Еуне. Управитель казав учора, що пан консул ніби незадоволені тим, що…
Бернік. Я незадоволений усім станом справ на верфі, Еуне. Ремонт суден у вас не посувається. «Пальмі» вже давно слід би бути в дорозі. Вігелан щодня заходить і набридає мені. Важкий компаньйон!
Еуне. «Пальма» може вийти в море післязавтра.
Бернік. Нарешті! Ну, а те американське судно, яке стоїть тут цілих п'ять тижнів і…
Еуне. «Індіанка»? Я так зрозумів, що передусім треба зробити все можливе на вашому власному судні.
Бернік. Я не давав вам ніяких підстав для подібного припущення. Слід було зробити все можливе і на «Індіанці», а цього не зроблено.
Еуне. Днище все прогнило, пане консул; чим більше латаємо, тим гірше.
Бернік. Причина не в цьому. Управитель Крап відкрив мені всю правду. Ви не вмієте працювати з новими машинами, які я завів, або, вірніше, не хочете з ними працювати.
Еуне. Пане консул, мені вже за п'ятдесят. Я змалечку звик до старого способу праці.
Бернік. Він більше не підходить. Не подумайте, Еуне, що я турбуюсь про бариші; на щастя, я не маю в цьому потреби. Але в мене є обов'язок перед суспільством, в якому я живу, і перед фірмою, яку я очолюю. Якщо я не обстоюватиму прогрес, то його й не дочекатись тут.
Еуне. Я теж за прогрес, пане консул.
Бернік. Так, для вашого обмеженого кола, для робітничого класу. О, я знаю вашу агітацію. Ви виголошуєте промови, баламутите народ, а коли справа доходить до прогресу на практиці, – взяти хоча б нові машини, – ви тоді не хочете брати участі; ви боїтесь.
Еуне. Так, я й справді побоююсь, пане консул, мені страшно за багатьох з тих, кого ці машини позбавляють шматка хліба. Ви, пане консул, часто говорите про свій обов'язок перед суспільством; але, мені здається, суспільство теж має свої обов'язки. Як сміють наука і капітал пускати в дію нові винаходи, поки суспільство не виховало покоління, яке може ними користуватись?
Бернік. Ви надто багато читаєте і розумуєте, Еуне. Для вас це не підходить. Це вселяє в вас незадоволення своїм становищем.
Еуне. Не те, пане консул; але я не можу байдуже дивитись, як звільняють одного за одним тямущих робітників і позбавляють їх хліба через ці машини.
Бернік. Гм! Винайдення книгодрукування також позбавило хліба силу-силенну писців.
Еуне. Чи ви б так само розцінювали цей винахід, пане консул, якби ви самі були тоді писцем?
Бернік. Я вас покликав не для диспуту. Я послав за вами, щоб сказати вам: «Індіанка» має бути готова до виходу в море післязавтра.
Еуне. Але, пане консул…
Бернік. Післязавтра, чуєте! Одночасно з нашим власним судном і ні годиною пізніше. Я маю серйозні підстави поспішати. Ви читали сьогодні газету? Ну, то знаєте, що американці знов бешкетували. Цей розбещений набрід скоро все місто поставить догори ногами; жодна ніч не минає без бійки в трактирі або на вулиці, – про інші неподобства я вже й не згадую.
Еуне. Люди погані, це правда.
Бернік. А кого звинувачують у цих неподобствах? Мене! На мене все скидають. Ці газетні писаки досить прозоро натякають, що ми зайняті головним чином власним судном. Я поставив собі за мету впливати на співгромадян силою свого прикладу, і що ж? – я повинен терпіти подібні вихватки?… Ні, я цього не потерплю. Я не можу дозволити отак принижувати моє добре ім'я.
Еуне. Ну, репутація пана консула така міцна, що витримає і це, і значно більше.
Бернік. Не тепер! Саме тепер мені потрібна цілковита пошана, цілковите співчуття усіх співгромадян. Я затіяв велике діло, як ви, мабуть, чули, і якщо підступним людям пощастить хоч трішечки похитнути безумовне довір'я до мене суспільства, – це може завдати мені чимало клопоту. Через це я за всяку ціну хочу заткнути рота усім отим злісним газетним писакам і тому призначив вихід судна на післязавтра.
Еуне. Чом би й не на сьогодні ввечері?
Бернік. По-вашому, я вимагаю неможливого?
Еуне. Так, з тією робочою силою, яку ми зараз маємо…
Бернік. Гаразд, гаразд; тоді доведеться нам пошукати нових сил…
Еуне. Невже ви хочете звільнити ще когось із старих робітників?
Бернік. Ні, про це я не думаю.
Еуне. Та це, мабуть, наробило б галасу і в місті, і в газетах.
