Бойко Виктор С. - Нотатки Мальте Лаурідса Бріге (збірник) стр 15.

Примітки

1

Мається на увазі лист від 17 серпня 1924 р. із замку Мюзот, де мешкав тоді Р. М. Рільке, до Г. Понгса.

2

Богемія – офіційна назва в 1526—1918 рр. Чехії (без Моравії) у складі Габсбурзької імперії.

3

Зокрема принцеси Турн-унд-Таксіс, із якою познайомився 1909 року.

4

В листі від 20 травня 1900 р. з Тули до Софії Шілл.

5

СпиридонДмитровичДрожжин(18.XII.1848—24.XII.1930) – російський поет, самоук у літературі. Походив із кріпаків. Аби мати хоч якесь уявлення про творчість літератора, наводимо один із його віршів для дітей мовою оригіналу:

Дрожжин захоплювався художньою довершеністю «Кобзаря». Переклав Шевченкові вірші «Чого мені тяжко, чого мені нудно…», «За думою дума роєм вилітає…» («Гоголю»; обидва – 1900), «Ой пішла я у яр за водою…» та «І день іде, і ніч іде…» (обидва – 1906). Наслідував твори українського поета (у вірші «Думи», 1889). 1907 року разом із І. Бєлоусовим відвідав могилу Шевченка. Того ж року створив цикл віршів «На могилі Шевченка». Протягом десятиріч розшукував і колекціонував репродукції живописних і графічних творів Шевченка. (За Шевченківським словником, т. І. С. 199).

6

У своїх спогадах «Із Райнером» Лу детально описує події та деталі їх подорожі, з веселою теплотою малює «хату-стоянку» їхньої ночівлі, але при цьому замовчує, як вона побажала усамітнитись і перебралася в порожню комірку на солому, чим вельми здивувала господиню. Райнер, що так легко піддається депресії, сприйняв це як поганий знак для їх кохання. Після цієї ночі Лу таємно зазначила у щоденнику: «Заноза під нігтем і в нервах». І далі: «Нічого не хочу прикрашати. Охопивши голову руками, я тоді часто намагалася зрозуміти саму себе».

7

Хоча Райнер, поселившись у гостинних покоях пансіонату «Централь», щодня працює в бібліотеці, відвідує музей Олександра ІІІ (тепер Руський музей), пише кілька віршів та оповідань, навіяних враженнями від цієї подорожі, зустрічається з літераторами та художниками, він відчуває себе як покинута напризволяще дитина. 4 серпня він пише їй про вже знищений «препоганий лист», який йому продиктували туга та мовчання Лу, додаючи: «Повертайся скоріше!.. Ти не уявляєш, як довго можуть тягнутися дні в Петербурзі…». Проте Лу не повернулася відразу ж після його гарячого заклику: обурена, вона зім’яла і кинула в піч його «дитячий» лист.

8

Іван Олексійович Бєлоусов (9.XII.1863—7.I.1930) – російський письменник і перекладач. Активний популяризатор творчості Шевченка. До першої поетичної збірки Бєлоусова «Из «Кобзаря» Т. Шевченко и украинские мотивы» (К., 1887) увійшло 18 перекладів. Протягом 80—90-х рр. публікував переклади Шевченкових творів у російській періодиці та окремо видав «Маленький “Кобзарь”» (К., 1892). 1900 року в Москві видав збірку «Песни и думы Кобзаря» (перевидано 1903 й 1909) і «“Кобзарь” в переводах русских писателей» за своєю редакцією (до другого, доповненого й виправленого, видання (СПб., 1906) входило 129 творів Шевченка, з них 62 Бєлоусов переклав сам). 1911 року вийшов у світ «“Кобзарь” в переводе русских писателей» (до другого видання, 1919-го, ввійшли й твори, раніше заборонені), 1914 р. – збірка «Шевченко, его думы и песни. В переводе И. А. Белоусова». Двома виданнями (1918, 1922) випустив «Запретный “Кобзарь”» та окремо, у своєму перекладі, – поему «Батрачка» (М., 1923). Автор популярних біографічних нарисів і статей про Шевченка. Працював над бібліографуванням Шевченкіани (Шевченківський словник, т. 1. С. 66).

