Бернік. Хто?
Лона. Ну, звичайно, Руммель, Санстад і Вігелан.
Бернік. Щоб забезпечити їхню підтримку, довелося мені відкритись їм.
Лона. Ну, і…
Бернік. Вони виговорили собі п'яту частину баришів.
Лона. Ось вони, підпори суспільства!
Бернік. Та хіба ж не суспільство само примушує нас іти кривими шляхами? Чи з цього діла щось вийшло б, якби я діяв прямодушно? Усі кинулися б скуповувати землі і, перебиваючи один одному дорогу, діючи нарізно, остаточно все б зіпсували. Опріч мене, тут у місті немає нікого, хто б зумів провести таку велику справу. У нас тут узагалі ширшим діловим розмахом відзначаються тільки сім'ї, що сюди переселилися. Так от, моє сумління нічого мені не закидає. Тільки в моїх руках усі ці землі можуть стати справжнім благословенням для безлічі людей, яким вони дадуть шматок хліба.
Лона. В цьому розумінні ти, мабуть, маєш рацію, Карстене.
Йоган. Але ж я всієї цієї безлічі людей не знаю, а знаю тільки одне – що все моє щастя поставлене на карту.
Бернік. Як і добробут твого рідного міста! Якщо розкриються справи, які кинуть тінь на моє минуле, всі мої вороги з люттю на мене нападуть. Наше суспільство не прощає навіть юнацької легковажності. Почнуть копатися в моєму минулому, причепляться до тисяч дрібниць, перетлумачать усе під впливом нововідкритих фактів, і я впаду під тягарем пліток і наклепів. Від залізниці мені доведеться відступитись, а якщо я відступлюсь, справа провалиться, а я буду приречений на розорення і громадянську смерть.
Лона. Після всього, що ти зараз вислухав, тобі лишається тільки мовчати і їхати геть, Йогане.
Бернік. Так, так, Йогане.
Йоган. Добре, я поїду і мовчатиму, але я повернуся знов і тоді заговорю.
Бернік. Зоставайся там, Йогане, мовчи, і я готовий поділитися з тобою…
Йоган. Залиш свої гроші при собі! Віддай мені моє добре ім'я!
Бернік. Жертвуючи своїм?
Йоган. Влаштовуйся, як знаєш, зі своїм суспільством; я повинен здобути собі Діну, хочу її здобути і здобуду. Для цього я завтра ж поїду на «Індіанці»…
Бернік. На «Індіанці»?
Йоган. Так. Капітан погоджується взяти мене з собою. Кажу тобі, я їду, продам ферму, влаштую всі справи і за два місяці повернусь.
Бернік. І тоді відкриєш?…
Йоган. Винуватий нехай тоді сам візьме на себе свій гріх.
Бернік. Ти забуваєш, що мені в такому разі доведеться взяти на себе і той гріх, в якому я не винуватий!
Йоган. А хто п'ятнадцять років тому скористався цією обурливою чуткою?
Бернік. Ти доведеш мене до одчайдушних вчинків. І якщо ти заговориш, я всього зречуся. Скажу, що це змова проти мене, помста, хитрощі, щоб витягти в мене гроші.
Лона. Сором тобі, Карстене!
Бернік. Кажу вам, ви доводите мене до одчайдушних вчинків. Я боротимусь не на життя, а на смерть. Я всього, всього зречусь.
Йоган. У мене в руках два твоїх листи. Я знайшов їх у своєму чемодані серед інших паперів. Сьогодні вранці я їх перечитав; вони досить ясні.
Бернік. І ти їх покажеш?
Йоган. Якщо буде в цьому потреба.
Бернік. І за два місяці ти знов будеш тут?
Йоган. Сподіваюсь. Вітер попутний, за три тижні я буду в Нью-Йорку… якщо «Індіанка» не загине.
Бернік (здригнувшись). Загине? Навіщо їй гинути?
Йоган. І я тієї ж думки.
Бернік (ледве чутно). Загине?…
Йоган. Ну, Берніку, тепер я тебе попередив; постарайся за цей час уладнати справу. Прощавай! Можеш передати Бетті уклін від мене, хоч вона і прийняла мене не як сестра. А з Мартою я хочу попрощатись. Хай вона скаже Діні… Хай дасть мені слово… (Виходить наліво.)
Бернік (про себе). «Індіанка»?… (Раптом швидко до Лони.) Лоно! Не допускай цього!
Лона. Ти сам бачиш, Карстене, він мене більше не слухає. (Виходить наліво слідом за Йоганом.)
Бернік (дуже схвильований). Загине?…
Суднобудівник Еуне входить з правого боку.
Еуне. Вибачте, пане консул… Я не завадив?
Бернік (швидко обертаючись). Вам чого?
Еуне. Дозвольте мені одне запитання.
Бернік. Гаразд, тільки швидше. Яке?
Еуне. Мені хотілося б спитати: так-таки мене й звільнять безповоротно… якщо «Індіанка» завтра не відпливе?
