, яку накладає на нього автор. Якби він був високопосадовим чиновником, то не мав би змоги контактувати зі світом знедолених. Якби письменник зробив його непримітним поліцейським, то тоді неприродньо виглядала б його вражаюча проникливість.
Майже у всіх детективах Ґлаузера, за винятком «Чаювання трьох літніх дам», вся дія тримається на вахмістрі Штудері. Він – центральна постать у художньому універсумі Ґлаузера. Письменник розкриває внутрішній світ детектива, висвітлює його потаємні спонукання, нахили, неусвідомлені і здавлені потяги. Штудер цікавий як характер, поданий у протиборстві з владою обставин. Поки він ретельно вивчає деталі злочину, читач придивляється до нього і непомітно зачаровується його особою, захоплюється його завзяттям і мужністю у боротьбі з силами, які перешкоджають розкриттю злочину. Зовні незворушний Штудер сповнений сумнівів, страхів, невпевненості в собі. Його становище нестабільне, у нього мало друзів і союзників, зате чимало ворогів і недоброзичливців, він боїться припуститися помилки, вагається, виявляє обережність, навіть дозволяє собі потішитися думкою про компроміс, помріяти про чин лейтенанта, про славу й достаток. Але це лише хвилинна слабкість, з якою Штудер швидко справляється. В кінцевому рахунку людина в ньому завжди перемагає чиновника.
Цікава сама історія твору. Роман, який спочатку мав назву «Злочин Ервіна Шлумпфа», друкувався в газеті «Цюріхер Ілюстріртен» у липні 1936 року, а на початку грудня того ж року вийшов окремою книгою у видавництві Моргартен, Ґлаузер написав за кілька місяців (з травня по серпень 1935 року), після переведення з лікарні для нервовохворих у Валдау до відкритої колонії у Шенбруні.
Назву «Злочин Ервіна Шлумпфа» редакція газети змінила на «Вахмістр Штудер», оскільки головний герой – детектив – постав як цілковито новаторська постать у швейцарській романістиці. На одному з читань, яке відбулося 6 листопада 1935 року в Цюріху після втечі Ґлаузера з колонії Шенбрун, слухачі позитивно оцінили роман: «Ми відкрили талант, великий талант, в цьому немає жодного сумніву». Однак, сам автор був налаштований скептично: він гадав, що «Злочин Ервіна Шлумпфа» так і залишиться його третім неопублікованим романом. Після схвалення твору він погодився на зміну назви, «підкоротив» текст і змінив прізвище старости герценштайнівської громади з Брутталера на Ешбахера, оскільки перше прізвище могло швидко вивести читача на слід. Він завуалював також мотиви підозри, що вказували на Ешбахера.
У 1939-му, за рік до смерті письменника, «Вахмістр Штудер» був екранізований акціонерним товариством «Презенс-фільм», у головній ролі виступив популярний актор Гайнріх Ґретлер.
Про що цей роман? Поблизу селища Герценштайн, що у бернському кантоні, в лісі знайдено мертве тіло комівояжера Вічі. Поліція підозрює, що це вбивство з метою пограбування, оскільки з гамана жертви зникло триста франків. Цю суму було виявлено в одного з підозрюваних, раніше судимого помічника садівника у плодово-ягідному розсаднику Ервіна Шлумпфа. Для слідчого, який він цю справу, все ясно. Однак Шлумпф уперто заперечує свою вину, і вахмістр Штудер вірить йому, відчуваючи на рівні інтуїції, що тут щось не так.