Всего за 69.9 руб. Купить полную версию
– Йдемо сватати. Нà оцю книжку, цю бороду й ріжок з килима-самольота, бо витязька не буде твоїм словам вірити.
Прийшли в палац. Старша дівка каже:
– Ну, молодий королю, першим ділом скажи, як було…
– Багато говорити, а нічого слухати, – відповів король, як навчив його Єруслан. – Нà книжку і читай.
Взяла книжку і бачить – усе так, як вона записала. Але не вірить:
– Ти вчений і все зі своєї голови придумав.
Тоді король вийняв золоту бороду:
– Нà дідову бороду.
Але вона каже:
– Це не дідова, таких борід досить.
– Не віриш? Тоді ось ріжок з твого килима.
Витязька аж зблідла:
– Ану, сестри, занесіть мій килим-самоліт.
Занесли. Приклала той ріжок – він якраз пасує.
Тоді витязька повірила. І нараз встали всі троє і їдуть до короля. Вийшли в поле. Бачать – криниця в холодку. Каже дівчина:
– Сідаймо спочити – дамо коням сіна.
Сіли і поїли. Витязька прикинулась, що спить. І Єруслан каже королеві:
– Ну, повартуй, бо я ще не спав, відколи тебе сватаю.
Заснув твердим сном. А король повартував недовго – задрімав і сам. Старша дівка встала, взяла шаблю і відтяла Єруслану ноги. Витязь почув, що його заболіло, і нараз прокинувся:
– Ой, я добре походив!
Король пробудився. Побачив, що сталося, й почав плакати.
– Ну, не плач, – заспокоює його Єруслан. – Казав я тобі, щоб ти повартував.
Король мусив залишити витязя, бо не міг його ні повести, ні понести. А Єруслан зостався на дорозі, і всі обходили його. Подумав собі:
– Потягнутися би в ліс, щоб люди мене не боялися.
Поклав ноги в кишені й потягнувся до лісу. Раз – біжить на нього лев. Силач схопив лева і положив під себе.
– Відпусти мене, – заговорив лев, – бо біжить за мною витязь Тимко Безрукий.
– Ні, не пущу, хай іде сюди!
Прибіг Тимко Безрукий, а Єруслан і його схопив і положив під себе. Той почав проситися:
– Пусти мене, Єруслане Лазаровичу, будемо братами до самої смерті. Ти будеш старший, а я – молодший.
Єруслан їх відпустив – і Тимка, і лева. У Тимка були ноги, в Єруслана – руки. Могли одне одному трохи допомогти.
Єруслан каже:
– Тимку, сюди народ ходить по дрова. Попроси сокири, я нарубаю дерева і зробимо хату.
Пішов Тимко і приніс сокиру. Нарубали дерева й поставили хату.
Але недалеко було місто, де жив один цар. Була в нього дочка, яка ніяк не могла вийти заміж. Дивилася на портрети і не могла вибрати собі легіня. Батько їй каже:
– Донько, чому не віддаєшся?
– Тому, що немає по мені легіня. Ми зробимо так. Покладете мені на голову вінок, і я вийду на найвищий, дванадцятий поверх. Хто пострілом зіб’є мені вінок, за того і вийду – хоч принц, хоч простак.
І цар розіслав по світу новинки з об’явою: «Хто моїй дочці зіб’є одним пострілом з голови вінок – за того вона вийде».
Дістав оту новинку і Тимко Безрукий. Читає і сміється. Єруслан питає:
– Чого ти смієшся?
– Сміюся, бо тут таке смішне написано.
– Ану, дай мені новинку.
Прочитав Єруслан царську об’яву й думає: це може бути правда!
І почав сходитися народ до царя з усієї держави. Каже Єруслан:
– Тимку, неси й мене.
Прийшли вони і бачать: витязі один за одним почали стріляти, але бояться, що уб’ють царівну. Каже Єруслан:
– Тимку, йди до царя і скажи, аби привіз найбільшу гармату.
Тимко пішов і передав цареві слова Єруслана. Цар наказав запрягти шість пар коней. Привезли гармату і величезну кулю.
Стрілив Єруслан – і вінок одразу полетів з голови царівни. Народ заплескав у долоні. Царська донька спустилася вниз і підійшла до Єруслана Лазаровича. Друзі повернулися з царівною до своєї хати, і Єруслан каже:
– Тимку, оце твоя жінка.
– Не моя, – відказує Тимко, – бо ти вінок збив.
– Так, але мені жінки не потрібно – бачиш, я без ніг.
– І я не можу її взяти, бо не маю рук, – не пристає Тимко.
– Ну, коли не можеш, то не буде ні твоя, ні моя. Буде нашою сестрою. Але не смій її чіпати, бо голову зніму.
Через якийсь час молода царівна геть змарніла. Єруслан у всьому запідозрив свого побратима і дуже розсердився:
– Тимку, що ти робиш? Казав я тобі, аби ти взяв її за жінку. Не схотів, відмовився. А тепер її чіпаєш? Голову зніму!
