Всего за 69.9 руб. Купить полную версию
– Як не приведеш мені таку дівчину, якій пари немає на світі, то твоя бідна голова заплаче.
Пішов Тридцять Перший до свого коня.
– Що маю робити? Де знайду таку дівчину?
– Не гризися, – мовив кінь. – Іди й скажи цареві, аби дав тобі шовкового полотна, золотих перснів, діамантових ковтків, коштовних намист і срібний корабель.
Цар дав Тридцять Першому все, що той попросив.
На срібному кораблі хлопець поплив зі своїм конем по синьому морю. Пливли три дні й три ночі, а відтак причалили до Зеленої землі. За порадою коня, хлопець порозвішував на щоглах шовкові полотна, поначіпляв, де тільки міг, золоті персні, діамантові ковтки, коштовні намиста. Сам сів і чекає.
На березі з’явилася така файна дівчина, якій пари не було у світі. На сонце – і то можна було дивитися, а на неї – ні. Прийшла на срібний корабель і почала собі вибирати шовк, приміряти ковтки, персні та намиста.
– Ой, які чудеса ви привезли! – хвалила.
Дивилася у люстерко й милувалася прикрасами.
А в цей час повіяв сильний вітер, і корабель полетів від берега. Коли дівчина спохопилася, було уже пізно.
Цар зрадів красуні й хотів повінчатися. Але вона сказала:
– Я не буду твоєю, поки не приведеш сюди усе моє стадо.
Тоді цар покликав Тридцять Першого:
– Як не приженеш її стадо, станеш коротшим на голову!
Хлопець пішов до коника уже сам не свій.
– Не сушися, легіню, – порадив йому кінь. – Скажи цареві, аби дав нам три бочки смоли, дев’ять волових шкір і ще аби підкував мене п’ятипудовими підковами.
Цар наказав усе приготувати. Тоді кінь загорнувся в дев’ять волових шкір, обмастився смолою і попливли вони з Тридцять Першим на срібному кораблі до Зеленої землі.
– Копай глибоку яму, а потім лізь на найвище дерево, – порадив далі кінь.
Засукав хлопець рукави і викопав глибочезну яму. Потім виліз на найвище дерево й чекає. А кінь скочив у яму, витягнув з неї голову і так заіржав, аж листя затрусилося. Це вчув дикий кінь, який пильнував стадо, і прибіг на іржання, сиплячи іскри з ніздрів. Тим часом кінь хлопця сховався у ямі. Коли дикий відійшов, знову почулося іржання. Прибіг – ніде нікого. Отак кінь-вартівник кидався два дні та вже ледве ноги волочив за собою.
На третій день кінь легіня вискочив із ями, і почалася битва. Билися так, що в обох копита палали, як вогонь. Кінь-вартівник не витримав, звалився на землю. Хлопець спустився з дерева, загнуздав його і погнав на корабель. Услід рушило все стадо.
Перепливли море, прийшли до царя. Але дівчина знову відкладає весілля:
– Поки моє стадо не подоять, я не піду до шлюбу!
Цар нараз покликав Тридцять Першого і передав бажання красуні.
– Подоїш її стадо або голову втратиш! – пригрозив.
Пішов легінь до коня і розповів про свою біду.
– Не гризися, – втішив кінь. – Вдариш обухом по голові безрогу корову, і стадо саме подоїться.
Тридцять Перший все так і зробив. Величезні казани були повні молока.
– Ходім тепер вінчатися, – умовляє цар дівчину-красуню.
А вона відказує:
– Треба молоко ще скип’ятити, і най у ньому скупається той, що подоїв стадо.
Цар знову покликав Тридцять Першого. Коли почув легінь його розказ, то перелякався. Та коник заспокоїв:
– Лізь у той казан, котрого я оббіжу три рази.
На видовище зібрався увесь двір. Кінь оббіг тричі той казан, у якому молоко кипіло. Хлопець шубовснув, покупався і зробився у тисячу раз файнішим, як був.
Царю теж закортіло стати таким вродливим, і він, не довго думаючи, стрибнув у гаряче молоко. За ним тільки забулькало.
Тоді Тридцять Перший оженився на дівчині-красуні і сам став царем. А старший брат від заздрощів тріснув.
Про трьох братів і трьох сестер, яких віддали за трьох шашів
Було, де не було, у сімдесят сьомій державі, за скляною горою, за панською бородою. Так би пани держалися на силах, як пісок на вилах. Був один Минька – носився злегенька, мав штани полотняні, а дерся на стіни дерев’яні.
