Всего за 69.9 руб. Купить полную версию
Зробила.
Прибігає змія до тієї річки, перекинулась зараз щукою – давай гонитися за тією рибою: що хоче вхопити, то окунь повернеться своїм пірцем гострим до неї, то вона й не візьме його. Гонилась, гонилась – так-таки й не вловила та надумала воду випити. Стала пити; пила-пила, напилась багато та й лопнула.
Ото тоді та дівчина, що була рибою, й каже тому парубкові, що був річкою:
– Тепер ми вже не біймось! Ходімо до твоєї господи; то ти підеш у хату, та гляди: усіх поцілуєш, тільки дядькової дитини не цілуй, бо як поцілуєш ту дитину, то забудеш за мене. А я наймусь у цім селі до кого-небудь.
Ото він прийшов у хату, з усіма поздоровкався та й думає собі: «Як же мені не поздоровкатися з дядьковою дитиною? Таж вони подумають щось погане про мене».
Поцілував і дитину дядькову. Як поцілував – так і забув за ту дівчину.
Ото побув він дома півроку та й задумав женитися. Йому нарадили одну гарну дівчину, щоб він її брав; а він за ту й забув, що його вирятувала від змії, з іншою заручився.
От перед весіллям, так увечері, кличуть на шишки молодиць. Прикликали і ту дівчину, що він з нею тікав, – хоч її ніхто й не знав, що вона за дівчина. Стали бгати шишки; та дівчина зліпила з тіста голуба й голубку та й пустила додолу, а вони й стали живі. Голубка й почала говорити до голуба:
– А ти забув, як я за тебе ліс викорчувала й там пшеницю посіяла, а з тієї пшениці спекла паляницю, щоб ти до змії відніс?
А голуб каже:
– Забув, забув!
Потім знов голубка каже:
– А ти забув, як я за тебе гору розкопувала й туди Дніпро пустила, щоб байдаки ходили до комор і щоб пшеницю ти продав на байдаки?
А голуб каже:
– Забув, забув!
Потім знов голубка каже:
– А ти забув, як ми ходили вдвох за золотим зайцем? Ти й за мене забув?
А голуб каже:
– Забув, забув!
Тоді парубок і згадав за ту дівчину – за цю-таки саму, що голуби поробила, – та ту другу покинув, а з цією оженивсь. І тепер живе так добре!
Про стрільця
Був собі один стрілець і мав одного сина із роду. Більше йому не було як сім років. І пішов він у ліс стріляти, і жодної птиці не стрілив, аж одного зачепив такого, що й не бачив ніколи. А то був перший змій. Він стріпнувся та й сів на дереві і говорить до стрільця:
– Ну що, – говорить, – стріляй!
А той злякався. Змій каже:
– Стріляй! Коли ти перший раз наважився стріляти, стріляй і у другий.
Коли той вистрілив, змій і розсміявся. От той налякався так, що не пам'ятає нічого. От змій знову став птахом, та й знову каже:
– Стріляв ти двічі, стріляй утретє, так будемо тепер споритися.
Коли той у третій раз вистрілив, той аж упав, увесь ліс завернуло, – знову стрепенувся і став змієм, паном став у чоловічому стані. Стрілець став і руки опустив.
– Ну, – говорить змій, – що буде з нами, стрілець? Чи будемо битися, чи миритися?
– Будемо миритися.
– Ні, – говорить змій, – будемо битися, бо ж ти мене перший чіпав.
– Та то я з дурної голови, прошу пана, – каже.
– Сідай, – каже змій, – на мене.
Той боїться.
– Сідай, – каже.
Мусів сідати. Тоді виніс його на дерево, а потім так, як сидів, та й пустив його… Той як упав, то й кості розсипалися стрільцю. Тоді знову у другий раз сідає, той пускає його удруге знову. Тоді кості його узяв зібрав і знову зробив чоловіком.
– Ну, стрілець, – каже, – що буде: чи будемо битися, чи миритися?
– Будемо миритися.
– Е, ні, – каже, – ти мене не на добро зачепив, щоб миритися. Сідай у третій раз.
Тоді пускає його знову на землю. Стрілець летить. Убився зовсім на смерть. Тоді знову у третій раз оживив його.
– Ну, тепер, – каже, – чи будемо битися, чи миритися?
– Ні, тепер, – каже, – пане, я тебе побив, а ти мене, зробимо мир.
І зробили мир між собою.
– Ну, тепер маєш одного сина, пришли до мене на службу, я йому заплачу великі гроші, а як не пришлеш, то тепер роздеру на пір'я, що з тебе і звання не стане.
Ну, той підписався:
– Пошлю, – каже.
Ну, тепер дає йому змій шовкового клубка і каже:
– Куди буде той клубок котитися, туди твій син хай іде.
Прийшов стрілець додому, сів коло стола та й журиться. А його жона каже:
– Чого, старий, зажурився?
– Єдиного сина, – каже, – дождалися, та й того треба лихій силі посилати на службу.
