Всего за 69.9 руб. Купить полную версию
Привезли його до царевича і вкотили в хату. Царевич і жінка Соломонова засміялись та й кажуть:
– А чого тобі тут треба?
– Приїхав, – каже, – вас побачить.
– То випий же з нами хоч чаю.
– Не хочу, – каже, – вставати з своєї землі, подайте сюди.
А жінка каже:
– Ото дурний! Отак і вік з таким дурним скоротала, але тепер він в наших руках.
Дала Соломонові чаю. Царевич пішов й приказав зробити шибеницю на Соломона. Випили чаю, а царевич і каже:
– Йди з нами, Соломоне, на балкон.
– Ні, – каже, – з своєї землі не оступлюсь, хіба винесете мене.
Царевич приказав винести його на балкон. Сидить царевич з Соломоновою жінкою на стільцях, а Соломон – в тачці. Царевич показує на шибеницю й питає Соломона:
– Кому то хата строїться?
– Або тобі, або мені, але скоріш тобі, – каже Соломон.
Ті обоє засміялись та й кажуть:
– В наших руках, а ще каже, що шибениця скоріш на мене, ніж на нього.
Соломон просить царевича:
– Нехай я перед смертю хоч заграю.
Як заграв в одну сопілку, – ого! Біле військо біжить, як може заскочить. А царевич питає:
– Що то таке?
– То, – каже, – моя смерть.
Як заграв у другу сопілку, – червоне військо летить як може. Царевич питає:
– Що це таке?
– Це, – каже, – вибігає моя невинна кров.
Як заграв у третю сопілку, – чорне військо в одну мить прилетіло.
– А це що таке?
– Це, – каже, – чорти по твою душу приїхали. А що я на твоїй землі, то й повішу тебе.
Як крикнув на своє військо, та царевич і шмигнув вверх на шибеницю.
Цариця тоді в ноги Соломонові:
– Прости, – каже, – мені, мій голубчику.
– Ні, – каже Соломон, – бісова віра! З тобою вже мені не жити.
Приказав зараз прив’язати її косами до конячого хвоста й пустити його в чисте поле. Отакий-то був премудрий Соломон!
Суд Соломона
Було собі три брати. Їден же такий, – ніяк не може нічого всмак попоїсти, а другий знов такий, що ніяк не може господарства розвести, а третій, – сміх казати, – оженився та жінку дуже лиху взяв. Такі-то три брати, сказано – біда! В біді чоловік без ради не буде. Всім трьом погано, всі три радяться…
Далі кажуть:
– Ходімо до премудрого Соломона, він нас порадить.
Приходять до царя. Спершу старшого впустили до нього. Розказує старший йому. Вислухав цар – і крикнув:
– У ліс!
Середульший входить, йому Соломон крикнув:
– Рано вставай.
Вже йде той, що жінку має лиху. Розказав Соломонові.
– В кузню, – крикнув цар.
Зійшлися брати, розпитали один у другого. Самі собі не вірять, щоб це Соломон їм так порадив, не хтять вони робити того нічого, що чули у Соломона.
– Ет! Це дурисвіт якийсь, нам така біда, а він що плете…
Але далі радяться, що не трудно. Можна спробувати того, що він нам каже. Іде старший брат у ліс… В лісі дивиться: люди зрубали дерево і ніяк не вкладуть на віз дуба того. Став він помагати тим людям, став помагати, поподвигавсь-таки добре, вернувсь додому, з’їв хліба, такий йому хліб смачний придався, ще й не їв він такого смачного хліба ніколи. Розказує він братам, вони роблять і собі теє, що сказав їм Соломон. Почали робити. Середульший став рано вставати. Почало господарство поправлятись. Знаєте, як він раньше всіх встане, а пізніше всіх ляже, у нього скрізь робота, скрізь лад… Менший дивиться на тих братів, йде до кузні: що ж він бачить там? Нічого більш, окрім того, що залізо в огні і під молотом м’якшає.. Гріють, думає він, ковалі залізо, можна і мені жінку попогріти… І справді, жінка таки зм’якла трохи… Так вийшло з тими братами…
Як Соломон помирив братів
У дні Соломона жив чоловік і мав він трьох синів. Коли той чоловік помирав, то покликав своїх синів і сказав їм:
– Є у мене клад в землі, і сховав я в тому місці три скриньки, що стоять одна на одній. Після моєї смерті старший син нехай візьме верхню скриньку, середній – середню, а менший – нижню.
Після смерті батька сини відкрили скриньки перед людьми. У верхній було повно золота, в середній – купа кісток, а в нижній – сама земля. І були між ними сварки та бійки і пішли вони до Соломона.