Був один чоловік і були у нього три сини й три доньки. Перед смертю скликав він дітей і наказує:
– Кожний із синів одну ніч має спати на моїй могилі. А тим часом до кожної з доньок прийде її жених. Котрий котру вибере – за того й віддавайте.
Помер чоловік. Старший син зібрався на могилу. Але боявся вночі спати на кладовищі й заночував у сусідській стайні.
Настала друга ніч. Зібрався середущий. Та й цей побоявся спати на могилі – пішов до сусідів.
А сестри помалу почали віддаватися. Як старший брат зібрався на могилу, прийшов жених за старшою сестрою. Звали його Шашем. На другу ніч прийшов жених до середущої сестри. Він теж звався Шашем…
Настала третя ніч. На батькову могилу пішов молодший брат. Запалив собі свічку, сидить і дрімає.
Раз прилетіла вила (фея) – злопотіла крилами й загасила свічку.
– Погано робиш, – каже хлопець, – бо впотемку не будемо нічого говорити. А я хочу з тобою порадитися.
– Ну, якщо так, то запали свічку.
Хлопець знову засвітив і почав казати:
– Будь така добра, вило, порадь, яким способом я міг би взяти царську доньку.
Вила йому каже:
– Я тобі пораджу, якщо ти добрий стрілець… До того царя важко дістатися чужому, бо на палаці сидить півень, що бачить чужого від самої границі. Коли хтось підходить, півень зразу піє – дає знати стражникам. Якби ти з границі міг його застрелити, то пройшов би до царя і взяв його доньку.
– Я спробую…
Ранком хлопець вернувся додому, а тим часом віддалася й третя, молодша, сестра, її жених також звався Шашем.
Наймолодший брат зарядив рушницю, сів на коня і їде до царя. Коли приїхав на границю, вистрілив і вбив царського півня. Поскакав до палацу, а стражники на воротах сплять, ніхто не зупиняє. Відчинив двері й поклонився:
– Добрий ранок вам, пресвітлий царю!
– Доброго ранку. Що ти хочеш?
– Я приїхав за вашою донькою!
Цар подумав і сказав:
– Ну, раз ти міг дістатися до мого палацу, то буде твоя.
Справили весілля.
Хлопець вертається додому з молодою жінкою. Раптом на дорозі їх зупинив жебрак. Припросився на царську карету. Їдуть, їдуть… Коли хлопець дивиться – ні царівни, ані жебрака!
І йде по світу шукати свою жінку.
Приїхав він до старшої сестри. Дуже йому зраділа та каже:
– Ой братику, мушу тебе сховати, бо скоро мій чоловік повернеться і тебе загубить.
– Який дає знак?
– Кине кам’яного м’яча.
Як упав кам’яний м’яч, старша сестра сховала брата під коритом.
Заходить Шаш:
– Кажи, котрий брат зайшов до нашого палацу – якщо старший, злою смертю загине, якщо середущий – злою смертю загине, а якщо молодший – лишу йому життя.
Молодший брат виліз з-під корита. Погостилися, і Шаш йому сказав:
– Тобі треба йти до поганого царя. Якщо будеш мудрий – візьмеш від нього свою жінку, а ні – пропадеш.
Хлопець їде далі. Приїхав до палацу середущої сестри. І та дуже зраділа йому:
– Ой братику, добре, що ти зайшов. Та сховаю тебе під корито, бо як прийде чоловік, то може тебе знищити.
– Який знак дає?
– Кине кам’яного м’яча.
Як упав кам’яний м’яч, хлопець сховався під коритом. Шаш зайшов і каже:
– Котрий брат у нас? Якщо старший – злою смертю загине, якщо середущий – злою смертю загине, а якщо молодший – життя йому дарую.
Тоді молодший брат вибрався з-під корита. Сіли за стіл. А як погостилися, каже Шаш хлопцеві:
– Мусиш поспішати і до третьої сестри тепер не заходь. Я тобі скажу сам, що маєш чинити. Ми, троє братів, уже третій рік воюємо з поганим царем, хоча він – наш няньо. Коли приїдеш у палац, його не буде дома. А коли повернеться додому, зразу почне тебе пригощати. Та дасть тобі слабого вина, а собі наллє дужого. Ти при ньому вино обміняй. Цар розсердиться і закричить, чого не береш те, що тобі дають. Спитай: «А ти чого не даєш порядного вина?» Поганець погодиться міняти, бо в нього й так буде більша сила. Якщо жона стане тобі служити, помагати – ти його уб’єш, а якщо ні – загинеш.
Та й приїхав хлопець до царя. Жінка налякалася:
– Ой, я дуже рада, що бачу тебе, але не знаю, чоловічку, чи не загинемо обоє.