Значення досягнень давньогрецьких митців для розвитку світової культури взагалі, і архітектури зокрема, важко переоцінити. Звичайно, хтось може вважати єгипетські чи індійські споруди більш вражаючими, це його право. Але внесок давніх греків у архітектурне мистецтво все одно буде більш вагомим, бо вони створили ту основу, яку використовували і творчо розвивали архітектори багатьох країн протягом тисячоліть.
Естетичні ідеї мешканців Давньої Еллади принципово відрізнялися від ідей єгиптян. Це пов’язано з особливостями світосприймання обох народів. Єгиптянин був зорієнтований на потойбічні цінності, все життя він готувався до смерті. Для греків характерне відносно байдуже ставлення до питання, що буде з ними після смерті. Вони здебільшого переймалися своєю земною долею. Тому саме серед греків з’явилися перші відомі історикам філософи-матеріалісти. Звичайно, не всі греки були матеріалістами, навпаки, релігія відігравала дуже важливу роль у їхньому житті, і головною архітектурною спорудою у давньогрецькому місті був храм, тим більше що греки класичного періоду влаштували у себе демократію і майже не знали палаців. Але ставлення до релігії тут було трохи іншим, ніж на Давньому Сході. Єгипетська архітектура покликана дати уявлення про безмірну могутність богів та фараонів (яких, до речі, теж вважали богами). Вона приголомшує своєю величчю. Перед грецьким архітектором стояло зовсім інше завдання. Грецький храм – це, звичайно, домівка бога, але передусім – це громадська будова, і прославляє вона велич і красу вільного громадянина. Бог у цьому випадку виступає як заступник громади, а не таємнича надлюдська сила. Тому і естетика тут інша. Митці Давньої Еллади проголосили принцип: «Людина є мірою всіх речей», і за цим принципом жили. З точки зору давнього грека, ніщо не може бути прекраснішим за струнке людське тіло, чоловіче чи жіноче. Тому одним з найпопулярніших видів мистецтва була скульптура, якою охоче оздоблювали храми. Але й більш абстрактні за формою архітектурні деталі повинні були знаходитись у гармонії з людською постаттю.
Храм у Гарні (яскравий приклад так званого периптеру)
Втім, варто повернутися трохи назад і розповісти історію давньогрецького храмового будівництва з самого початку. Найдавніші храми будували на кам’яній платформі, але стіни складали з необпаленої цегли і оздоблювали дерев’яними колонами. Пізніше стіни почали обличковувати розфарбованими плитками з теракоти (обпаленої глини). Згодом як будівельний матеріал стали використовувати вапняк і нарешті мармур. Храми ставили на високих уступчастих платформах, так званих стилобатах. Висота сходів, що вели до дверей храму, була завеликою для людини. Це робило ходу жерців під час релігійних процесій більш урочистою. Храми, що ставилися небесним богам, були звернені входом на схід, а ті, що були присвячені обожненим предкам, – на захід, у бік країни мертвих. У VII ст. до н. е. склався особливий тип будови, так званий периптер, що ліг в основу подальшого розвитку грецької храмової архітектури. Периптер являв собою прямокутну в плані споруду, з усіх боків оточену колонадою. Наслідування цього зразка не робило грецьку архітектуру одноманітною. Творча індивідуальність виявлялась у виборі пропорцій та деталей. Всупереч поширеному уявленню, грецькі храми не були зовсім білими, якими ми їх бачимо зараз. Верхні частини розфарбовувалися в червоний та синій кольори. Широко використовувалася позолота. Розфарбовувалась також скульптура, якою любили прикрашати храм. Інтер’єрові надавалася менша увага, ніж зовнішньому вигляду, бо грецький храм не був місцем, де збиралися віруючі. Він вважався домівкою бога, усередині ставили його зображення. Сюди, як правило, заходили лише служителі культу. Громадяни, що прийшли віддати шану богові, збиралися на площі перед східним фасадом храму. Тут же зазвичай зводили вівтар для жертвоприношень.