– Я їй нічого не роблю, – відповів Тимко.
Покликали царівну. Єруслан питає:
– Сестро, скажи правду, чіпає тебе Тимко? Але чисту правду, бо обом вам постинаю голови!
– Ні, він мене не рушає, – сказала царівна.
– То що тобі є?
– До мене щоночі прилітає шаркань (дракон) і ссе мої груди.
– В який час?
– О дванадцятій.
Єруслан подумав і сказав:
– Ну, Тимку, ти станеш у дверях, а я – біля вікна. Коли шаркань з’явиться, ми спіймаємо його.
О дванадцятій годині дванадцятиголовий змій спустився біля хати і тягне свої голови прямо до дівчини. Єруслан схопив його за шию і гукає:
– Тут є, брате!
Шаркань почав проситися:
– Єруслане Лазаровичу, відпусти мене…
– Не пущу, бо ти мою сестру зовсім виссав!
– Я більше не прийду, тільки відпусти.
– Пущу тебе, якщо принесеш цілющої і живлющої води.
– Принесу.
– Але не думай, що втечеш від мене, я тебе знайду і в другій державі!
– Ні, не втечу. Принесу…
Єруслан його пустив. Шаркань приніс у двох ротах води. Єруслан не вірив. Відрубав одну зміїну голову, а потім помазав цілющою водою, приложив до шиї і помазав живлющою водою. Голова ожила. Тоді відпустив шарканя. У кишенях знайшов свої ноги, змочив цілющою водою, приставив їх до тіла і змочив живлющою водою – й ожили його ноги, почав ними ходити. Питає Тимка:
– Ну, братику, а де твої руки?
– Немає.
– Зараз будуть!
Помазав Єруслан Тимкові культяпки цілющою й живлющою водою – і стали в Тимка руки. Єруслан йому сказав:
– Бери собі царівну за жінку, а я піду геть.
Вийшов на одне поле. Побачив чоловіка, який пас свиней. Підійшов ближче і впізнав у ньому короля, якого він женив. А король його не впізнає.
– Що ти тут робиш? – спитав Єруслан. – Чому пасеш свині? Ти ж король!
– Так, я король, багатий, а пасу свині. Мушу пасти, бо знайшла мене біда. Один витязь, Єруслан Лазарович, висватав за мене кляту витязьку, а вона йому за те відрубала ноги, і він загинув, а мене примусила пасти свої свині. У дворі поставила три шибениці: як прижену свиней зарано – повісять, якщо якусь загублю – теж повісять.
Єруслан каже:
– Чи є в тебе гроші?
– Трохи є.
– Тоді йди до міста і купи три залізні прути.
– Не можу йти, бо свині погубляться.
– Не бійся, я їх попильную.
Пішов король плачучи. Купив прути і приніс. Помахав прутом Єруслан і каже:
– Добрий. А тепер жени свиней додому.
– Не жену, бо мене повісять.
– Не бійся, не повісять, лиш жени.
Пішли через поле. А там була вода, а через воду міст. Як вийшли на міст, стала одна велика свиня поперек моста і не пускає інших.
– Чому ця свиня не пускає інших? – питає Єруслан.
– Чекає, бо на мості я кожний раз мушу поцілувати її в рийку.
Єруслан каже:
– Тепер піду й поцілую я.
Схопив свиню за ногу, вдарив нею об міст і кинув у воду. Інші пострибали за нею й потопилися. Король плаче:
– Тепер я загину!
– Не бійся, не загинеш. Йдемо сміло!
Він став біля воріт, а короля послав у палац до витязьки. Вона питає:
– Чому ти так рано пригнав свині?
– Я їх не пригнав, – відказує король. – Свині потопилися.
– Тоді йди повісся!
Тоді озвався Єруслан:
– Ану, тихо, гадюко!
Вона впізнала його голос і зразу замовкла. Єруслан схопив витязьку, кинув її на землю й почав бити залізним прутом. Поламав один прут і питає:
– Яку силу чуєш?
– Ще центнер зерна могла би підняти.
– То забагато тобі! – сказав Єруслан і поламав на ній другий прут.
– Ну, а тепер яку силу чуєш?
– Можу ще підняти мішок пір’я.
– Це теж забагато! – і Єруслан поламав на ній і третій прут.
– Ну, гадюко, яку силу чуєш?
– Може, якесь решето гусячого пуху ще підніму, а може, і ні.
– Цього тобі досить. Тепер будеш знати, як свого чоловіка шанувати. Дивись, коли наберешся сили, то я знову її з тебе виб’ю, як не будеш чоловіка поважати!
Король був би і не відпустив від себе Єруслана, але той сказав:
– Не можу залишитися, бо мушу ще й свою долю шукати.
Повернувся він до свого батька. Дивиться, а той уже старий та ще й коростявий, сліпий. Собаки його лижуть. Єруслан каже:
– Чому ви, діду, дожилися до такої старості? Ви ж були царем. Хіба у вас немає дітей, щоб вас доглядали?