Всего за 85 руб. Купить полную версию
У середні віки, коли Афіни входили до складу Візантійської імперії, а потім були центром незалежного Афінського герцогства, Парфенон зберігали як пам’ятку, але влаштували у ньому християнський храм, що був присвячений Діві Марії, замість язичницької Діви Афіни. Коли Грецію захопили турки, вони теж не мали наміру руйнувати чудову пам’ятку, але під час однієї з воєн розмістили в ній пороховий склад. Так трапилося, що Парфенон вибухнув. Щоправда, він не був зруйнований повністю, збереглася його чудова колонада, і про загальний вигляд храму ми можемо дістати уявлення. Але значна частина його краси втрачена для нас назавжди. Греки вважають день зруйнування Парфенону днем національної жалоби.
Напроти Парфенону, ближче до північного схилу пагорба, стоїть другий знаменитий храм акрополя – Ерехтейон, названий так за ім’ям Ерехтея, міфічного предка афінян. Від Парфенону він відрізняється значно меншими розмірами і більш складною архітектурою. Серед давньогрецьких пам’яток Ерехтейон є абсолютно оригінальним, не схожим на жодну іншу будову. Всі чотири його фасади мають різний вигляд. Західний фасад оздоблений шістьма тонкими іонічними напівколонами. З північного боку до фасаду прибудований глибокий портик. Південний фасад має вигляд глухої стіни, на тлі якої сприймається невеликий портик, утворений каріатидами – жіночими скульптурами, на які, як на колони, спирається дах.
Процесія дівчат. Східна частина тимпана Парфенону. Мармур. V ст. до н. е.
Портик каріатид розташований не посередині фасаду, а дуже зміщений убік. Східний фасад оздоблений звичайним колонним портиком на уступчастому постаменті. Під час урочистої процесії афіняни обходили храм навколо, і отже, могли спостерігати, як усі його фасади по черзі змінюють один одного.
Як ми вже казали, ансамбль акрополя був асиметричним, але не безладним. Він був добре продуманий і врівноважений. На північ від пропілеїв знаходилася масивна споруда пінакотеки, на південь – тендітний храм Ніки Аптерос. Ця асиметрія врівноважується зворотним розміщенням головних споруд: на півдні – величний Парфенон, на півночі – порівняно малий Ерехтейон. Менші святилища та допоміжні будівлі – будинки священнослужителів і склади – намагалися розміщувати так, щоб не порушувати гармонію.
Ніка, яка розв’язує сандалію. Рельєф балюстради храму Ніки Аптерос
Ерехтейон
Ансамбль акрополя доповнювали численні скульптури богів. Пози, в яких вони зображені, такі жваві і невимушені, такі промовисті, що здається, ніби мармурові боги заселяли афінський акрополь так само, як справжні – Олімп. На жаль, ці шедеври дуже постраждали від часу, від багатьох залишилися лише фрагменти, але й вони можуть дати нам уявлення про великі досягнення грецького мистецтва.
Один з непогано збережених шедеврів акрополя – барельєф з храму Ніки Аптерос, що зображує богиню, яка нахилилась, щоб зав’язати сандалію. Зі скульптур, що прикрашали фронтони Парфенону, до нашого часу дожила лише група мойр, богинь долі, які спостерігають за народженням Афіни. Більша частина скульптурних прикрас не збереглася. Та й у своєму теперішньому стані афінський акрополь вражає своєю гармонійністю і є джерелом натхнення для багатьох художників, поетів та архітекторів.
