Каторжани понуро тягали колоди, а ми, як причучверені, хитро посміхалися біля пня з нашими химерними розрахунками. Бо ми щось знали, ми чекали нових, поворотних кіл нашого і вселенського розвитку.
От і все, що ховається за загадкою дару провидіння.
Захорони в серці сонце
Ніхто не давав мені вихову. Люди, що обступали мене в дітвацтві, були темні в науках і неписьменні. Зате твердо держалися доброчесности й людяности. І в тій темноті злигоднів і забобонів їм світило сонце предковічної правди. Дідо, що замінив мені студеного няня, повчав мене не приписами й погрозами, а ясністю прикладу. У припомці, як ми сиділи якось під возом, перечікуючи в полі хлющу. Дощ то надбігав, то вичахав, блискавиці сікли хмаровиння, пробивалося сонце. Дідо мрійливо мовив: «Жиється далеко приємніше в сонячних променях, як під захмареним небом. Так і кожде привітне слово, кождий ласкавий взір розсіває кругом тебе ясні промені». Хмари й далі змагалися з ясністю, доки вона їх не зломила. І дідо мій, діставши батіжок, довершив сказане: «Захорони сонце у свойому серцю, най сіяє воно своєю привітністю».
Полісування
Царем природи стаєш по тому, як признаєш себе її слугою і рабом. Я прожив у хащовому безлюдді майже сім літ. І ліс-батечко навчив мене, нерозумну дитину, науці вижиття. Себто складати природі жертви й приймати їх від неї. У лісі навчився я самотугом полісувати. Слово «полювати» не люблю. Бо охотився я не для охоти, а щоб жити. По тому, як прийняв я в себе природу, вона прийняла в себе мене, стала відкривати нехитрі секрети прокорму в дикому обшарі. Спершу хворого чи зраненого звіра мені показували ворони. Я, Ворон, пізнав сю птицю як мудрого помічника і водночас підступного противника. Ворони неохоче ділилися зі мною здобиччю, доки я сам не навчився добувати, й почали вимагати свою частку.
Книга Лісу відкрита й доступна глузду. Важко дістати звіра без оружжя, та коли ти проникнеш у єство звіра, його слабости стають твоєю потугою. Великих птиць я добував маленькими хитрощами. Насипав під деревами жовтий сухий пісочок, на сі платки мали падати сонячні промені. Птиці любили кушпелитися в піску. Від одного насипку до другого була відкрита доріжка, а з боків майстерно виставлені перепони з сухих гілок. Так птиці попадали під зігнуту дужку з петлею. Чи під жердину, що піднімала їх на волосіні в воздух, так і висіли. Були й инші ловинки, що вдаряли камінцем
Коли я обходив свої пастки, бувало, ворони вже розкльовували здобич. Доки я не знайшов роб і на розумну птицю. Ворон дуже обережний і не любить ніяких пристроїв: я підвішував над сильцями дощечки, на яких випалював слова: «Я теж Ворон, і се моє, а не твоє». Подекуди їх не клав залишав десятину птицям. Надійно помагало.
Мені ж помагав нутряний здогад, що все в лісовому царстві підвладне закону рівноважного ділення: одна рука бере друга віддає. І тоді ти вчуєшся царем природи, коли врозумієш, що поряд царює і звір, і птах, і гад, і жаба, і комашина. Се є справедливе й милосердне царство для всіх його малих і великих насельників.
Ліс продиктував мені й инші свої закони: не брати зайвину, не лишати слідів, не набивати нових стежок, не турбувати живноту в полудень, не полісувати в празники, не споживати їжу на місці ловлення, не гасити огень водою, не ставати в тінь кривих дерев Навчив мене говорити із звіриною, напоумивши, що одні розуміють лише прокльони, инші лагідні прохання. Як і люди.
Уберігаючи спокій лісу, я дістав його обереги. Заскочений зимовою ніччю, я в теплому захистку добував до ранку. Валив стовбур на стовбур, прокладаючи їх сухим мохом, гіллям і грибами і підпалював їх. Деревина тліла, горіла й гріла мене на мякій постелі з хвої.
Пізніше, у тайгових промислах, я ще більше усвідчився в мудрій зріднености компонентів природи, що свідчать про її високу мету й лад. На гадку приходить старий алтайський ловець Прохорій, котрий учив мене підготовлювати псів для полісування. Їх добирають у щенячому гнізді, угадуючи, які народжені для лісової служби. На піднебінні се написано. У тих щенят, котрі будуть ходити по оленю, такі ж черлені смужки на яснах; у тих, що годяться на дичину, у роті є такі ж горбики, як у тетерука; у псів на білку зів влаштований так, як у білки. Старі полісники вважають, що із сотворіння світу передбачено все для ловецтва, як прокорму в природі.
Віщування погоди
Жаби скачуть по дорозі на дощ.
І коли птиці обскубуються.
Кріт риє на теплу й вогку годину.
Ранній дощ, як і жіночий плач, довго не триває.
На мокро павук рве свою сіть.
Раки перед дощем жваві, скачуть у воду.
Черлені хмари перед сходом сонця на дощ. А також коли хмари тягнуть громадою горі.
Каня високо літає і плює дощ просить.
Ворони під стріхою сидять на довгий дощ.
Ластівки дуже високо літають стягнуть хмари з громами.
Дощу треба сподіватися, коли сонце черлено заходить із пасмами.
Також на дощ: ворон купається, жайворонки літають громадою, горобці купаються в поросі, кури хвостами крутять, хрущі гудуть увечері, кіт миється, зелена жаба крюкає, неповний місяць косо стоїть.
І коли: роса скоро пропадає, тумани кубляться, черви виходять із землі, мухи й блохи нестерпно докучають, пчоли впорожні вертаються, дзвони і шум води чути здалеку, гори димлять, мраки смердять паленою соломою, хворі кости кришить, по заході сонця небо мідяне, довгі вечірні сутінки, місяць блідий і роги тупі, вітер з полудня, місяць не показується три ночи, звізди великі й мутні, дим стелиться по землі, камінь і сіль самі від себе мокріють, сажа в коминах паде усе на дощ.