Крап. Вибачте, що я знову прийшов, пане консул. Насувається шторм. (Мовчить з хвилину, чекаючи відповіді.) «Індіанка» все-таки піде?
Після невеличкої паузи з кабінету чути голос Берніка: «"Індіанка" все-таки піде». Крап, причинивши двері, виходить праворуч.
Дія четверта
Там же. Робочий стіл прибрано. Надвечірня пора; погода бурхлива; все більше сутеніє. Слуга запалює люстру. Служниці приносять квіти в горщиках, лампи, свічки і розставляють усе це на столах і тумбах уздовж стін. Руммель, у фраку, в рукавичках і білому галстуку, стоїть посеред зали і дає розпорядження.
Руммель (до слуги). Запалюйте свічки через одну, Якобе. Не треба надто святкового вигляду. Усе має бути ніби ненароком… І стільки квітів!.. Ну та нічого, нехай стоять. Немов і завжди так.
Бернік виходить зі свого кабінету.
Бернік (спиняючись на дверях). Що це означає?
Руммель. Ах, ти дома? (До слуг.) Ідіть поки що.
Слуги виходять наліво.
Бернік (входячи в залу). Руммель, та що це все означає?
Руммель. Це означає, що настала найурочистіша хвилина твого життя. Місто влаштовує сьогодні ввечері процесію на честь свого першого громадянина.
Бернік. Що ти кажеш!
Руммель. Процесію з прапорами і з музикою. Хотіли ще і з факелами, та не наважились через вітер. А ілюмінацію все ж влаштуємо. Що, непогано буде, коли появиться в газетах?
Бернік. Слухай, Руммель, я цього не хочу.
Руммель. Тепер уже пізно, за півгодини вони будуть тут.
Бернік. Чом ти раніш мене не попередив?
Руммель. Саме тому, що боявся заперечень з твого боку. Я тільки домовився з твоєю дружиною, вона мені дозволила трошки оздобити залу, а сама подбає про те, чим почастувати гостей.
Бернік (прислухаючись). Що це? Вони вже йдуть? Мені здається, ніби я чую спів.
Руммель (на дверях тераси). Спів? А, це американці. «Індіанка» вирушає.
Бернік. Вирушає?… Так… Ні… Я справді сьогодні не можу, Руммель. Я нездужаю.
Руммель. Тай справді, у тебе препоганий вигляд. Та підтягнися, чорт забирай! Візьми себе в руки. Ми з Санстадом і Вігеланом надаємо цій маніфестації величезного значення і доклали всіх зусиль, щоб її підготувати. Треба вщент розбити наших противників таким виявом цілковитого громадського співчуття. Чутки все ширяться. Не можна далі мовчати про скуповування земель. Тобі доведеться сьогодні ж під звуки промов і пісень, під дзвін келихів… словом, серед усього цього урочистого святкового піднесення оголосити до загального відома, чим ти ризикнув для блага суспільства. У нас можна багато чого досягти в такі хвилини урочистого святкового піднесення, як я щойно висловився. Але спершу треба таке піднесення викликати, інакше нічого не вийде.
Бернік. Так, так…
Руммель. Особливо коли справа така делікатна і дражлива. Але, слава Богу, в тебе така репутація, Берніку, що вивезе тебе. От ще треба нам з тобою договоритись відносно промов. Студент Теннесен присвятив тобі вірші. Починаються дуже гарно: «Прапор ідеї високо тримай!» Рерлуну доручено виголосити вітальне слово, і тобі, звичайно, доведеться відповісти.
Бернік. Я не можу сьогодні, Руммель. Чи не візьмеш ти це на себе?
Руммель. Яб з охотою, але це неможливо. Ти ж розумієш, слово буде звернене безпосередньо до тебе, – втім, нас теж буде згадано побіжно. Я вже говорив про це з Вігеланом і Санстадом, і на нашу думку, тобі слід би відповісти тостом за процвітання суспільства. Потім Санстад скаже кілька слів про єднання між різними верствами суспільства. Вігелан, очевидно, висловить побажання, щоб нова справа не похитнула міцних моральних основ нашого суспільства, а я збираюся стисло згадати про скромну діяльність наших жінок, яка теж має своє значення для суспільства. Та ти не слухаєш?
Бернік. Ні, ні, слухаю. Але скажи, море і справді так розбурхалося?
Руммель. А, ти турбуєшся про «Пальму»? Що ж, судно добре застраховане.
Бернік. Так, застраховане, але…
Руммель. І цілком справне, а це ж найголовніше.
Бернік. Гм… Так, звичайно… Якщо з судном і станеться лихо, то це не означає, що люди теж повинні загинути. Трапляється, корабель загине, і вантаж… ну й чемодани всілякі, документи…
Руммель. Та чорт їх забирай, чемодани й документи! Кому вони потрібні!
