Всего за 69.9 руб. Купить полную версию
– Знаєш, що мені снилось цю ніч? Такий сон страшний, що я боюся з тобою жити. Якщо ти Бову Королевича не вб’єш, то я тебе покину. Мені снилось, що я їхав десь полем верхи, а напроти мене Бова Королевич. І як налетів на мене, то так і нашпилив списом – заколов. Я боюсь, щоб цей сон не справдився, тому зведи Бову з світа, інакше я тебе покину.
Що робить? Жалко їй сина. Але ж любить Додона. От вона й говорить:
– Знаєш що, убить своїми руками, пролить кров сина – гріх, жалко. Давай я посаджу його в темницю, будем держать його без їжі, нехай він з голоду помре.
– Ну, давай!
Посадили Бову в тюрму. Сидить він там день, два… А все-таки їй жалко було сина. Призиває вона няньку, була в неї така, називалась Дівка-Чорнявка. От вона призвала Дівку-Чорнявку, дала їй хліба й до хліба і каже:
– На, увечері, як буде темно, занеси як-небудь і передай Бові Королевичу.
Взяла та нянька (а вона сильно любила Бову Королевича, хотіла його визволить) і занесла все в тюрму. Він почав просить її:
– Як будеш виходить, відчини тюремні двері і замкни ворота у двір княжого двору, то я втечу.
Вона відчинила і замкнула ворота. Вночі, як стало темно, Бова вискочив і давай тікать. Брав він путь прямо до моря. Біг він, біг, поки зморився, впав і заснув. Йшли рибалки ловити рибу і знайшли сонного хлопця. Подивилися – такий красивий, хороший хлопець.
– Давай заберем його з собою!
Забрали його і пішли до моря ловити рибу. Якраз плив корабель. Плив, плив і пристав до берега.
– Що там у вас? Риба є на продаж? – питають.
– Є! – відповідають рибалки.
Ті прийшли, як глянули на того хлопця, так і кинулися:
– Продайте нам його!
А тим рибалкам що, де гроші взять? Краще хлопця продать… Купці дали добрі гроші, і рибалки продали Бову.
Сів Бова Королевич на корабель, і попливли.
Пливли вони, пливли, поки допливли до одного міста. У тому місті княжив князь Зіндзівей Андронович. Мав дорослу дочку. А в стародавні часи так було: корабель на пристані стає біля міста, і хто там княжить, князь який, чи що, – посилає послів: «Ідіть подивіться, що на кораблі на продаж є і що вони купують?» Знаться, торгівля. У них купувати, а своє продавати.
От так пішли люди і від князя Зіндзівея Андроновича. Прийшли на пристань і як глянули на Бову Королевича, то й забули, чого їх князь послав туди. Тільки на Бову дивились і дивились.
Як вернулись, питає князь:
– Що там є?
А вони тільки за того хлопця і розказують:
– Такий хлопець, такий хлопець, такий хлопець!
А дочка князева як почула, та:
– Гайда, поїдемо побачимо!
Зразу ж князь узяв дочку, поїхали. Як побачили Бову Королевича, то й самі забули за все. І причепилися до команди корабля:
– Продайте нам його.
Ті не хотять, а ці:
– Ні, продайте, бо арештуєм корабель.
Ну, ті вже не мали що робить, продали Бову Королевича князеві Зіндзівею Андроновичу.
От той князь із дочкою ведуть Бову Королевича до себе та й питають:
– Як тебе звуть, хто ти такий, якого роду?
А він не признається, тільки каже:
– Батько мій музика, а мама прачка.
Та ці знов його випитують:
– Якого ти роду, хто ти такий, чий ти?
– Батько мій музика, а мама прачка.
– Ну, – каже князь, – якщо ти простого роду (а Бова уже виріс, стало йому п’ять років, а здоровий, як дорослий чоловік), то я тебе поставлю старшим на стайні, будеш там коням лад давати.
А він думає: «Це мені й треба, я буду собі коня шукать по своїй силі».
От побув він там на конюшні, роздивився, усе взнав, знайшов собі коня.
Почалася війна.
А раніше так бувало: коли який-небудь сусідський князь хоче взяти у другого князя заміж дочку, то присилає листа, пише:
«Дай твою дочку за мене заміж, а ні – зараз прийду і військом завоюю, заберу силою».
От присилає і до Зіндзівея Андроновича листа один князь, на прізвище Духопер. А в тім листі просить: «Віддай свою дочку за мене заміж, а якщо не віддаси, то прийду з військом, розіб’ю твоє військо, заберу твою дочку заміж силою».
От пішов князь Зіндзівей, засмутився, питає дочку:
– Що будем робить? От так і так.
