Всего за 130 руб. Купить полную версию
Указівний палець знову націлився на екран телевізора.
Тоді, Свєто, не було масових безпорядків, Алла здивувалася, як ураз стишився батьків голос. І я за пятдесят два роки, що живу, нічого такого не памятаю.
А в Москві! жінка викрикнула так, ніби зловила чоловіка на брехні. У Москві, забув? Коли Горбачова скинули! Потім, коли танками лупили по парламенту, забув? Там людей убивали, на секундочку!
Батько підвівся. Для чогось обсмикнув спортивну кофту. Зняв окуляри.
Сама сказала ось тільки то в Москві. І танки теж були в Москві. А в нас, не забувай, Київ.
Яка різниця! вирвалося в матері.
Тепер уже й Алла дивилася на неї, ніби бачила вперше.
За цю думку їй стало дуже соромно. Навіть почервоніла.
Батько підвівся. Для чогось обсмикнув спортивну кофту. Зняв окуляри.
Сама сказала ось тільки то в Москві. І танки теж були в Москві. А в нас, не забувай, Київ.
Яка різниця! вирвалося в матері.
Тепер уже й Алла дивилася на неї, ніби бачила вперше.
За цю думку їй стало дуже соромно. Навіть почервоніла.
Та нічого не могла з собою вдіяти.
Вибух знову хтось по той бік екрана кинув бомбу, явно саморобну.
Чи не бомбу. Алла погано зналася на таких речах.
Поки мама шукала правильну, на її думку, відповідь, батько вийшов до іншої кімнати.
Без телевізора.
Сірий. Смугаста стрічка
Чуйка спрацювала цього разу їм не казатимуть просто стояти.
Хоча команду на автобусі привезли в Маріїнський парк ще до девятої ранку і потім, як здалося багатьом, забули, Сірий відчув: усе буде не так, як у попередні рази. Тепер усе набагато серйозніше й, очевидно, надовго. Їхній старший, Денис Буряк, сказав узяти рюкзаки з усім необхідним рушник, зубну пасту, запасні шкарпетки, чисті труси. Усе інше дадуть, з голоду не вмиратимуть. Але є варіант, що доведеться стати табором на невизначений час.
Майдану треба протиставити Антимайдан.
Офіційно, перед строєм, про це не оголошували. Керівники, ким би вони не були, навіть не завдали собі клопоту розтлумачити пацанам, для чого конкретно їх сюди привезли. Сірий сам, корячись звичці тримати вуха напоготові, а ніс по вітру, покрутився між людьми й почув оте «антимайдан», нічого не маючи проти. Як і не особливо заперечував, коли таких, як він, запросто, ніби так треба, називали тітушками.
Велике діло.
Хай собі будуть тітушки.
З Антимайданом складніше. Принаймні так Сірий вирішив сам для себе.
Звісно, подумав він, ті лохи мають право стояти в центрі Києва й перекривати рух, називаючи себе Майданом. Дізнавшись про початок чергової акції, Сірий навіть зрадів: знову мобілізують, ще й заплатять, причому платитимуть щодня, годуватимуть та навіть поїтимуть. Не лише мінералкою та соком, навпаки, хрін від них соку допросишся. Чим довше бардак у місті, тим довше їх, тітушок, опікатимуть. У тому числі даватимуть бабло. Навіть якщо по три сотні, шкільних знань із математики йому та більшості пацанів вистачало, аби додати та помножити. Коли годуватимуть, нехай раз на день, заради того, аби скласти в кишені тисячу, а то й дві, можна померзнути. Без перерв та вихідних.
Але, курячи біля автобуса, слухаючи анекдоти й щоразу дружно регочучи, бо з анекдотів треба сміятися, Сірий раптом побачив і негативний бік справи. Він зводився до слова «стояти», якого Олег Сіренко терпіти не міг. Бо якщо на Майдані вони всі стоять і готові, як він чув на власні вуха, стояти до якоїсь перемоги, це напевне означає Антимайдан, на противагу тим, проти кого їх виставляють, так само повинен стовбичити. Перспектива тинятися парковим периметром, слухаючи військові пісні та шансон, не дуже вабила.
Сірий уважав себе людиною дії. Заради справи готовий був почекати, потерпіти, покурити під мляву безпредметну розмову кілька годин. Але за умови, що старші нарешті порадяться, вирішать усе, що треба, і дадуть команду. Змести лобовою атакою тих, із Майдану, навряд чи вийде. Та менти, напевне, підтягнуться, утрутяться в самий розпал подій, як це було раніше, нагребуть повні камери найактивніших, тих, хто дуже борзий. Решта розсмокчеться сама, зализувати рани. Якщо колись повернуться знову, нехай. Їм же гірше. Сірому з пацанами заробіток та заразом почухати кулаки.
Стояти ж на місці, навіть за три сотні в день, його не приваблювало.
Десь, немов із прозорого грудневого повітря, намалювалася пляшка «Мороші». Пустили по колу, розливаючи в один пластиковий стаканчик. Коли черга дійшла до Сірого, він зіжмакав пластянку, кинув під ноги, роздушив, хильнув із горлечка, показуючи іншим приклад. Тоді передав далі, Вадикові Гопкалу той запросто відгукувався на Гопа.
Ти поплутав! огризнувся той. Нахер було стаканчик викидати?
Туди слини напустили, Сірий кивнув на Лоба з Хряпою, котрі пили раніше. Буду я після кожного соплі допивати!
Не стартуй, Сірий! миттю обурився Хряпа. Ти ж зараз туди, у пляхан, своєї наплюєш!
Лобові почуте було до ліхтаря. Йому взагалі все довкола було до ліхтаря. Спокійно, попри те, що за якихось двадцять метрів від їхнього гурту стояли по периметру міліціонери, витягнув заначену напередодні «пятку» трави й пихкав, закурюючи випите.
Культурно треба! Сірий сплюнув під ноги. Воно ж, наче гумова рукавичка. Чи гандон. Ти, Хряпо, пив колись із гандона?