Тоді дав йому клубочка та й каже:
– На, сину, куди буде клубочок котитися, туди й ти іди за ним і не дивися ні на людей, ні на ворони, ні на сороки, тільки дивися на цей клубочок, куди він котиться.
Прилетів змій додому та й каже жоні своїй і дітям, а в нього було три дочки:
– Ну, – каже, – побилися ми з стрільцем. Приїде до нас на службу парубок. Як тільки чогось не зробить, так я його зараз вб'ю і обід з нього зроблю.
То батько розумний, мати розумна, а менша дочка і ще розумніша була, – знала, на чім світ стоїть. Не вспів сказати батько, а вона вже й знає, що йде той хлопець. Пішли вони всі троє купатися в море, та на віддалі одна від одної…
А той парубок задивився на ворони і на сороки і клубочка загубив і став на багні, на такому болоті, що й не чув зроду, і плаче. А менша дочка серце мала дуже добре, вже й прилетіла і каже:
– Нащо ти задивився і спустив клубочка – свою дорогу? Тепер сідай на мене.
А вона крила має. Сідає той на неї, як на коня. Вона свиснула раз, в другий раз, клубочок йому звився знову у руки.
– Знай, – каже, – Петрусю, бережи свого клубочка, бо я знаю, куди ти йдеш, бо йдеш ти до мого отця.
Тоді покинула вона його і полетіла до моря. А він йде дорогою, знову дорога стала йому вимощена, вона йому так зробила. Іде він понад морем, купаються вони. Він підкрався і в тої меншої одяг забрав. Тї дві старші сестри з тої сміються, а вона плаче.
– Ей, – каже, – як у Бога віруєш, віддай мені той одяг, я тобі у великій пригоді стану, бо я знаю, що ти ідеш до мого отця на службу. Як прийдеш до отця, то зайди потім до моєї хати, я тобі щось пораджу.
Петрусь віддав їй одежу. Приходить до палацу зміїного, а змій живе, як і всі люди. Заходить він у палац.
– Ну, – каже змій, – здрастуй, що ти прийшов?
– Прийшов, – каже, – прошу пана, до пана.
– Іди ж ти, – каже, – на кухню і проживай.
От він повечеряв і заходить до неї, до тої панянки.
– Знаєш, – каже вона, – щоб тобі батько не загадав зробити, то прийдеш до мене у пізнім часу, щоб батько не знав, то я тобі буду помагати.
Приходить він на другий день до змія, той йому і каже:
– Іди ти на цілий день спати, а на ніч на роботу ставатимеш, я тобі буду загадувати.
Пішов той. Вечором змій каже йому:
– Знаєш ти що? Ти прийшов до мене на службу, я тобі буду загадувати роботу. Іди ж ти мені – бач отой ліс? – щоб ти його викорчував за ніч і дрова у костри склав, купця знайшов, спродав і гроші мені приніс. А скоро ти не зробиш, то мій меч, а твоя голова з плеч. Ну, що ж, малий, зробиш?
– Зроблю, – каже.
– Я тобі заплачу триста талярів.
Тоді йде він до неї, до тої панянки.
– А що, – питає, – казав батько?
– Казав, – каже, – щоб я ліс вирубав, у костри щоб склав, продав і гроші йому віддав. А де ж мені за ніч оце встигнути?
– Не журися, – каже, – Петрусю, лягай спати, я постараюся тобі все зробити.
Вона його покохала та й – жаліє. Він ліг спати. Вона вилітає у глуху ніч в ліс. Свиснула раз, удруге, в третій раз свиснула. Тоді дияволи налетіли, та стільки їх, що й ліс укрили.
– Ти чого, панно, нас потребуєш?
– Потребую, – каже, – постарайтесь, щоб ліс вирубати за ніч, дрова у костри скласти, купця знайти, продати і гроші мені принести.
– Добре, панно, – кажуть, – постараємося.
– Змилуйтеся, – каже, – старайтесь, як можна, я вам буду вдячна.
Ті зрубали, продали і гроші принесли до світа. Сплянтували (розрівняли) ліс, плянту зробили, що й кореня не видно. Тоді будить вона його рано і каже:
– На гроші батькові моєму, і як буде питатися, хто зробив, хто помагав, кажи: хто зробив? Я, а помагали батько, мати, брати, сестри.
Пішов. Питає змій:
– Хто помагав?
– Батько, мати, родичі.
– Брешеш, – каже.
– Ні, – каже, – ти сам, пане, брешеш, бо ти мені загадав – я мусів старатися.
– Як? – каже. – Його років двадцять треба рубати, а ти то зрубав за ніч?
– А нащо, – каже, – пан загадав мені? Я мусів старатися.
Той йому одказує:
– Ну, – каже, – коли ти так постарався, щоб ти мені ту ніч зорав теє поле, щоб пшеницю засіяв, щоб пшениця за ніч уродила, щоб ти її зжав, склав у копи, знайшов купця, продав і гроші мені приніс і щоб сказав, скільки кіп маєш, щоб змолов і щоб сказав, скільки дає копа, щоб приніс мені на пробу пшениці.