Вона:
– Н-ні! Ніяк! Ніяким родом не хочу, не йду! (А їй уже Бова сподобався. Хоча він молодий, а красивий, здоровий!)
Той Духопер як прочитав листа, що не згодна дочка йти заміж за нього, враз зібрав своє військо, прийшов, оточив місто і давай викликать – виходь на бій (викликать трубою, що називалась бараній ріг).
Зіндзівей зібрав своє військо, вийшов проти тих, а його дочка з Бовою Королевичем вилізли на башту й дивляться.
Почали битися. Раніше не було ще вогнепальної зброї, тільки руками билися, різні шаблі були, навіть сокири. Брали в руки що попало й билися.
Почали битися. Баче Бова Королевич, що вже ті війська душать ці. Він розсердився і каже:
– Я піду на поміч!
Вона не пускає:
– Куди ти підеш? Ти ще малий, чи ти битися вмієш?
– Піду!
Вона не пускає, а він виривається. Вирвався від неї силою і подався вниз. Прибіг на конюшню, кінь у нього вже є. Нема чим воювати – нема шаблі, нема меча. Була мітла така – з терну зв’язана дротом міцно. Він схопив у руки ту мітлу, сів на коня і полетів.
Як вилетів за місто, як почав тією мітлою направо і наліво: махне – так і лежать, махне – так і лежать! Пролетів напрольот те військо Духоперове і всіх положив – зробив дорогу. Повернув коня назад і другу дорогу проклав. Ті бачать, що нема де дітися, злякались – і навтіки! Ці за ними. Розбили, розігнали те військо.
Тоді вже як побачив князь Зіндзівей Андронович, що зробив Бова Королевич, хлопець, батько якого музика, а мама прачка, стрів його з музикою і питає:
– Скажи правду, хто ти такий?
– Батько мій був славний хоробрий князь Гвидон, а мама Мілітриста Кірбітовна, а я Бова Королевич.
– Ага! Он хто ти, хлопче!
Привели його з музикою.
Так минуло день-два чи й три – другий князь, ще й богатир, присилає знову листа, пише: «Віддай дочку заміж, а ні, то розіб’ю твоє військо і силою заберу».
Цей князь був богатир, і батько в нього ще був живий, сильний цар Султан Султанович. Син же називався Маркобрун Султанович. Мав він сильне військо і сам був дужий: голова в нього як пивний казан, між очима п’ятдесят сантиметрів, а очі були, як сито, здорові.
От як прислав він листа до князя Зіндзівея, то всі перелякались. Тільки одна дочка князева не злякалась, бо вже знає, що Бова Королевич – богатир над богатирями, розбив Духоперове військо, вже вона й не боїться. Відмовила відразу й тому.
От той Маркобрун зібрав свої війська, вийшов напроти, ну куди ж там воювать?
А Бова Королевич в кладових свого князя знайшов собі богатирський меч, кінь уже в нього є.
Тільки ті війська почали цих душить, так він як узяв меч, як сів на коня, як вилетів напроти, і прямо до того князя-богатиря, та так його навпіл і розрубав. А потім почав його війська чистить, розбив, розігнав.
А в першого князя, Духопера, був дід чаклун. Уже як Бова Королевич розбив ці війська, той чаклун і каже своєму князеві:
– Знаєш що? Чим ти мене нагородиш, коли я зроблю так, що ти візьмеш дочку Зіндзівея за себе заміж?
Він каже:
– Як так? А Бова Королевич?
– Я його вишлю!
– Ну, все тобі буде, тільки зроби!
Зразу ж той чаклун написав листа до батька богатиря Маркобруна Султановича, пише:
«Цей, що дає тобі листа, – той самий, котрий убив твого сина-богатиря і розбив його військо. Візьми його і зроби з ним що хочеш».
Да… Пішов на хитрість!
Потім з тим листом пішов, уліз до князя Зіндзівея Андроновича в будинок, прямо в спальню, де князь спить, зробився чистим князем Зіндзівеєм (перевернувся на нього). І вийшов з його спальні якраз, коли всі спочивали. Виніс того листа, викликав Бову Королевича і сказав:
– На цього листа, завези до царя Султана Султановича.
Бова подумав, що його просить саме князь Зіндзівей Андронович, якому він служить. А то був чаклун.
Узяв Бова Королевич листа, свій меч, свого коня, сів і поїхав.
А той чаклун зробився пташкою і полетів уперед.
А до того царя Султана Султановича треба було їхати через пустелю. І той чаклун знав, що там буде така спека, що Бова Королевич шукатиме, де напиться води, а він його напоє сонними краплями. Той засне, а цей забере коня і меч.