Зате неоціненну поміч несуть садам їжаки, ящірки, жаби, птиці. А про бджіл і казати що! Там, де літають «божі мухи», здоровіша царина і для дерева, і для людини. Аби принадити їх, ми рясно насіяли люпин, дзвіночки, божі ружі, резеду, оман, бурачок і собаче мило. До речі, ця мильнянка не гірша за куповане пахуче мило. По роботі ми розтирали її квітки й листя у воді на мильну піну, яка добре відмивала земний бруд, заживляла тріщини. Руки після такого миття ставали чисті до білості.
Отже, ми були не тільки збирачами, а й садівничими. А це вже був чин прилучення до земного відтворення. І він, мій навчитель, охоче відкривав мені цю предковічну радість. («Життя наше тече безупинно й перетікає в инші життя, як усе перетікає в Природі, і кождої ярі народжує нових дітей у славу свою».)
Наші «маленькі діти» завязувалися й сходили зеленою паростю, пили воду й тяглися до сонця, цвіли, тужавіли, запалювалися й просилися до рук. І Світован торкався їх, лагідно водив пучкою по стеблах. Перед посівом, пригадую, грів руки й змащував їх смальцем. А коли вруна ось-ось мали проклюнутися, шепотів до них: «Тужтеся, тужтеся скоро вже на волю». Чи потім: «Тягнися, тягнися, вирівнюйся». Лагідне слово, приязний погляд, пестливі доторки були наче продовженням клопітної роботи.
Гадаєш, для землі головне добриво? Не менше живить її доброта твоїх рук, прихильність твого серця. Її память береже се Звідки в землі память? Земля се тіла людей, живноти й зела. Вона давня й мудра, як світ. А ми дочасно ходимо по ній. Не дерева, що розхитуються, роблять вітер, а вітер розхитує дерева. Не земля для нас, а ми для неї.
І я поступово почав розуміти, що дерево для нього є дечим більшим, ніж дерево. І травина є чимось іншим, ніж просто напоєне земною вологою стебло. Усе для нього було живим. Навіть огонь. Якось я довго мордувався, розпалюючи відсирілі тріски. «Не горить? запитав старий. Дай йому соли». Я кинув жменьку і полумя весело загоготало.
Ніколи не забуду приявного відкриття для мене цієї «живости». Я поливав капусту, що росла табунцем під ліщиновим плотиком, а він тулив пізні щепи на грушу. Раптом попросив мене присісти і сам нахилився. Тоді кривим ножем-чепеликом навідліг протяв хрусткий качан капусти. І запитав:
Ти щось учув?
Так, ніби рипучий скрик.
Це одне. А запах, запах уловив?
Я гадав, що мені вчулося: легкий гіркуватий пах війнув над грядкою.
Що це було? запитав я.
Зранена головка дала знати посестрам про біду, і инші здригнулися в передчутті напасті.
Не самим лише сонцем гріється зело, не самою лише водою напувається, не самою землею годується. Підживляється любовю живого світу. І ми теж у цій живій сувязі. Одна рука бере інша дає. Вруна беруть нашу силу в роботі й повертають її плодом. Любимо ж ми рослини, тварин і речі не тільки за те, що їх можна спожити. Вони як ознака нескінченності й обновлення сущого. І ця предковічна любов тягнеться незримою ниткою від зародження Божого світу. Бо й ми крихта його.
З кумедною лагідністю ставився він навіть до бурянів. Бо не менше від них користі, ніж шкоди на городі. Лободу, кропиву, яглицю (він називав її снитка), бугилу ми сікли в салатку. Деякі буряни приваблюють птиць і бджіл, борються з тлею. Чи просто радують око в садових міжряддях кислиця, польова фіалка, повійка, плющ, очний цвіт. А якісь мають лікувальну силу. («Може, воно якраз висіялося під ноги, щоб злікувати тебе».)
У пориві захоплення якось я назвав його старим книжним словом садівничий.
Садівничий у нас Один, ухилився він. А я хіба що служебник саду. Себто слуга.
Біля нього я й сам зачерпнув чимало землеробських напуттів. Сіяти треба лише в «жіночі дні» середу, пятницю, суботу. Якщо кумкають жаби, ліпше не сіяти. Нездоровий теж нехай не сіє. Якщо маєш борг, добре б його віддати в цей день. Перед цвітінням утримуватися від поливу. Бурян на грядках підсікати ще до того, як зацвів. Чорну смородину поливати щедро. Молодій малині не давати виганяти вище як на метр. Видаляти прикореневу порість у дерев. З настанням холодів прищипувати молоді пагони в саду. Щоб часник не гнив у землі, дати в лунку ложку піску. Виполотий бурян треба спалювати. Добрива давати не під стовбур дерева, а там, де закінчуються гілки, під молоде коріння
«Ліниве» дерево можна примусити зародити. Для цього треба видалити вузеньку смужку кори по кільцю, рану замастити садовим варом. Сонячний опік, заячі зуби та інше наносять дереву рани. Світован їх лікував щавлем. Подрібнював траву разом із коренем і накладав товстим шаром, завязував мішковиною.
Шкідників рослин можна звести самими ж рослинами. Відвари й настої чорнобривців помічні від тлі, нагідок і цибулинового лушпиння від кліщів, пижма й полину від гусені, стручкового перцю від слимаків, ромашки від довгоносика, лопуха від пильщиків. А тютюнова крихта, кипячена півгодини, зарадить майже від усіх садово-городніх пожирателів. Добре мати в саду хоч невеличку водойму, бо жаби поїдають слимаків та равликів. А ряди з картоплею й суницями обсаджують нагідками, які відганяють шкідників.
Мурахи не люблять запаху пижма, полину, мяти, гірчиці й петрушки. Якщо хочете випровадити з ділянки мурах, закопайте біля гнізда рибячі кістки. Потім полийте гніздо настоєм часнику. Капустяних червяків теж можна збутися. Назбирайте жменьку, обнесіть її над грядками й закопайте в ямку. Після того посипте капусту золою. І взагалі, вважав Світован, із нищителями городніми не боротися треба, а винаджувати їх за межі твоїх посадок на іншу поживу, на ліпшу долю. Якщо їх спробувати зрозуміти, то завжди можна «домовитись».