Всего за 130 руб. Купить полную версию
Блін! Зараза! гаркнув Ігор, ступивши назад капців не вдягнув, стояв босий, бо так і прийшов, у сандалях, без шкарпеток.
Обережно! крикнула Алла, бачачи, як хлопець, на мить утративши рівновагу, ураз поточився й почав хапатися за мийку, аби втриматися на ногах.
Блін! Зараза! гаркнув Ігор, ступивши назад капців не вдягнув, стояв босий, бо так і прийшов, у сандалях, без шкарпеток.
Обережно! крикнула Алла, бачачи, як хлопець, на мить утративши рівновагу, ураз поточився й почав хапатися за мийку, аби втриматися на ногах.
Повернувся незграбно й невдало. Нога ковзнула по вину, Ігор гидливо відсмикнув її, при цьому підняв, стоячи тепер на одній. Ще можна було б утриматися, та Алла, як зясувалося наступної миті, своїм бажанням допомогти зробила тільки гірше, усе зіпсувавши.
Сіпнувшись до хлопця, хотіла підхопити під лікоть. При цьому сама ковзнула в калюжі, у них була не дуже велика кухня, простір для маневру обмежував стіл. Збоку шарпанина справді нагадувала дурнувату американську комедію, навіть падіння могло насмішити, і це можна було б потім багато разів згадувати в компаніях та наодинці. Але обом на той момент було не до сміху.
Ігор, намагаючись таки не впасти та втримати рівновагу попри все, пересунув праву ногу вперед і ступив на підлогу.
Просто на гострий зуб розбитої пляшки.
А-а-а-а-а!
Тепер переніс вагу на пяту і таки впав, хвицьнувши пораненою ногою в повітрі, штовхнувши при цьому Аллу. Машинально потягнувшись до небезпечної склянки, Ігор, сидячи у винній калюжі, спробував відкинути її подалі.
Мабуть, таке трапляється раз у житті незграбно схопивши осколок, хлопець тепер уже розпанахав руку.
А-а-а-а-а-ййййй!
Алла вклякла, із жахом дивлячись на хлопця. З глибокого порізу на долоні цебеніло, заливаючи аж до ліктя. Права стопа так само кривавила, але ще й змокла у розлитому, тому не розібрати, кров її залила чи червоне вино.
Алло!
Вона зрозуміла до неї кричать крізь невідомо звідки виниклий товстий повстяний шар. Крики болю линули здаля, немов Ігор був зараз не за півкроку, на підлозі, а за стіною чи навіть на вулиці під вікном. Від вигляду крові її заціпило.
Алла Дорош боялася крові.
Дуже боялася.
Алло! Чого стоїш, блін! Чого дивишся?
Що робити? запитала тихо й, на диво, спокійно.
Кров витирай! Бинт, йод, перекис давай все сюди! Руку давай, руку!
Руку чи перекис?
Ти приколюєшся? Поможи встати, кажу!
Обережно, ніби торкалася чогось небезпечного для її власного життя, Алла нахилилася, простягаючи пораненому руку, складену чомусь човником.
Закривавлена ліва рука стиснула їй запясток. Правою не схопився, бо спирався нею об підлогу.
А-а-а-а-а!
Це кричала вже Алла. Вона побачила кров на собі, нехай чужу та враз уявила, що то струменить її власна. В очах потемнішало.
Поточившись, Алла впала просто на Ігоря, не припиняючи кричати й при цьому примудрившись скинути зі столу емальовану каструлю, до половини заповнену мясними квадратиками й прямокутниками. Посудина впала, стукнувши між ребрами, і ось обоє вже сиділи серед гострих скалок, у калюжі вина, у мясі та крові.
Збоку картина виглядала сюрово, не інакше.
Злазь! кричав Ігор. Пусти мене! Уставай, Алко, вставай!
Кров! вона не стримувала сліз. Ігорю, у тебе кров!
Та кров же, зараза! Треба зупинити! Бинт давай!
Не можу, Алла не кричала стогнала. Мені погано! Коли бачу кров завжди погано!
Та потім поговоримо! Пусти, сказав!
Різким рухом скинувши її з себе, Ігор Лященко нарешті підвівся. Рухаючись незграбно, немов немовля, що лише вчиться ходити, спершу рачки, потім, тримаючись за стіну шкутильгаючи, посунув до ванної. Алла, з огидою струсивши шматки свинини й випроставшись, рушила за ним попри все, відчувала, що мусить допомогти.
Побачила кривавий слід на підлозі й шпалерах.
Остаточно потемніло в очах.
Зойкнула й зомліла.
Той день скінчився, неначе в тумані. Ігор так і не знайшов бинта, тому замотав руку однією половинкою кухонного рушника, другою перетягнув поріз на нозі, завязавши першою-ліпшою знайденою мотузкою. Про якесь продовження, звісно, не могло бути й мови. Вони навіть не розмовляли, лиш обмінюючись зрідка порожніми фразами. Ігор привів Аллу до тями, надававши ляпасів неушкодженою рукою. Щось обурливе й образливе висловив про те, що через неї він стікає кровю, і на неї ані тепер, ані в подальшому жодних надій нема. Зібрав свої речі та пішов, навіть не прибравши сліди розгрому та крові.
Алла робила це сама, час від часу переводячи подих та заплющуючи очі. Млосно ставало вже від згадки про закривавлену руку хлопця. Коли нарешті прибрала, не стрималася допила залишки білого вина просто з пляшки. Переконала себе це заспокоїть. Передзвонила Віті Залевській, усе скасувала.
Від неї ж першої почула: аби веб-дизайнер був нормальним, усе б зрозумів. Будь-кого може знудити від вигляду крові. Теж знайшовся супермен.
Наступного дня подруги все одно зібралися. І хоч намагалися веселитися, хто як міг, настрою помітно не було в усіх.
Алла далі думала могла б стриматися. Це ж не просто кров, людина поранена, треба хоч якось рятувати. Тобто, як не крути, сама винна.
Подруги хором підтримали Залевську: аби не такий привід, Ігор знайшов би інший, щоб її кинути, бо дівчат не кидають за те, що вони бояться крові.