Всего за 130 руб. Купить полную версию
Світлано, вони спали в наметах, зітхнув батько. Прийшов «Беркут» під ранок. Побив до крові. Міг би просто сказати підйом, кроком руш. Усі б розійшлися. Там теж нема дурних, ґулі собі набивати.
Там якраз дурні й сиділи! вигукнула мама тоном, яким зазвичай говорять ті, хто давно все знає. І ти ж слухаєш те, що тобі показують по нашому телебаченню! А тут же всі куплені за американські гроші! Я з цікавості глянула новини на державному телебаченні. От правильно роблять люди, що не показують тих крикунів! Зате розяснюють народові, що робиться, чому і як! І знаєш, мені сестра вчора дзвонила з Ленінграда!
Алла звикла, що мама вперто іменує російський Санкт-Петербург на старий манір. Їй же подобалося вимовляти «Пітер». Як і саме місто: тітка Таня одружилася там із морським офіцером, і Дороші часто бували в неї в гостях, поки квитки на поїзд не почали кусатися. У чому мама, за звичкою, звинуватила націоналістів, котрі каламутять воду й нічого не роблять самі.
Ну, дзвонила, чув, зітхнув батько. І що?
А те! Те! останнім часом мама дуже швидко заводилася, коли чіплялася політичних тем. У нас цього точно не скажуть. Зараз, у всякому разі. А в Росії поки говорити заборонено. Тільки в Саші, так звали тітчиного чоловіка, є, ти ж знаєш, звязки в Коротше кажучи, є звязки. Так ось, коли вчора вночі тут почалося, Саша подзвонив, кому треба. І там, мама зробила багатозначну паузу, Саші сказали: у тих, хто називав себе мирними студентами й зараз корчить із себе жертв свавілля, насправді в речах знайшли пістолети, гранати й наркотики!
Та ну! відмахнувся батько. То вже Танька загнула!
Нічого вона не загнула! мама тупнула ногою. Знаєш, чому про це поки не говорять? Аби паніки не було! Їм роздали наркотики. Не всім, але якійсь частині, і звеліли сидіти, чекати. Потім, за сигналом, треба було бігти на Банкову й починати штурм! Під виглядом обурених громадян, розумієш? А далі, у натовпі, вони б почали одне в одного стріляти! Уяви собі, Петю, це ж все проти влади!
Свєто, ну сама подумай які пістолети?! Які наркотики?!
Не знаю, які наркотики! Я в них, слава Богу, не розбираюся! мама знову тупнула по килиму. Тільки ж сам бачив і чув речі їхні, тих нібито студентів, лишилися на Майдані! Їх там же, на місці, оглянули. Не розбереш, кому що належить, тому нікого не взяли відразу. Думаєш, чого вони в церкву забігли? Маневр такий!
Свєто, ну який маневр?!
Такий! Почне міліція штурмувати церкву вонятиме на весь світ! Треба, як я розумію, подумати й щось придумати. Та бач, владі ж навіть доби не дали на роздуми! Знову перехоплюють ініціативу! Заполонили центр міста! Усе одно штурмують! Диви, диви, глянь що я говорила!
Мамин палець знову націлився на екран, показуючи батькові те, на що вже кілька хвилин, мов заворожена, дивилася Алла.
Чомусь склалося стійке враження це коїться просто тут, за вікном. Варто вийти на вулицю, і тут же затягне лютий, невідворотний, убивчий вир подій, які Аллі ще позавчора важко було собі навіть уявити.
Хлопець зухвало махав перед беркутівцями ланцюгом, намагаючись стояти так, аби металевий кінець нікого не зачепив.
Зусібіч у напрямку беркутівської шеренги летіло каміння, невідомо, звідки принесене. Гримнуло кілька вибухів, зображення занурилося в густий білий дим.
Трохи далі, де було більше скупчення гамірного натовпу й куди посунула телевізійна камера, повільно їхав трактор із ковшем напереваги. Незрозуміло, хто і з якою метою його отуди пригнав, і взагалі де серед білого дня взявся цей тракторець просто в серці Києва. Ще й дивом заїхав знизу на пагорб, просто на Банкову.
Знову щось вибухнуло.
Кілька чоловіків у масках-балаклавах сіпнулися вперед, до беркутівських щитів. Ззаду підбадьорливо ревонули, але тут же навперейми першим відчайдухам вискочило кілька молодих, із незакритими лицями. Їх усе одно неможливо було розгледіти, навіть упритул припавши до екрана. Одного смикнули за руку, він рвучко вивільнився, почав щось кричати, махаючи руками. Інших активістів уже зупиняли, розчепіривши руки та стоячи спинами до беркутівців, навіть не боячись раптового нападу.
Тим часом у міліцію полетіло ще кілька запалених фаєрів.
Знову рвонуло, вибухнув феєрверк.
Ага! мама закричала так, ніби сама брала участь у сутичці, причому на боці беркутівців. Ти кажеш, Алло, побили! Побиті так себе не поводять! Їм мало дали! Страху зовсім не знають! А міліція, міліція чого стоїть і дивиться! Там же такі самі люди! Діти!
Тато, про якого знову на короткий час забули, голосно видихнув.
Свєто, протягнув він, ніби кректав від болю чи взятої за раз непомірної ваги. Де ти там бачиш дітей?
Хлопчики! З міліції, хлопчики вони тобі не діти!
У мене нема дітей, які служать в мі Петро Дорош проковтнув частину слова, кахикнув, ніби вибачаючись, тут же виправився: Які служать там. У Києві, Світлано Русланівно, масові безпорядки. Це так називається. Забула, коли було таке востаннє?
У дві тисячі четвертому! миттю парирувала мама. Тоді перетворили Київ на свинарник, бомжатню та звалище секонду! Я говорила, казала тобі: не скінчиться це добром! Ось, Петре Семеновичу, їж із маслом!