Глава 5
Архітектура давнього Риму
Рим – місто, якому судилося відігравати надзвичайно велику роль у стародавній та середньовічній історії. Якщо довіряти традиції, він був заснований у VIII ст. до н. е. і довгий час був невеликим містечком, що нічим не відрізнялося серед таких самих містечок-полісів Середньої Італії та сусідньої Етрурії, області, заселеної етрусками. Та легенда розповідає, що під час будування першої міської стіни, на одному з семи пагорбів, що оточували місто, у грунті була знайдена людська голова, якої не торкнулося тління. Римляни та етруски надавали великого значення всіляким прикметам, і ця знахідка була розтлумачена як вісник того, що місто досягне могутності і невмирущої слави. Пагорб, де була знайдена голова, дістав ім’я Капітолій (від латинського слова caput – «голова»). Згодом на цьому пагорбі була поставлена бронзова скульптура вовчиці, що є символом Рима, і храм, присвячений трьом найголовнішим римським богам: Юпітеру, Юноні та Міневрі. Для зведення цього найстарішого римського архітектурного комплексу були запрошені будівельні майстри з Етрурії.
Пов’язане зі знахідкою голови пророцтво справдилося. Войовничі і водночас розсудливі римляни поступово підкорили собі всі міста Італії, у тому числі і ті, що були засновані греками. Прагнучи розширити свій вплив на Сицилію, вони почали війну з Карфагеном, що був центром могутньої держави. Після остаточної перемоги у II ст. до н. е. римляни взяли під свою владу численні карфагенські колонії. Це поклало початок створенню величезної імперії, розміри й багатонаціональний склад якої вражає навіть наших сучасників. Пам’ятки римського будівництва знаходять на територіях таких країн, як Італія, Франція, Іспанія, Португалія, Англія, Німеччина, Австрія, Угорщина, Греція, Болгарія, країни колишньої Югославії, Туреччина, Вірменія, Іран, Сирія, Ліван, Ізраїль, Єгипет, Алжир, Марокко, Туніс. Нога римського легіонера ступала і на землі, що нині належать Україні. Щоправда, могутні завойовники не залишили тут значних матеріальних слідів свого перебування. Але деякий час римські гарнізони стояли в Херсонесі та Ольвії, містах, заснованих на північному березі Чорного моря давніми греками.
Хоча багато визначних архітектурних пам’яток римляни залишили далеко від батьківщини, центром світу для них завжди був Рим. Сюди звозилися численні скарби з підкорених країн, серед них і скарби культурні. Велике місто всмоктувало в себе культуру інших народів, переробляло її на основі власної і, в свою чергу, служило зразком для найвіддаленіших провінцій.
Круглий храм Сівілли в Тіволі. Початок I ст. до н. е. Загальний вигляд і план
Первісно римське будівництво було досить своєрідним. Давньоіталійські домівки були круглими в плані, і схожими на них будувалися перші храми. Але згодом запозичені в інших народів будівельні системи взяли гору, і до наших часів дожило лише кілька храмів, у зовнішньому вигляді яких вбачають зв’язок з давньоіталійською традицією. Це так звані круглі храми. Вони невеликі за розміром. До такого типу пам’яток належить храм Вести в Римі, храм Сівілли у Тіволі, храм Фортуни у Баальбеку.
Міст, споруджений римлянами через річку Тахо в Іспанії
Найбільший вплив на розвиток римської архітектури мали сусіди: етруски та греки. Від етрусків греки запозичили такі важливі деталі, як кругла арка та стелі-склепіння. Перша з цих деталей лягла в основу таких суто римських споруд, як арочні мости та водопроводи-акведуки. Використання круглої арки при спорудженні мостів дозволяло збільшити відстань між його опорами і значно зменшити навантаження. Римські мости та акведуки і нині збереглися у багатьох країнах, що виникли на колишній території величезної імперії. Причому деякі виконують не тільки естетичну, а й свою первісну практичну функцію. Мости надійно з’єднують береги річок, а по акведуках постачається вода. Особливо багата такими пам’ятками Іспанія.
Від греків римляни перейняли архітравно-балочну систему і ордери. Вони використовували у своїх спорудах три класичні грецькі ордери: доричний, іонічний та корінфський. Але вони також створили два нових ордери: тосканський і композитний. Тосканський ордер, що іноді називають також етруським, порівняно з грецькими має більш важкі й приземкуваті пропорції. Стовбур колон не має канелюр, фриз гладкий, не прикрашений барельєфами.