Бернік (розгублено). Що ж це таке?… Що мені робити?…
Лона (серйозно і багатозначно). Іти й бути підпорою суспільства, зятю.
Сан стад. Так, так, поспішайте; нам потрібний весь ваш моральний авторитет.
Йоган (до Берніка, напівголосно). Берніку, завтра ми з тобою поговоримо. (Виходить через сад.)
Бернік якось машинально виходить направо за Санстадом.
Дія третя
Там же.
Бернік входить з лівого боку, дуже схвильований, з хлистом у руці, і лишає двері напіврозчинені.
Бернік. Ось! Так буде певніш! Сподіваюсь, він не забуде цього прочухана! (Звертається до когось у сусідній кімнаті). Що ти кажеш?… А я тобі кажу, що ти нерозумна мати! Ти його балуєш, потураєш йому в усіх його вибриках! Такий негідник! Ні, не негідник? А як же ти все це звеш? У мене й так повнісінько турбот, а він тікає вночі з дому, пускається в море на рибальському човнику, пропадає майже цілий день, лякає мене мало не до смерті. І це хлоп'я ще сміє загрожувати, що зовсім утече з дому. Хай тільки спробує!.. Ти? Я думаю, тобі й горя мало, хоч би він і зовсім пропав!.. Справді?… Справді?… Але в мене є діло, яке мені треба кому-небудь відписати після себе, і мені немає сенсу померти бездітним… Без розмов, Бетті!
Як я сказав, так і буде. Він посидить під домашнім арештом… (Прислухаючись.) Цить! Щоб ніхто не знав!
Управитель Крап входить з правого боку.
Крап. Можете ви приділити мені одну хвилину, пане консул?
Бернік (кидаючи хлист). Можу, можу. Ви з верфі?
Крап. Прямо звідти. Гм…
Бернік. Ну? Сподіваюсь, «Пальма» в порядку?
Крап. «Пальма» може вирушати завтра, але…
Бернік. Так ви з приводу «Індіанки»? Я так і думав, що цей упертий…
Крап. «Індіанка» теж може вирушати завтра, але боюсь, що вона недалеко запливе.
Бернік. Що це значить?
Крап. Вибачте, пане консул, двері не зачинені, і, здається, там хтось є…
Бернік (зачинивши двері). Ну, що там за секрети?
Крап. А те, що суднобудівник Еуне, очевидячки, має намір пустити «Індіанку» на дно з усім вантажем і екіпажем.
Бернік. Хай Бог милує! Як вам таке спало на думку?
Крап. Інакше й пояснити собі не можна, пане консул.
Бернік. Розкажіть же мені все коротко і ясно.
Крап. Ось послухайте. Ви самі знаєте, як повільно іде в нас на верфі робота, відколи ми завели нові машини і набрали нових, недосвідчених робітників.
Бернік. Так, так.
Крап. Але заходжу я туди вранці, дивлюсь, ремонт американського судна, на диво, посунувся вперед. Велика щілина у днищі… зовсім прогниле місце, знаєте?…
Бернік. Ну, і що?
Крап. Зовсім залатана, тобто… виглядає, як нова обшивка. Кажуть, Еуне сам цілу ніч працював з ліхтарем.
Бернік. Ну, ну, далі.
Крап. Було над чим замислитись. Робітники на той час саме відпочивали, снідали, і я непомітно пробрався на судно, щоб усе докладно оглянути і зовні і зсередини. Нелегко було пробратися в самий трюм, адже судно завантажене; зате я мав змогу переконатись. Справа не чиста, пане консул.
Бернік. Не можу повірити, пане Крап. Допустити не можу, щоб Еуне…
Крап. На жаль, свята правда. Кажу вам, справа не чиста. Наскільки я міг роздивитись, жодного нового бруса не вставлено. Щілина лише законопачена, забита, обшита дошками і брезентом і обсмолена… тільки про людське око. Не допливти «Індіанці» до Нью-Йорка. Вона піде на дно, як тріснутий горщик.
Бернік. Але ж це жахливо! Яка ж у нього може бути мета?
Крап. Мабуть, хоче довести непридатність машин, хоче помститися, примусити прийняти назад звільнених старих робітників.
Бернік. І ладен заради цього пожертвувати життям стількох людей!
Крап. Він недавно так висловився: на «Індіанці», мовляв, немає людей – самі тварюки.
Бернік. Хай так, але як же він не бере до уваги, що тут гине великий капітал?
Крап. Еуне не дуже прихильно ставиться до великого капіталу, пане консул.
Бернік. Це правда; він агітатор, баламут. Але який безсовісний вчинок!.. Послухайте, пане Крап, це ще треба розслідувати. Нікому ні слова. Наша верф втратить свою репутацію, якщо підуть чутки.