Бернік. Дуже можливо; ми і не підемо на це. Але якщо «Індіанка» не буде готова до відплиття післязавтра, я звільню… вас.
Еуне (здригнувшись). Мене? (Сміється.) Ну, це ви жартуєте, пане консул.
Бернік. Не дуже на це розраховуйте.
Еуне. Вам могло спасти на думку звільнити мене? Мене, коли і батько мій і дід все своє життя проробили на верфі, як і я сам…
Бернік. Хто ж мене змушує?…
Еуне. Ви від мене вимагаєте неможливого, пане консул.
Бернік. Для доброї волі немає нічого неможливого. Так чи ні? Дайте мені рішучу відповідь, або ви одержите розрахунок негайно.
Еуне (зробивши крок до нього). Пане консул, чи ви добре зважили, що значить звільнити старого робітника? Ви скажете: хай собі знайде інше місце. Припустимо, він і може знайти, та хіба на цьому справа скінчиться? Побували б ви, пане консул, у домі звільненого робітника в той вечір, коли він повертається додому і ставить у куток свій ящик зі струментом…
Бернік. Ви думаєте, мені легко вас звільнити? Хіба ж я не був завжди хорошим хазяїном?
Еуне. Тим гірше, пане консул. Саме тому мої домашні і не стануть винуватити вас. Мені вони нічого не скажуть, не посміють. Але поглядатимуть на мене нищечком і будуть думати: мабуть, заслужив. От цього я не зможу витерпіти. Хоч я й проста людина, та звик бути першим серед своїх. Моя скромна сім'я… теж маленьке суспільство, пане консул. І я міг служити цьому суспільству підпорою тому, що моя дружина вірила в мене, і діти теж. А тепер усе повинно загинути.
Бернік. Коли інакше не можна, то з двох зол треба вибирати менше і жертвувати інтересами окремих людей заради загальних інтересів. Іншої відповіді я не можу вам дати. Такий є порядок… Але ви уперті, Еуне! Ви не тому постаєте проти моєї волі, що не можете робити інакше, а тому, що не хочете виявити перевагу машин перед ручним способом праці.
Еуне. А ви, пане консул, наполягаєте так на своєму, бо, звільнивши мене, ви принаймні доведете газетам, що справа була не в вас.
Бернік. А якби й так? Ви ж розумієте, про що тепер ідеться? Чи сваритись мені з пресою, чи прихилити її на свій бік у ту мить, коли я розпочинаю значну справу для блага суспільства? Що ж? Хіба я можу зробити інакше? Питання зводиться до того, чи підтримати вас з вашою сім'єю, як ви кажете, чи задушити в зародку сотні інших сімей, які так ніколи і не виникнуть, ніколи не грітимуться біля своїх вогнищ, якщо мені не пощастить провести те діло, в ім'я якого я тепер дію. Тому я й даю вам можливість вибрати.
Еуне. Коли так, то я не маю більше нічого сказати.
Бернік. Гм… Поштивий мій Еуне, я щиро шкодую, що нам доведеться розлучитись.
Еуне. Ми не розлучимось, пане консул.
Бернік. Як це?
Еуне. Ї в простої людини є свої завдання в житті.
Бернік. Звичайно, звичайно. Отже, ви гадаєте, що можете обіцяти?…
Еуне. «Індіанка» буде готова післязавтра. (Уклоняється і виходить вправо.)
Бернік. Ага, вдалося все ж зламати його впертість! Я вважаю це доброю прикметою.
Гільмар з сигарою в зубах входить з вулиці в садок.
Гільмар (на терасі). Здрастуй, Бетті… Здрастуй, Берніку!
Бетті. Здрастуй!
Гільмар. Плакала, я бачу. Значить, тобі вже відомо?
Бетті. Що відомо?
Гільмар. Що скандал у повному розпалі. Ух!
Бернік. Що це значить?
Гільмар (входячи в кімнату). Та от ці двоє американців походжають по вулицях з Діною Дорф.
Бетті теж переходить у кімнату.
Бетті. Не може бути, Гільмаре…
Гільмар. На жаль, це так. Лона дійшла навіть до такої нетактовності, що гукнула на мене, але я, звичайно, удав, ніби не чую.
Бернік. І це, очевидно, не пройшло непоміченим?
Гільмар. Ще б пак! Перехожі спинялись і дивилися нам услід. Чутка поширилася по місту, як огонь по степу, як пожежа в американських преріях. У кожному домі стояли біля вікон, очікуючи, коли вони пройдуть. З-за кожної занавіски стирчали голови… Ух! Ти вже вибач, Бетті, що мене сіпає… Адже це жахливо впливає на нерви. І коли так триватиме, доведеться мені подумати про тривалу поїздку.