Бернік. Як це? Так, так, звичайно, я хотів тільки сказати… Цить!.. Знов співають…
Руммель. Це на «Пальмі».
Вігелан входить з правого боку.
Вігелан. Ось тепер виводять і «Пальму». Вечір добрий, пане консул.
Бернік. І ви, досвідчений моряк, все-таки рішуче додержуєтесь тієї думки, що…
Вігелан. Я рішуче додержуюсь тієї думки, що все в руці Божій, пане консул. Крім того, я тільки-но з корабля… роздав там кілька брошурок, які, сподіваюсь, принесуть з собою благословення.
Санстад і управитель Крап входять з правого боку.
Сан стад (ще на дверях). Так, коли вже тут щасливо минеться, то… А, вечір добрий, вечір добрий!..
Бернік. Щось сталося, пане Крап?
Крап. Я нічого не кажу, пане консул.
Санстад. Весь екіпаж «Індіанки» п'яний-преп'яний. Щоб я не був чесною людиною, коли ця худоба себе не занапастить.
Лона входить з правого боку.
Лона (до Берніка). Ну от, тепер можу тобі передати привіт від нього.
Бернік. Уже сів на корабель?
Лона. У всякому разі, скоро сяде. Ми з ним розсталися коло готелю.
Бернік. Стоїть на своєму?
Лона. Як скеля.
Руммель (біля вікна). Щоб їх чорти розірвали, ці новомодні вигадки. Ніяк не можу спустити завіси.
Лона. Спустити? Я гадала, навпаки…
Руммель. Спершу треба спустити, добродійко. Вам же відомо, що має відбутися?
Лона. Звичайно. Дайте я допоможу. (Береться за шнурки). Я готова спустити завісу для мого зятя, хоч воліла б підняти її.
Руммель. Можете, можете, добродійко… згодом. Коли радісний натовп затопить своїми хвилями весь сад, хай завіса підніметься і люди побачать перед собою приємно вражену й щасливу сім'ю. Дім громадянина повинен бути як скляна шафа.
Бернік немов хоче щось сказати, але обертається і виходить до кабінету.
Так, тепер, панове, остання нарада. І ви з нами, пане Крап. Ви нам подасте деякі фактичні відомості.
Усі чоловіки виходять до кабінету Берніка. Лона тим часом встигла опустити всі завіси на вікнах і переходить до скляних дверей, коли згори на терасу раптом зіскакує Улаф з пледом через плече і вузликом у руці.
Лона. Господи, як ти злякав мене, хлопче.
Улаф (ховаючи вузлика). Цить, тітонько!
Лона. Ти що, з вікна вистрибнув? Куди це ти?
Улаф. Цить, мовчи! Я хочу до дядька Йогана… тільки на пристань, розумієш? Попрощатися з ним… На добраніч, тітонько! (Тікає через сад.)
Лона. Почекай! Улафе! Улафе!
Йоган в дорожньому одязі, з сумкою через плече, обережно входить з лівого боку.
Йоган. Лоно!
Лона (швидко обертаючись). Що? Ти повернувся? Йоган. Залишається ще кілька хвилин. Я хочу ще раз побачитися з нею. Не можна нам так розлучитись.
Марта і Діна входять з лівого боку, обидві в пальтах, а у Діни, крім того, в руках саквояж.
Діна. За ним! За ним!
Марта. Так, так, за ним, Діно!
Діна. Але ж він тут!
Йоган. Діно!
Діна. Візьміть мене з собою!
Йоган. Як?…
Лона. Ти зважилась?
Діна. Так, візьміть мене з собою. Той, інший, написав мені, повідомив, що сьогодні об'явить усім.
Йоган. Діно, ви його не любите?
Діна. Ніколи я не любила цього чоловіка. Я кинусь у фіорд, якщо стану його нареченою. О, як він мене вчора принизив своїми пихатими промовами! Як дав відчути свою поблажливість і мою нікчемність! Ні!.. Не треба мені більше поблажливості. Геть звідси! Можна мені з вами?
Йоган. Так, так… тисячу раз так!
Д і н а. Я недовго вас обтяжуватиму. Тільки б добратись туди… Та ще коли трохи допоможете мені влаштуватись на самому початку…
Йоган. Ура! Не бійтеся! Все уладнається, Діно.
Лона (вказуючи на двері кабінету). Цить, тихше, тихше!
Йоган. Діно!.. Я вас на руках понесу!
Д і н а. Ні, цього я вам не дозволю. Я хочу сама прокласти собі шлях. І там мені це вдасться. Тільки б вирватися звідси! Ах, ці дами!.. Ви не знаєте!.. Вони теж написали мені сьогодні… Умовляли мене цінити щастя, яке мені випало, пояснювали, яку великодушність він виявив. Обіцяли завжди пильнувати мене, щоб я була гідна цього всього. Мене жах бере, як подумаю про всю цю благонравність!