Крап. Звичайно, але…
Бернік. Постарайтеся під час обідньої перерви робітників ще раз побувати в трюмі. Я мушу бути цілком певен.
Крап. Будьте спокійні, пане консул. Але дозвольте спитати, що ж ви потім збираєтесь робити?
Бернік. Звісно, заявити в поліцію. Не можна ж нам стати співучасниками прямого злочину. На моєму сумлінні не повинно бути жодної плями. Крім того, така заява може справити хороше враження на пресу, на суспільство. Люди побачать, що я відкидаю всілякі особисті інтереси, щоб дати місце правосуддю…
Крап. Цілком справедливо, пане консул.
Бернік. Але спершу цілковита упевненість. А поки що ні слова.
Крап. Ні словом не прохоплюся, пане консул, а докази ви матимете. (Виходить через сад.)
Бернік (напівголосно). Обурливо. Але ні, це неможливо, неймовірно. (Прямує до дверей кабінету.)
Гільмар (входить з правого боку). Здрастуй, Берніку! Вітаю з учорашньою перемогою в комерційних зборах.
Бернік. Дякую.
Гільмар. Кажуть, перемога була блискуча, перемога інтелігентного громадського діяча над представниками своєкорисливих і відсталих поглядів… майже як французька експедиція проти кабілів… Дивно, як ти після вчорашніх неприємностей міг…
Бернік. Облишмо це.
Гільмар. Але генеральний бій ще попереду.
Бернік. Це ти про залізницю?
Гільмар. Авжеж. Тобі, звичайно, відомо, що затіває редактор Гаммер?
Бернік (напружено). Ні. А що?
Гільмар. Він ухопився за чутку, яку хтось пустив по місту, і готує газетну статтю.
Бернік. Яку чутку?
Гільмар. Звичайно, про скуповування земель уздовж лінії проектованої вітки.
Бернік. Що ти кажеш? Хіба є така чутка?
Гільмар. По всьому місту. Я чув у клубі, заходив туди по дорозі. Кажуть, один з наших адвокатів узяв на себе доручення скупити нишком усі ліси, усі рудники і всі водоспади…
Бернік. А не кажуть… для кого?
Гільмар. У клубі вважають… для якоїсь іногородньої компанії, яка довідалась про новий проект і поспішила упорати цю справу, поки ціни на нерухомість ще не піднялися… Чи ж не підлість? Ух!
Бернік. Підлість?
Гільмар. Авжеж, що чужі отак лізуть в наші краї! Та ще до того ж один з наших адвокатів наймається до них для такої послуги! Виходить, тепер усі бариші одержать ділки не з нашого міста!
Бернік. Але ж це поки що тільки чутка.
Гільмар. А проте їй вірять, і завтра чи післязавтра редактор Гаммер подасть її як факт. У клубі всі були обурені. Я чув від багатьох, що коли ця чутка підтвердиться, усі негайно вимагатимуть зняття їхніх імен з підписних листів.
Бернік. Не може бути!
Гільмар. Як? А ти гадаєш, чому всі ці гендлярі так охоче підтримали твій проект? Нівроку в самих уже слина котиться в надії на…
Бернік. Кажу тобі, це неможливо! Настільки в нашого маленького суспільства вистачить усе ж таки громадянських почуттів!..
Гільмар. Тут? Ти оптиміст і судиш про інших по собі. Але я досить-таки досвідчений спостерігач… Тут немає нікогісінько, звичайно, крім нас з тобою, нікогісінько, кажу тобі, хто б високо тримав прапор ідеї. (Спиняючись на дверях тераси.) Ух! Ось вони знову!
Бернік. Хто?
Гільмар. Та ці двоє американців. (Дивлячись у вікно праворуч.) І з ким це вони? їй-богу, з капітаном «Індіанки». Ух!
Бернік. Навіщо він їм знадобився?
Гільмар. Що ж, компанія досить підходяща. Кажуть, він там торгував невільниками, чи то був морським піратом; та хто зна, з чого ці двоє там жили?
Бернік. Ну, знаєш, надто несправедливо так про них судити.
Гільмар. Так, ти ж оптиміст! Ну от тобі й маєш – знов сюди, нам на шию. Краще вже зразу забратися геть. (Іде до дверей ліворуч.)
Лона входить з правого боку.
Лона. Ти що ж це від мене тікаєш, Гільмаре?
Гільмар. Зовсім ні; я поспішаю до Бетті, поговорити з нею. (Виходить у другі двері ліворуч.)
Бернік (після невеличкої паузи). Ну, Лоно?
Лона. Що?
Бернік. Якими очима ти на мене дивишся сьогодні?
Лона. Такими ж, як і вчора. Однією брехнею більше або менше…
Бернік. Треба пояснити тобі… А куди подівся Йоган?