Розумний Соломон розсудив їх так:
– Золото – старшому, худоба (тобто кістки) – середньому, а виноградники і ниви із збіжжям (тобто земля) молодшому. Батько ваш був мудрим чоловіком і розділив своє добро між вами ще за життя справедливо.
Йосип та його брати
Було дванадцять братів. А тринадцятий вродився Йосип. Йосип був такий поважний і розумний, що батьки його дуже любили.
А старші браття пасли худобу десь дуже далеко на полі. Старших родичі гірше кормили, а Йосипа ліпше дозирали і з їдою, і з одягом – з усім. Тоді старші браття його зненавиділи. І просили тата й маму, аби пустили Йосипа з ними в поле. Вони поклали його на коня і повезли з собою. А там хотіли його знищити, бо думали, що їм більше їди лишиться, та й жалували п’ятирічного вбивати. Порадилися і кинули його в криницю. Тота криниця була дуже близько попри головну дорогу.
Їхали чумаки з цеї держави в іншу і коло тої криниці стали напоювати воли. Крутять вони води, дивляться: хлопець у криниці голий сидить. Чумаки його відти вибрали і питають:
– Чого ти тут, у криниці?
– Мене браття кинули тут, аби я втопився.
Тоті чужі люди зрозуміли, що браття вже й так його знищать, і закликали братів до криниці, і цього хлопця в них купили. І завезли його в другу державу, і там перепродали панові, що не мав дітей, а мав великі маєтки, і хлопець був у того пана наймитом.
Коли він підріс у пана до п’ятнадцяти років, то зачав розгадувати сни. Панові снилося, що вийшли з Чорного моря сім дуже ситих коров, а відтак виходять сім худих, і ті худі пожерли тих ситих. Пан рано встає і розказує, що йому снилося. А Йосип говорить, що сім рік буде великий урожай, а відтак сім рік буде великий голод. Що коштує тепер пшениця, то буде в десять разів більше коштувати.
Як у тій державі кому що снилося, то йшов до Йосипа. І що він кому сказав – так все і було. Пан спитався Йосипа, що робити.
– Великі шпихліри (зерносховища) будуйте, і скуповуймо хліб, – сказав Йосип.
Відтак, як минуло сім років, постав великий голод. І тато Йосипа післав його братів у тоту державу купити збіжжя. І вони попадають до Йосипа, до свого брата, і просять, аби він їм продав сім мішків пшениці. А він їх питає:
– Звідки ви є?
Вони йому кажуть, звідки та й що. Він їх питає, як вони називаються, чи мають тата, маму.
– А гроші маєте?
– Маємо. Тато дав гроші на шість мішків пшениці.
– А голодні-сте?
Він їх пізнав, а вони його не пізнають. Він їм дав хліба, вони розділили його і з’їли, та й беруть їдять пшеницю – такі голодні. А Йосип подивився на то і дав їм шість мішків пшениці за гроші, а один передає татові задурно і говорить їм:
– Цей мішок я даю вашому татові. Аби ви в нього не заглядали. Як я зав’яжу, так аби ви передали татові.
І гроші, що тато передав синами, забиває він у татів мішок і каже їм:
– Як це поїсте, приїдете до мене знов, і я знов вам продам.
Вони приїздять з тою пшеницею додому й кажуть:
– Тату, ми купували цю пшеницю в такого й такого пана.
І розказали, що сьомий мішок пшениці він передав татові і сказав їм, аби вони в той мішок не дивилися. Тато подивився в той мішок, а там усі його гроші. Він пізнав їх і каже:
– Господи, що це за добрий пан! Дав пшеницю та й гроші мені вернув!
А сини кажуть:
– Ми не знаємо, чого він так зробив.
Як вони за якийсь час знов приїхали до Йосипа з тими грішми, то той признався, що він їх брат, і пригадав, як вони його вкинули в криницю і як продали. Та сказав, щоби привели до нього тата та й маму, аби вони пережили коло нього голод. А їм буде давати ці сім рік пшениці, аби вони також не померли з голоду.
І забрали тата й маму до Йосипа. І там вони були, поки не було врожаю в їх державі. А відтак повернувся він з ними у свій рідний край.
Самсон
Був такий чоловік Самсон. Він був моцний на цілий світ і мав силу в волоссі. Та мав він коханку. Вона його ніби дуже любила і раз запитала його:
– Ти дуже велику силу маєш. Повідай мені, в чім твоя сила?
А він каже, що в волоссі.
– Якби мене хто обстриг, я вже, – каже, – ніякої не мав би сили.
А вона мала чоловіка поляка і повідала чоловікові: