Всего за 65 руб. Купить полную версию
На відміну від інших хвороб, які старалися прогнати, віспі догоджали: не мили підлогу в домі, не лили воду – віспа цього не любить. Смерть від віспи вважалася благом: ніби на тому світі кожна віспинка стане перлиною. Старовіри вважали, що дитя, яке померло від віспи, буде в перлинах, а прививку від віспи називали «печаткою антихриста».
У деяких місцевостях, коли починалася віспа, в сім'ях припинялися сварки, чоловік і жінка не лягали разом спати до одужання хворих, білизну не прали, в хату не заносили речей, які неприємні віспі, наприклад, дьоготь. Якщо віспа обминала якийсь дім, вважали, що вона образилася на ту сім'ю, просили у неї пробачення, запрошували в дім хворих дітей, або мати йшла із здоровою дитиною до хворої купувати віспу за гостинці. Здорова дитина мала цілуватися з хворою, їсти з нею з одного посуду, пити з одного кухля тощо. Лазня для хворих була завжди так натоплена, що ті часто втрачали свідомість. У тяжких випадках лікували вівсяними млинцями, які прямо з жаровні клали на ледь прикрите тіло хворого. Вважали, що і в разі смерті, і в разі одужання Оспа Осповна переходить в іншу людину. Щоб цього не сталося, особливим заклинанням випроваджували хворобу до лісу.
Ще називали віспу повєтріє (повітріє), вважали що вона приноситься злим вітром. Де він не повіє, де не змахне червоною хусткою, – скрізь все живе вмирає. Ніби їздить повітріє у летючому візку, до якого запрошує страшних привидів, – мару, а то й саму смерть.
МОРОВА ДІВА, МОРОВА ЯЗВА
Так в давнину уявляли всяку повальну хворобу. Показувалася вона в селі, обходила всі двори і хати, просовувала руку у вікно чи в двері, махала червоною хусткою, навіваючи на господарів смертельну заразу.
Коли вона з'являлася, усі жителі зачинялися в своїх хатах, не відчиняли ні вікон, ні дверей, і тільки нестерпний голод чи спрага примушували виходити з житла.
Уявляли морову діву худющою жінкою високого зросту (інколи на ходулях), з розтріпаними косами, в білому одязі.
За деякими переказами, вона їздить по світу у візку або примушує сильного молодця носити себе на плечах.
ВОДЯНКА
Ця хвороба може прив'язатися до тієї людини, яка вночі вип'є води, бо ніч – це час володарювання всілякої нечисті, і нечиста сила може засісти у воді, щоб причепитися до необережного.
У народі є повір'я, що від водянки треба випити води з розпареного цвіркуна.
ВОЛОСІНЬ
Дух хвороби, який називають у народі «косто'ід». Мучить жінок, які прядуть на свята і ще в святі п'ятниці. Об'їдає палець так, що з нього випадає нечиста кістка. Ще так називали всякого нечистого духа, волохатого, кудлатого.
ГИКАВКА
Якщо вірити забобонам, то це хвороба, яку напускають злі духи. Силою чародійного слова нечистий дух проклинає чиє-небудь ім'я; швидко летить нечисть на крилах вітру, і перший перехожий з таким іменем стає жертвою. Інколи намовляють гикавку на камінь чи на комах, і той, хто перечепиться через камінь чи ковтне комаху, підхоплює напущену хворобу.
Дух хвороби гикавки викликає істеричні припадки. При цьому людина бурмоче незрозуміло що; інколи вважали те бурмотіння пророцтвом. Голос, яким промовляла хвора людина, вважали голосом духа хвороби.
Одним з різновидів хвороби гикавки була німуха, німота, що відбирала мову у хворого. Виліковували від німухи знахарі.
Вважали, що гикавку неможливо прогнати з тіла хворого. Зі смертю хворого гикавка не вмирала, а переходила в іншу людину, особливо того, хто не в добрий час згадував нечисту силу.
Насилали цю хворобу чаклуни; замовляли якийсь предмет і клали його так, щоб людина спіткнулася і вилаялася. Зняти гикавку міг той же чарівник або сильніший. Прислухалися до бурмотіння хворого, щоб почути ім'я того, хто зурочив.
Гикавка супроводжувалася головокружінням, головним болем, слабкістю, втратою апетиту. Хворі на гикавку не здатні були виконувати найпростішу роботу.
ГОСТЕЦЬ
Так в народі називають суглобовий ревматизм. У замовляннях він постає в подобі особливого злого духа, який живе в темних місцях. Буває чоловічої і жіночої статі, переходить в людину різними шляхами. Поселяється в очах, шиї, у плечах або між плечима, у м'язах, грудях, серці, жилах, мозку, животі, кістках, колінах, руках, ногах, у всьому тілі.
Уявляли гостець темним, гнучким і невідступним, як тінь.
Ось що подає про цю хворобу Гійом Левассер де Боплан:
«…я говорив про хворобу, яку вони (козаки) називають гостець і якою часто хворіють.
Хворі на цю недугу (яка зветься у Франції «колтуном») цілий рік лежать без руху, ніби паралізовані, відчуваючи великий біль у нервах. Вони нестримно кричать від цього. Коли мине рік, якоїсь ночі їм так сильно пітніє голова, що вранці все їх волосся склеєне докупи і звисає одним широким пасмом, ніби хвіст тріски; від цієї хвилини хворий почувається набагато краще, а через кілька днів одужує, будучи в кращому здоров'ї, ніж перед недугою. Лише волосся виглядає жахливо, не можна його розчесати, а коли хотів би зрізати, то рідина, що виділяється через пори на голові, за два дні спала б йому на очі і він неодмінно втратив би зір…»
Про цю ж хворобу свідчить інший француз, дипломат Жан Бенуа Шерер (служив у Петербурзі в другій половині XVIII ст.) у своїй «Історії Малоросії»: «Козаків мучить своєрідна хвороба, яку лікарі називають «пліка», а місцевою мовою іменується вона «пошесть»… Далі Шерер повторює свідчення Боплана, але в нього є цікаві доповнення: «Ця хвороба, розповсюджена серед коней так же, як і серед людей, вважалася невиліковною, але дякуючи переміні повітря при переїзді в інші країни було кілька випадків одужання. Ця недуга йде, як вважається, від жорсткості або якої іншої прихованої якості води. Цікаво, що вона передається через статеві зносини, як венерична хвороба, і що іноді вражає новонароджених немовлят. Але коли діти дорослішають, вони виліковуються і навіть таким чином назавжди убезпечують себе від цієї хвороби».
ЗУРОЧЕННЯ, УРОКИ
Заочне насилання порчі. Ніби насилають уроки (зурочують, насилають порчу, злу силу, хворобу) на людей чаклуни і відьми. Роблять вони це з допомогою призору, заговору, напуску, відносу, обмови.
Наговор (заговор) і напуск. Наговорюють на хліб, сіль, воду, напускають по вітру і по сліду, підкидають наговорені речі і т. ін. Наприклад, вірили в народі, що при попутному вітрі чаклун бере в руки сніг або землю, кидає за вітром і каже шкідливе замовляння. Вважали, що чаклун-лихо-дій виходить на вулицю, стає проти вітру, промовляє потрібні злі слова, вітер підхопить – хто перший вдихне того вітру, той і буде зурочений.
Через наговорену сильним чаклуном річ досить переступити, на зачароване місце досить сісти, щоб захворіти! Іншому ж чаклуну потрібен заклятий порошок, щоб кинути його за вітром на жертву; і якщо хоч одна порошинка попала на людину чи на скотину – справа зроблена. Буває, що чаклун тільки злегка штовхне в плече – і людина зурочена.
Чаклуни беруть землю із свіжої могили, попіл з семи печей і підкладають в черевики визначеної людини. Дістають цвях з домовини, підкидають на конюшню, щоб коні хворіли.
Щоб занапастити молодих, зашивали їм у подушки волосся старої немічної баби, скіпки, кісточки з кладовища, вовчі ягоди. Знахар знімав порчу тим, що виймав те покладене, обпалював його на вогні свічки і пускав на хвилю.
Віднос. Псують відносом не навмисно і не зі злості, а ненароком: роблено було на іншого, а підвернувся сторонній, невинний чоловік, який підібрав наговорену, «порчену» річ.
Лікують у таких випадках знахарі, але вони мають бути сильнішими від тих, хто наслав порчу.
Спосіб лікування дуже простий: знахар йде на роздоріжжя і кидає там вузлик, куди зашитий попіл, вуглина і шматочок глини від печі. Таким відносом відводиться порча від того хворого, до якого кличуть знахаря.