Всего за 209 руб. Купить полную версию
У метро о цій порі було досить вільно. Пахло вогкістю й пилом, мокрим хутром і злежалим одягом. Арсен пробрався в куток вагона й тут примудрився сісти. Поруч громадилася, мов вежа, повна дама в шкіряному пальті навіть сидячи, вона була вища за Арсена на голову. Від неї відгонило гарними парфумами та мокрою псятиною.
Навпроти дівчина у фіолетовій куртці читала книжку під назвою «Vita Nostra».
На жовтих стінах вагона, тут і там укритих плексигласовими щитами, рясно відображалося чуже придумане життя. Рекламні листівки обіцяли кредити, знижки, путівки в теплі краї; окремою ніжною плямою виділявся аркуш з рекламою виставки орхідей. У проході йшов продавець гелевих ручок. Ручки, на відміну від усього іншого, були реальні тут і зараз.
Сьогодні о десятій годині в Міністра призначено зустріч з Маленькою Квіні. Або Рудою Квіні. Або Змією. Або Сукою, як кому подобається. На вигляд тендітна дівчина, майже дівчисько, зі шкірою кольору какао, з мідним волоссям до підлоги, вона веде грубу, чоловічу гру. Майже всі впевнені, що Квіні насправді чоловік. У Арсена був знайомий, котрий завжди грав за дівчат, а на питання «чому?» відповідав просто: мені приємно бачити на екрані перед собою жінку, а не дядька
Арсен, виявляється, дуже любив своїх батьків. Він сприймав їх такими, як вони є. Що далі?
Він згорбився, насунувши на очі кепку. До повноліття ще чотири роки. Віртуальні гроші непросто обміняти на реальні. Потрібен рахунок у банку. Сам він, не звіряючись на дорослих, не зможе відкрити рахунок. Батьки не хочеться зараз про них думати.
Допустімо, він проведе ігрову комбінацію й переможе. Допустімо, цього разу він скине Темного Блазня й, можливо, навіть довідається, хто за ним стоїть. А далі? Завтра? Післязавтра? Де він житиме на вулиці? В Інтернет-кафе?!
Не панікуй, сказав Міністр. Ти навчився давати раду з мальованими людьми а зі справжніми все так само. Треба тільки зясувати: за яких обставин вони діятимуть так, як потрібно тобі? І створити для них ці обставини. Це набагато простіше, ніж мати справу з Канцлером або вести небезпечні переговори з Квіні. Вони ж не інтригани, твої батьки, вони прості емоційні люди, а головне ти їм дуже дорогий. Так дуже, що керувати ними буде завиграшки
Зайшла молоденька жінка з дитиною, Арсен поступився місцем. Прямо перед очима виявився рекламний плакат нового супермаркету. У куточку хтось підсунув під скло листівку, роздруковану на тонкому папері. «Інтернет-кафе, цілодобово»
Двома пальцями він вивудив папірець. Знадобиться.
* * *Він брів один по центру міста, й ніхто не звертав на нього уваги. Він гуляв у юрбі, як у березовому гайку; сигнали машин, голоси, уривки музики, човгання підошов заміняли йому тишу й пташиний спів. Хлопчик з мегаполіса, він був свій у цьому світі.
У першому кафе, куди привела його рекламка, Арсенові не сподобалось: забагато понтів. Інтерєр під «Матрицю», якісь скляні кабінки, жетони, засолодка усмішка тітки-адміна; він пішов.
У другому кафе було занадто людно, незважаючи на білий день. Школярі, прибігши зразу після уроків, лупилися мечами й гасали на космічних крейсерах. У тиші чітко чулося бурмотіння «Здохни, здохни!», лайки, сопіння. Якісь хлопці ходили в проході за спинами гравців, цмулили пиво з пляшок, стояли, спершись на спинки крісел, спостерігаючи за грою. Було душно, з вогкого тамбура несло тютюновим димом.
Арсен подумав з жахом: як працювати при чужих?! Вони ходитимуть у нього за спиною, зазиратимуть у монітор
Він ніколи не заходив у мережу з чужих компів. Іти на Асамблею отак, із задушливого людного клубу, було все одно, що йти до вітру у всіх на очах.
Він замружився й уявив свою кімнату: все як і раніше, екран і дві колонки, поруч лежать навушники, під столом тихо гуде машина. На одну секунду захотілося ввімкнути телефон і подзвонити мамі. Нехай вона скаже, що все повернулося на місце, що вони пожартували, що просять пробачення, компютер його чекає
Чи позичити мамин ноут? Ні, дурість, нереально. Вони ще не охололи. Якщо подзвонити зараз почнуться крик, погрози, вони знову вибють його з колії, а тут же треба зосередитись. Треба бути сьогодні дуже сильним і точним.
Сніг перестав іти, зате вітер став ще сильніший. Арсен зрозумів, що голодний, і купив піцу й чай з першого-ліпшого лотка. Піца була на смак пластилінова, чай обпікав на вітрі губи. Так, це вам не прийом у королівському палаці й не вечеря на терасі, де танцюють танцівниці, тішачи гостей на бенкеті.