Бернік. Ще чого? Вона ж готова до відплиття?
Еуне. Та воно так. Ну, а коли все-таки… мене напевне звільнять?
Бернік. Для чого ці марні запитання?
Еуне. Мені це дуже треба знати, пане консул. Дайте мені відповідь просто в вічі: мене тоді звільнять?
Бернік. Я коли-небудь ламаю своє слово?
Еуне. То виходить, завтра у мене відняли б моє становище в сім'ї і в колі близьких людей?… Я втратив би свій вплив на робітників… втратив би всіляку можливість бути корисним для тих, хто займає незначне і низьке становище в суспільстві?
Бернік. Щодо цього, Еуне, розмова між нами скінчена.
Еуне. Ну, то нехай «Індіанка» вирушає.
Коротка пауза.
Бернік. Слухайте, я не можу сам за всім простежити і за все відповідати. Чи можете ви поручитися мені, що ремонт проведено бездоганно?
Еуне (ухильно). Ви мені дали короткий строк, пане консул…
Бернік. Але ремонт все-таки зроблено ґрунтовний?
Еуне. Що ж, пора літня, погода сприятлива.
Пауза.
Бернік. Ви ще маєте щось мені сказати?
Еуне. Ні, більше нічого, пане консул.
Бернік. Отже, «Індіанка» вирушає.
Еуне. Завтра?
Бернік. Так.
Еуне. Добре. (Уклоняється і виходить направо.)
Бернік стоїть якусь мить в нерішучості; потім швидко простує до дверей, ніби наміряючись повернути Еуне, але спиняється, тримаючись за ручку; в той же час двері розчиняються ззовні і входить управитель Крап.
Крап. Ага! Він був у вас? Признався?
Бернік. Ви що-небудь виявили?
Крап. Та що тут виявляти? Ви, мабуть, по очах його помітили, що в нього сумління не чисте?
Бернік. Пусте! Цього ніколи не можна помітити. Я питаю: ви що-небудь виявили?
Крап. Я не зміг туди попасти. Пізно було, судно вже виводили з доку. Але саме ця поспішність ясно доводить…
Бернік. Нічого не доводить. Значить, огляд був?
Крап. Звичайно, але…
Бернік. Ось бачите! І, звичайно, ніяких недоглядів не знайдено?
Крап. Ви ж знаєте, пане консул, як проводиться огляд, особливо на верф'ях з такою репутацією, як у нашої.
Бернік. Однаково. Виходить, мине відповідаємо.
Крап. Невже ви, пане консул, не помітили по обличчю Еуне, що…
Бернік. Кажу вам, Еуне мене цілком заспокоїв.
Крап. А я вам кажу, я глибоко переконаний в тому, що…
Бернік. Що все це означає, пане Крап? Я ж бачу, це в вас говорить стара неприязнь до Еуне. Та коли ви хочете звести з ним рахунки, то пошукайте іншого приводу. Ви знаєте, яке важливе значення має для мене, чи, вірніше, для компанії, щоб «Індіанка» могла відплисти завтра.
Крап. Добре, добре, слухаю. Та чи почуємо ми ще коли-небудь про це судно…
Вігелан входить з правого боку.
Вігелан. Моє вшанування, пане консул. Маєте вільну хвилину?
Бернік. До ваших послуг, пане Вігелан.
Вігелан. Я хотів тільки дізнатись: ви не змінили наміру відправити завтра «Пальму»?
Бернік. Ні, це остаточно.
Вігелан. Але зараз у мене був капітан і сказав, що вивішено штормові сигнали.
Крап. Барометр сильно падає зранку.
Бернік. Справді? Передбачається шторм?
Вігелан. У всякому разі, свіжий вітер, хоч і не супротивний, – навпаки.
Бернік. Гм… Що ж ви на це скажете?
Вігелан. Скажу те, що казав і капітанові: «Пальма» в руці Божій. І крім того, перед нею поки що тільки перехід через Північне море. А фрахти зараз в Англії досить високі, отже…
Бернік. Справді, коли відкласти, то це, у всякому разі, принесе нам збитки.
Вігелан. Та й судно таке солідне, до того ж застраховане на повну суму. Куди ризикованіїпа справа з «Індіанкою»…
Бернік. В якому розумінні?
Вігелан. Вона теж вирушає завтра?
Бернік. Авжеж. Судновласники дуже напосідали і, крім того…
Вігелан. Ну, коли ризикує вийти в море така стара посудина, та ще з таким екіпажем, то нам було б зовсім сором.
Бернік. Так, так. Усі судові папери, мабуть, з вами?
Вігелан. Тут, тут.
Бернік. Гаразд. У такому разі пройдіть до кабінету разом з паном Крапом.
Крап. Прошу вас. Зараз все буде готове.
Вігелан. Дякую… У всьому ж іншому покладемось на волю провидіння, пане консул.