9

Ось один із них:

10

У листі від 17.03.1926 р. до невстановленої особи він пише: «Ви легко можете собі уявити, який великий вплив мало на мене оточення чи багато країн, в яких я із щирої милості моєї долі мав можливість не тільки зупинятись як подорожуючий, але і по-справжньому там проживати, беручи живу участь у сучасному та минулому цих країн… Італію я знав і любив з восьмирічного віку, вона стала для мене азбукою мандрівного життя. Вирішальним впливом була Росія; саме в роки 1899 і 1900 вона відкрила для мене незрівнянний світ, світ нечуваних вимірів, а ще й тому, що завдяки сутності руського народу я відчув себе допущеним до людського братства (переживання необхідне, але до якого я в ніякому відношенні не був підготовлений, будучи єдиною дитиною (в родині) і не маючи до того часу ніяких стосунків з людьми). Росія стала в повному розумінні основою мого життєвого сприйняття і досвіду (можете переконатися, «Часословом»), так само як незрівнянний Париж став вихідною точкою мого творчого розвитку після 1902 року».

11

Оґюст Роден (1840—1917) – французький скульптор; поєднував елементи імпресіонізму, символізму та античного мистецтва; міфологічна, символічна («Мислитель»), літературна («Поцілунок») тематика; портрети, пам’ятники («Громадянам м. Кале») (УСЕ. – К.: ПВП «Всеувито»; Л.: ЛДКФ «Атлас», 2001. С. 1165).

12

Рудольф Касснер (1873—1959) – австрійський письменник-есеїст. У дусі «філософії життя» розвивав ідеї універсальної фізіономіки. Рільке зустрічався з ним неодноразово в колі М. фон Турн-унд-Таксіс у замку Дуїно. Деякі ідеї Касснера знайшли своє поетично-зашифроване відображення і в «Дуїнських елегіях» Рільке (Rainer Maria Rilke. Gedichte. – M.: Verlag Progress, 1981. S. 468—469).

13

Паула Модерзон-Беккер (1876—1907) – художниця і скульптор, яка входила на початку ХХ ст. – разом із Гайнріхом Фоґелером (1872—1942), німецьким скульптором, близьким другом Рільке, що з 1898 р. брав участь в оформленні його книг, зокрема збірки «Das Buch der Bilder» («Книга образів»), Отто Модерзоном (1865—1943), Фріцем Макензеном (1866—1953) і Кларою Вестгоф (1878—1954), дружиною поета, – до гурту художників, що оселилися в містечку Ворпсведе на півночі Німеччини, неподалік од Бремена. Творчості цих художників Рільке присвятив монографію «Ворпсведе», написану ним 1902 р. на замовлення видавництва «Фельгаґен і Клазінґ». Паула Модерзон-Беккер – автор двох відомих портретів Рільке, скульптурного та живописного. Близька подруга Клари Вестгоф-Рільке. Саме вона свого часу зацікавила поета творчістю О. Родена. Померла від пологів у Ворпсведе (Rainer Maria Rilke. Gedichte. – M.: Verlag Progress, 1981. S. 447).

14

Марія фон Турн-унд-Таксіс Ґоґенлое (1855—1934) – одна з найближчих подруг Рільке (починаючи з 1909 р.), автор книги спогадів про поета: Marie von Thurn und Taxis, Erinnerungen an Rainer Maria Rilke. – München, 1932.

15

Стефан Ґеорґе (1868—1933) – німецький поет; головний представник німецького символізму; прихильник гасла «мистецтво для мистецтва»; проголошував майже культ мистецтва і творця. (УСЕ. – К.: ПВП «Всеувито»; Л.: ЛДКФ «Атлас», 2001. С. 379). Рільке зустрічався з ним у 1897—1898 рр. Велике враження справила на Райнера збірка С. Ґеорґе «Das Jahr der Seele» («Рік душі») (1897), безпосередньо емоційна й позбавлена складної символіки та екзотики. У листі до Г. Понгса від 17 серпня 1924 р. Рільке пише: «“Рік душі” Стефана Ґеорґе став для мене знаменним із самого початку; але він відкрився для мене як переборення тільки тоді, коли я почув поета, що читав… вірші в гуртку Лепсіуса».

16

Гуґо фон Гофманнсталь (1874—1929) – австрійський поет і драматург; неоромантик; автор лібрето для опер Р. Штрауса та драм («Електра»), мораліте («Кожен»), оповідань (УСЕ. – К.: ПВП «Всеувито»; Л.: ЛДКФ «Атлас», 2001. С. 350).

17

Серен К’єркеґор (1813—1855) – данський філософ, попередник екзистенціалізму; розрізняв три стадії екзистенції: естетичну, етичну й релігійну, людина проходить ці стадії на шляху до Бога: особа, яка перебуває на першій стадії, досягає емоційної насолоди, відмовляючись від осягнення істини свого існування, що веде до відчаю, який на другій, етичній, стадії призводить до усвідомлення людиною необхідності звернення до Бога; головним мотивом творчості було дослідження екзистенціального страху (УСЕ. – К.: ПВП «Всеувито»; Л.: ЛДКФ «Атлас», 2001. С. 637—638).