Задумлива Кора. Скульптура з Афтського акрополя. VI ст. до н. е.
Вівтар – це особливий тип античних культових споруд. Іноді він зводився і там, де не було храму. Вівтарі встановлювали на вершинах гір та пагорбів, у священних гаях та на перехрестях. Найдавніші вівтарі складали просто з дров, на яких спалювали жертви. Потім почали будувати постійні вівтарі – прямокутні в плані, уступчасті кам’яні споруди. Їх прикрашали квітами і гірляндами, а потім скульптурами та барельєфами. В елліністичний період з’явилися споруди грандіозних розмірів. Одним з найуславленіших був вівтар Зевса в малоазійському місті Пергамі, прикрашений грандіозною скульптурною композицією, що зображувала боротьбу олімпійських богів з титанами, синами богині-Землі.
Більша частина храмів у грецьких містах зводилася на акрополі, природному пагорбі або скелі, що височіли над містом і оточувалися мурами, що могли правити за воєнні укріплення. Акрополь – це серце міста, місце проведення релігійних свят, його намагалися робити якомога ошатнішим. Часто храми ставили також на агорі – міській площі, що була осередком повсякденного громадського життя.
Для грецького житлового будинку типовою є замкненість. Всі його вікна виходять у внутрішній дворик, до вулиці він звернений глухою стіною. Будинки, що були дуже прості в архаїчний період, щодалі стають ошатнішими. Але і в класичний період серед них немає таких, котрі особливо вирізнялися б своїми розмірами. Славетні афінські воєначальники мали досить скромні житла. У деяких містах будинки можна назвати навіть типовими за розмірами та плануванням. Найвідоміший приклад – житлові споруди невеличкого містечка Олінф у Македонії. Їх, звичайно, не можна вважати видатними архітектурними пам’ятками, але й у цих скромних спорудах знайшли втілення уявлення давніх греків про порядок і гармонію. Середній розмір такого типового будинку становить 280 кв. м. Приблизно 1/5 частину загальної площини займає внутрішній двір. Головні житлові приміщення знаходилися з північної сторони. Їх двері та вікна виходили не просто у двір, а в так звану пастаду, криту галерею, глибиною близько 3,5 м. Пастаду підтримували дерев’яні колони. Південна частина була нижча за північну, щоб не заважати проникненню сонячного світла у житлові приміщення.
Пергамський вівтар. Реконструкція
Втім, у тому ж таки Олінфі знайдено будинки, що вочевидь належали непересічним громадянам. Та ці будинки теж не можна назвати палацами, хоч вони розташовані окремо, далеко один від одного, за межами житлових кварталів. Їхні розміри перевищували звичайні приблизно в півтора раза. Внутрішнє убрання відрізнялося більш витонченим смаком, але його не можна назвати розкішним. Основною прикрасою такого будинку була чудова мозаїка, що вкривала двір. Значну роль відігравали розписи на стінах та заглиблення, у які ставили вази чи статуетки.
Трохи пізніше греки почали споруджувати будинки, в яких пастади були замінені перистилем – колонадою, що оточувала внутрішній двір з усіх боків, а не лише з північної сторони. Зразки таких житлових будинків були знайдені археологами на острові Делос у Егейському морі. Вони належать до елліністичного періоду. Колони перистилю не були їх єдиною прикрасою. Всередині двору влаштовували басейн для збирання дощової води. Він був плаский та неглибокий, і через прозорий водяний шар можна було бачити яскраву мозаїку, виконану з великою майстерністю. Мозаїки прикрашають не лише басейни, а й кімнати і дворики. Їх сюжети підказували археологам назви знахідкам. Так, один з делоських будинків носить ім’я «Будинок тризуба». Одна з його мозаїк зображує дельфіна, друга – чорний тризуб, обвитий стрічками. Інший будинок прикрашає чудова мозаїка з зображенням бога вина Діоніса з пантерою, священною твариною цього бога.